«Если зайти в Гостинный двор, выйти ближе к его середине, лечь на траву и какое-то время смотреть в небо (только надо, чтобы были облака), вы поймете, что Гостинный двор – это не здание, а большой корабль, в котором вы плывете в открытом море. Смотреть надо в точку, где угол образует 90 градусов, – тогда явственней. Облака движутся, но кажется, что движутся не облака – а вы, в огромном корабле. Корабле «Гостинная республика», который, кроме всего прочего, напоминает еще и улей, – цитує у своєму фейсбуці Олега Бондаренка Марія Лебедєва.

26 травня 2012 року у Гостиному дворі утворився і функціонує незалежний від влади культурно-громадський центр. З колективним та персональним запитанням ВЕЛИКА ІДЕЯ звернулася до організаторів, мешканців і учасників вільного суспільного простору Гостинна республіка.

Ігор Луценко, громадський діяч

Чим для вас стало зайняття Гостиного двору, і як довго, на вашу думку, це може чи мусить тривати?

Зайняття двору стало лише початком зайняття будівлі. Я маю на увазі, ми лише починаємо займати сам Гостиний двір, і наша вулична акція має тривати як мінімум доти, доки ми не заповнимо будівлю зсередини осмисленим культурним та громадським життям. Тобто доки не буде відновлено функціонування театру, належним чином облаштовано виставкові площі, зали для занять, майстерні тощо. 

У Гостиному дворі на даний момент створено режим республіки, іншими словами, такий лад, який визначається наявністю спільних інтересів у групи людей. Що потрібно для того, щоб подібний стан речей з характерною йому атмосферою продуктивної взаємодії можна було поширити на інші простори життя і праці в Києві? Як цю проявлену революційну молекулу можна сполучити з позитивними мотиваціями українців поза воротами Гостиного двору?

Треба продемонструвати успішність прикладу Гостиного двору, а також чекати, поки режим дасть нам негативні стимули, щоб люди прокинулися. Далі у них буде можливість застосувати нашу модель, до тієї чи іншої міри, чи винайти свою, з урахуванням досвіду Гостинної республіки. Федерація таких республік – чим не паралельна держава?

Надія Парфан, активістка

Чим для вас стало зайняття Гостиного двору, і як довго, на вашу думку, це може чи мусить тривати?

Я розглядаю окупацію Гостиного двору і створення Гостинної республіки як пробудження політичної свідомості на рівні міської громади. Незважаючи на всі інфраструктурні недоліки, Київ – це прекрасне місто, в якому нарешті сформувалась критична маса людей, готових любити і відстоювати свій міський простір. Гостиний двір – локальний приклад того, як працює громадянське суспільство і пряма демократія.

Я була б зовсім не проти, якби це тривало вічно: арт-сквот «Гостиний двір» як візитка нового, політично активного, культурно і соціально орієнтованого Києва. Реалістичніше, втім, домогтися повторного внесення споруди в список пам’яток архітектури, містобудування чи історії культури, а також ухвалення нового проекту реставрації споруди, в якому буде закріплена її культурно-мистецька функція та відкритість до широкої громадськості. Очевидно, тут потрібен не лише громадянський протест та культурно-мистецькі заходи, а й фахова робота юристів, реставраторів, культурологів тощо. Але ми вже почали над цим працювати, паралельно відстоюючи Гостиний двір своїм фізичним перебуванням. Сподіваюся, до кінця літа будуть результати.

Гостиний двір приймає кінопокази, дискусії, неформальне навчання і концерти. В кожного своє бачення бажаного міста, і тепер кожен має доступ до цього ресурсу, що був закритий майже 20 років. Як вдається узгоджувати таке різноманіття і свободу? Що на практиці, на щоденному рівні означає не нехтувати своїм правом на місто? Які персональні і колективні можливості для його реалізації потрібно шукати? 

За винятком партійної політики та пропаганди нетерпимості, на Гостиному дворі можна провести будь-який культурний чи мистецький захід. Це певна естетична множина, що відображає світоглядну розмаїтість усіх небайдужих киян(ок) – від кінопоказів, звук до яких готують професійні звукорежисери, до абсолютного Do it yourself. «Узгодження» скоріше полягає в умінні брати на себе особисту відповідальність. Адже для того, щоб щось організувати, треба зібрати команду, скласти список завдань і поділити обов’язки: я привезу техніку, ти поінформуєш потенційну аудиторію, хтось підготує програму. Тут немає начальника, який буде за тебе думати і розказувати, що кому робити, але тут є дуже багато роботи. Велика частина зусиль іде на те, щоб виробити спільну мову та колективне розуміння того, що ми робимо: в нашій ситуації дуже важливо, щоб ліва рука знала, що робить права, і навпаки. Тому не нехтувати своїм правом на місто в моєму випадку – це бути налаштованою на співпрацю та відкритою до чужих ідей, навіть якщо вони здаються дивними або незрозумілими.

Марія Лебедєва, журналістка

Чим для вас стало зайняття Гостиного двору, і як довго, на вашу думку, це може чи мусить тривати?

Це все одно, що спитати у дитини, яка народилась, скільки вона повинна жити. Гостинна республіка – не протест, а процес, дійство, організм, що народився природно внаслідок певних негативних процесів у містобудівній діяльності. Але всяке зло завжди має побічний ефект, зазвичай, щось приємне. Гостинна республіка – процес створення вільного культурного мистецько-громадського середовища, якого в Києві немає.

Це постійний рух, у якому кожен себе реалізовує, знаходить приємну справу. Це відкритий простір: приходь і додавай своє. Це взаємодія, творчий пошук, безстроковий експеримент, результат якого буде корисний для всіх. Саме це, на противагу версіям чиновників про історичне минуле будівлі, і повертає будинку історичну функцію з урахуванням сьогоднішніх потреб містян. Торгівельний центр не витримує конкуренції з тим, що робимо і пропонуємо ми.

Мистецтво, ремісничі справи, творчість, виставки, концерти, майстер-класи, лекції – на некомерційній основі, у відкритому просторі, просто неба. У такій атмосфері діти себе почувають вільно і здобувають корисні навички та знання, можуть чогось навчити дорослих. Вчіться у дітей – вони краще розуміються з простором. Вчись і вчи інших традицій та вмінь, реалізовуй себе. Приєднуйся – все працює на принципах самоорганізації, громада вчиться приймати рішення та визначати функціональне призначення простору, у якому живе. Це те, що відбувається у внутрішньому дворі. Приміщення Гостиного двору мають заселяти творчі та освітні заклади – музеї, театри тощо. Таким чином, Гостиний двір та Андріївський узвіз – два простори, що взаємодоповнюють один одного і являють собою єдиний комплекс. Головне – це атмосфера, яку створюють сьогодні тут. Вона і є душею міста, яку намагаються зберегти. Гостиний двір буде існувати доти, доки киянам буде потрібен вільний простір, де можна відчути себе людиною серед людей, а не фаршем у м'ясорубці. З міста роблять один великий торгівельно-розважальний центр і не рахуються з його мешканцями. Тож мешканці самі повинні створювати те, чого для них ніхто не зробить. Процес почався.

На плечі колективу організаторів та мешканців Гостиного Двору одночасно лягли завдання творення нової ситуації, досягнення непростих домовленостей і облаштування маштабного простору. Вчасні і хороші рішення потребують цілого спектру компетенцій і невичерпної енергії. У вашій групі існує "золоте" правило співпраці між людьми з різними позиціями? Як ви дієте в ході процесу, щоб по можливості не втрачати жодного голосу? Як залучаєте свіжі сили для виконання організаційної і фізичні роботи?

Так. Республіці всього (або вже) один місяць. Це і багато і мало водночас. Київ - місто високої громадської активності. Незалежно від результатів своєї активності, найбільш активні -  егоцентричні, мають завжди власну позицію, і бажання доводити її, часто не на користь процесу. І це так цікаво спостерігати як саме відбувається взаємодія представників різних груп. За стінами Гостиного вони можуть бути тими, ким вони себе вважають, але в республіці вони – громадяни республіки, і правила повинні торкатись усіх, якщо люди не хочуть розвалити процес. Як на водопої у засуху – не їсти одне одного. Тому, Гостинна республіка – місце вільне від нав'язування ідеологій, так ми вирішили. У нас, насправді, мало часу на балачки саме зараз, хоча більшість енергії і тане в дискусіях. 

Коли нас було декілька, не виникало ніяких дискусій. Але коло республіканців збільшується, збільшується програма заходів (черга на тиждень вперед), є різні необхідності, і найкращий спосіб стати республіканцем – включитись у процес. Люди, що пропонують ідею, мають розраховувати на себе в першу чергу, брати відповідальність. Звичайно, відбувся якийсь період турбулентності, адже на одній території зібрались люди з різним баченням світу. Але є одна ціль - створення вільного мистецько-громадського простору, захист будинку як пам'ятки архітектури, і сам процес вироблення моделі громадського управління простором. Гостинна республіка – великий білий корабель, команда якого має усвідомлювати, що якщо розхитувати його, може й потонути. Весь цей процес - це просто скарб для вивчення, переосмислення цінностей, виховування справжньої культури, поваги. 

Євгенія Закревська, адвокат

Чим для вас стало зайняття Гостиного двору, і як довго, на вашу думку, це може чи мусить тривати?

Не зайняття, а звільнення :) Здійсненням дитячої мрії. Тривати це буде постійно.

З одного боку, державні структури в Україні загалом не є ефективними управлінцями, а з іншого, заможні приватні власники також показали свою недалекоглядність, несхильність до якісних рішень та іманентну нездатність до інновацій. Кому в такій ситуації варто довірити публічний ресурс? Адже відновити статус пам’ятки архітектури – це одне, а наповнювати простір змістом і життям є не менш важливим. Яка інституція може мати для цього юридичні підстави і бути дієздатною щодо різних аспектів збереження цінностей своєї громади? 

Громада – якщо це дійсно громада, а не населення хат, що з краю, натовп чи навала – здатна до самоорганізації. Здатність до самоорганізації – це, зокрема, вміння консолідувати зусилля й енергетичні потоки і направляти їх на створення життя в просторі. Гостиний Двір – це не майбутні квадратні метри торгівельної площі... Це взагалі не площа – це простір. В ньому є об'єм, повітря, і має бути життя. Вже є. 

Державна структура, що не є ефективним управлінцем, власне, не має сенсу. Це її єдине призначення – бути ефективним управлінцем. Або передавати об'єкти в ефективне управління. Вартість оренди квадратного метру будівлі не є критерієм ефективності використання простору. Це очевидно. Думаю, що як платники податків у державний бюджет, всі ми маємо право вимагати у держави охорони і реставрації будівлі Гостиного двору, і як представники громади маємо право наповнювати його змістом, життям. Що, власне, і робимо.

Ірина Славінська, літературний оглядач

В Києві містяни вже звикли до виходу на протести і захисні акції, які тривають декілька годин з різною результативністю відносно збереження бажаного міського середовища. На таких зустрічах здебільшого опиняєшся серед малознайомих людей, а іноді навіть ловиш себе на думці, що в тебе з багатьма присутніми світоглядних розбіжностей набагато більше, ніж точок дотику. В Гостиному дворі, на противагу цьому, сформувалась певна стала спільнота, яка з дня в день, вже більше місяця, підтримує постійно діючу інтервенцію. Які переваги і обмеження такого принципу дії? 

Гостиний двір і організація на його території простору Гостинної республіки є безпрецедентним і надзвичайно корисним досвідом. Цей досвід означає, що в Києві є сотня-друга однодумців, які здатні об’єднуватися для спільної справи. Зауважте: не йдеться про «наметове містечко» – це просто місце, де кожен робить те, що вміє. Концерт музичного гурту, майстер-клас, лекція, прибирання території, проведення флеш-мобу чи творча резиденція на території Гостиного двору – всі ці акти є однаково цінними. Наприклад, мій внесок – регулярні зйомки того, що відбувається, а також організація лекції Владислави Осьмак «Київ, який ми втрачаємо» в ефірі телеканалу ТВі. Одним словом, всі ми вчимося взаємодіяти на невеликій території. Це не побудова нової моделі – це радше нагадування самим собі, що ми вміємо жити в мирі та злагоді і мобілізуватися. По-моєму, це корисно, адже після 2004 року панує думка, що повторення Майдану вже неможливе. Це неправда. Громадянам необхідно згадати про власну гідність і навчитися самоорганізації. І тоді все буде.

Від Екзюпері: «Якщо ти хочеш побудувати корабель, не потрібно скликати людей, планувати, ділити роботу, діставати інструменти. Потрібно закохати людей у море...»

Щоденний розклад заходів Гостиного Двору