Розкриймо гендерний секрет школи!

«Які секрети? У школі для мене давно вже немає секретів», – скажете Ви – педагог зі стажем, а в далекому минулому ще й учень чи учениця.

А ми все ж спробуємо Вас здивувати, запропонувавши одягти «гендерні окуляри»! І для початку наведемо декілька статичних викладок:

• 2/3 усієї роботи на світі виконують жінки, отримуючи за це не 2/3 усіх грошей, а лише 5 %.
• Жінкам належить тільки 1 % світової нерухомості.
• Лише 22,6 % усіх парламентарів – жінки. В Україні ця цифра є вдвічі меншою.
• Серед тих, хто здобуває вищу освіту, доля жінок наближається до 60 %, проте серед академіків Національної академії наук України їх тільки 2 %, а у складі державних службовців 1-ої (тобто найвищої) категорії – 8 %.
• За даними держкомстату, на кінець 2015 року в Україні розрив в офіційній заробітній платі між чоловіками і жінками становив 35 % на користь перших.
• В силу традиційних подвійних зобов’язань на роботі та вдома реальний робочий день української жінки триває, в середньому, на 2,5-3 години довше, ніж чоловіка.

Вражаючі цифри, чи не так? За бажанням цей ряд можна продовжувати і продовжувати, і майже кожного разу асиметрія буде на користь чоловічої статі.

Наукова спільнота називає таку ситуацію гендерною нерівністю. Це коли соціальні відносини історично побудовані таким чином, що влада та різноманітні привілеї знаходилися у чоловіків.

Світ постійно змінюється. Але чомусь саме в цьому аспекті статус-кво майже не зсунувся. Це не справедливо, коли соціальний успіх залежить від того, якої біологічної статі Вам випало народитися, або якого кольору Ваша шкіра, до якого етносу Ви належите, обмеженими чи ні є Ваші фізичні можливості.

Якщо в сучасному суспільстві ми досі бачимо гендерну нерівність та інші дискримінації, то, вочевидь, формується усе це не без допомоги освіти, зокрема, школи, яка і була створена для того, аби системно передавати від покоління до покоління культуру суспільства. 

«Як так? Ніяку гендерну нерівність школа не передає! Ми бажаємо нашим дітям тільки добра!» – можете сказати Ви.

У тому і полягає згаданий секрет освіти: сприяння, наприклад, гендерній нерівності відбувається тут настільки приховано, що навіть самі «транслятори» (тобто ті, які активно задіяні у цьому процесі) зазвичай цього не усвідомлюють. Більш того, як правило, заперечують…

Ось лише декілька «прихованих» прикладів про школу.

1) Дуже часто дійовими персонажами текстів, вправ, завдань, ілюстрацій та інших змістовних компонентів підручників виступають люди або інші антропоморфні персонажі. І читаючи, наприклад, задачу з математики, учнівство, поруч з виключно предметним змістом, фоново сприймає і «соціальний контекст»: як саме діють зображені у задачі жінки або чоловіки, якими рисами вони наділені, чим займаються, до чого прагнуть, які їх ролі чи статуси. Враховуючи, що кожний підручник несе в собі сотні таких «гендерних портретів» і вони до того ж є доволі типовими, спадкоємними від одного року навчання до іншого, підручники можна вважати потужним інструментом гендерних стереотипів.

2) Інший приклад – шкільна форма. В ній «захована» дискримінація по відношенню до дівчаток, яким нерідко забороняють носити брюки. Саме брюки надають певну перевагу хлопцям, адже дозволяють їм проявляти більшу та різноманітнішу фізичну активність, можливість приймати невимушені пози при сидінні, що некомфортно робити у спідниці через її конструкцію.

3) А як же можна не згадати про «настінну наочність» (плакати, стенди, інформаційні дошки) – вічне джерело гендерних штампів! Хлопчики (чоловіки) тут зображуються або злісними хуліганами і порушниками правил, або «супергероями», які «наводять лад», у той час як дівчатка (жінки) виступають виключно в єдиній ролі – слухняних конформісток!       

4) Статеві ролі «відпрацьовуються» і в рамках шкільних свят (наприклад «Містер школи», «Міс школи», «Краща господиня», «Козацькі забави»). А під час урочистих ритуалів, де задіяний державний прапор («Перший дзвоник», «Останній дзвоник»), формується стереотипне бачення чоловіка як такого, що займає у суспільстві більш шанований та престижний статус, адже майже завжди прапор України несе хлопець (навіть коли про надмірну вагу прапора не може йти і мова), чим, безумовно, асоціюється з основним символом держави, а отже – і з державницькими відповідальними справами. 

5) Нарешті, не можна не згадати й про комунікативний стиль педагогів – годі й думати, що стереотипний, дискримінаційний вплив школи міг би обійтись без їх активної участі. Кого – хлопчика чи дівчинку – ми частіше називаємо за ім’ям, а кого за прізвищем? Чи однакові наші дисциплінарні вимоги до дітей обох статей, або, можливо, до когось з них вони є більш поблажливими? Чи не буває на наших уроках випадків, коли ми частіше звертаємося до дітей тієї статі, для якої предмет начебто (згідно стереотипних суджень) є більш важливим? Як ми пояснюємо незадовільні успіхи хлопчика? А дівчинки?

Про дискримінаційний вплив школи можна говорити довго, що ми і зробимо: на виконання державної гендерної політики, в межах спеціальної паралелі Edcamp Ukraine ми спробуємо розкрити гендерний секрет школи у деталях!

Спеціально запрошена експертна спільнота розкаже про наслідки стереотипного виховання дітей, про роль мови у такому вихованні, про те, як вчитель(ка) в класі може несвідомо сприяти дискримінації.

В контексті гендерної рівності ми обов’язково піднімемо тему традицій українського народу, поговоримо про те, чи потрібна в сучасній школі сексуальна освіта, поділимося практичним досвідом, як можна в окремому закладі освіти ефективно впроваджувати гендерний підхід.  

Як кажуть у таких випадках: «Про це і не тільки – на спеціальній гендерній паралелі Edcamp Ukraine!»

Приєднуйтеся та підтримайте рух EdCamp на Спільнокошті https://biggggidea.com/project/edcamp-ukraine-2016: натисніть у верхньому правому куті кнопку "ФОНДУВАТИ" та виконайте за підказками кілька простих кроків.

Фото – pixabay.com