Першу соціальну кав’ярню «У сусідів» на площі Святого Теодора у Львові, яка мала об’єднати мешканців району і допомогти їм заробити на проведення наступного «Фестивалю сусідів на Підзамчі», відкрили 30 травня, до Міжнародного дня сусідів. За три місяці тут з’явилися полиці для буккросингу, стійки для велопаркування та пісочниця, відбулося багато кінопоказів, інтелектуальних розмов, концертів, майстер-класів, але… також і чимало сварок із мешканцями довколишніх будинків. Чому не вдалося об’єднати громаду та які ще проблеми постають на шляху малого бізнесу – про це у розмові з АННОЮ ХВИЛЬ, співзасновницею і співкураторкою кав’ярні.

– Анно, чому перенесли відкриття на 30 травня? Попередньо йшлося про те, що кав’ярня матиме вигляд павільйону, але встановили кольоровий автобус. З чим пов’язані ці зміни?

– При заснуванні кав’ярні у нас виникло дві проблеми. Перша – ми отримали дозволи від міськради на місяць пізніше, ніж очікували. І друга – ми довго шукали майстрів, які б утілили наш задум.

В українському законодавстві, на жаль, нема навіть визначення терміну «соціальний підприємець». Тому спочатку ми хотіли зареєструватися як ФОП і пропонували замість оплати за оренду площі інвестувати ці гроші у її розвиток. Сума оренди частини площі Св. Теодора, де розташована кав’ярня «У сусідів» (70 м²), становила б близько 1300-1500 грн/міс.

 

 

 

 

Замість сплачувати ці гроші, ми вклали б їх у нові пісочниці, лавки тощо. У березні через Центр надання адміністративних послуг ЛМР ми подали заявку до міської ради, але в середині квітня отримали офіційну відмову від департаменту економічної політики. Потім в управлінні культури, яке нас завжди підтримувало, нам порадили зареєструватися інакше, – від громадської організації як довготривала акція з правом на торгівлю. Тому ми реєструвалися знову як ГО «Мозаїка» і ФОП, і лише в середині травня отримали розпорядження міського голови, підготоване управлінням культури, у якому є також рекомендація департаменту економічної політики надати нам необхідні дозволи. Останніх ми досі так і не отримали.

Щодо майстрів – це, певно, системна проблема. У нас вже є покоління соціально чутливих архітекторів, які в своїх проектах намагаються враховувати потреби різних соціальних груп і створюють щось нове і цікаве. Але нема фахових майстрів, які можуть це втілити за прийнятну ціну.

Ми зверталися зі своїм проектом у різні контори, але там нас постійно намагалися переконати, що будувати потрібно інакше. Пропонували зводити конструкцію з дуба, додати ковані елементи. Зрештою, павільйон мав би, за їхніми уявленнями, виглядати, як альтанка у багатих маєтках.

Різні фірми рахували нам бюджет з різницею у 40 тис. грн. Добре мати в команді людину, яка розуміється на цінах і якій можна довіряти. Ми не знайшли фахівців, які б збудували нам так, як вимагалося. Тому проект змінився: переробити в міні-кав’ярню старе маршрутне таксі було простіше.

– То дозвіл на торгівлю ви таки отримали?

– Розпорядження міського голови на проведення довготривалої акції від травня по жовтень, з правом на торгівлю. У розпорядженні також є наказ департаменту економічної політики – видати нам дозвіл на одноразову торгівлю. Ми реєструвалися від ГО «Мозаїка» та ФОП.

Майже три місяці намагаємося отримати дозвіл на торгівлю, а для цього потрібно спершу мати погодження від санстанції.

Нещодавно ми найняли юристів, які доводять, що у нас є всі необхідні документи для діяльності, ходять з нами в міліцію і районну адміністрацію. Ми платимо їм, хоча могли на ці кошти проводити концерти і майстер-класи, або купити для площі смітники.

– Що вимагає санстанція?

– Останнє – це провести до нашої кав’ярні каналізацію, має бути проточна вода.

Але ж так у нас вся вулична торгівля поза законом. Машини, які торгують кавою, – незаконні. Ви існуєте доти, поки можете «переговорити» з кимсь. На вулиці дозволено продавати фасовану продукцію. Якщо ви підігріваєте сендвіч, то це вже незаконно.

Читайте також: Хто змінює міський простір Львова?

У нас вимагали ліцензію на кавову машину. Офіційно, такий документ просять у всіх, але майже ніхто його не має. Щоб отримати таку ліцензію, маємо вислати кавомашину в Київ на експертизу на півроку. Там її розкладуть і складуть знову.

Відсутність прозорої схеми діяльності всіх державних органів призводить до такої ситуації, в якій ти завжди на хиткому ґрунті. Ти не можеш сама відстоювати свою позицію.

– Знаю, що до вас також навідується міліція. Її, мабуть, викликали місцеві мешканці, які виступають проти вашої кав’ярні і скаржаться, що тут дуже шумно, а під час концертів ваші відвідувачі знищують газони?

– Так, вперше міліцію викликали вони. Але потім міліціонери проявили до нас власний інтерес, надіславши запит в департамент економічної політики, запитуючи, чи в нас є дозвіл на торгівлю. Отримавши відповідь, що остаточного дозволу нема, почали до нас ходити майже щодня і доволі агресивно нам погрожувати. Наприклад, вимагали, щоб наші працівники мали з собою паспорти, бо інакше – арештують на 15 діб. Але відколи ми найняли юристів, міліціонери вже тиждень, як не приходять.

Зате нам надзвонюють із Галицької районної адміністрації. Мешканці поскаржилися, що під час концерту в нас витоптали газон, а чиновники кваліфікують це як знищення зелених насаджень. Цікаво, що в органах місцевого самоврядування нас на словах підтримують, але у кінці липня пропонують укласти з ними акт-зобов’язання, що до 12 серпня ми відновимо 200 м² зелених насаджень на площі Св. Теодора.

Це неможливо, бо, по-перше, трава не виросте за тиждень, по-друге, наша територія менша, ніж 200 м², а по-третє, це обов’язок райадміністрації – висаджувати тут газони, чого вона не робила років зо п’ять точно. А тепер вирішила використати ситуацію на власну користь?

У червні тут, на площі, також відбувалася «Майстерня міста», яку фінансувало GIZ. Після скарги мешканців, на знищених 100 м² зелених насаджень GIZ постелило дорогий газон, вартістю 14 тис. грн., (по 120 грн за м²). Але цю траву потрібно було поливати. Мешканці мали робити це самі, ми їм навіть дали свій шланг. Та все посохло, бо поливали вони днів зо три.

– Міліція у вас щось вилучала?

– Ні, це називається описати. Вони описували наш асортимент. Складали протокол. Якщо потім суд доведе, що ми не мали права цього продавати, конфіскують. Описали товару приблизно на 200 грн.

– То податки ви платите, як усі?

– Оскільки ми працюємо нон-стоп, у нас доволі багато працівників. Є охоронець (з місцевих мешканців), який пильнує тут все вночі, по двоє людей – щодня.

За реєстрацію кожного працівника підприємець має платити 50% від єдиного податку, плюс соціальне страхування. Виходить близько 700 грн/міс. за одну особу. В нас працює 5 або 7 людей. 3500 грн за 5 людей – це для нас величезна сума.

Конфліктні ситуації з місцевими мешканцями показують, як іноді грантові проекти шкодять розвиткові незалежних ініціатив. Нас мешканці часто порівнюють з «Майстернею міста», яку проводив GIZ. Ми самі маємо позитивний досвід співпраці з цією інституцією, яка нас теж підтримала, але пересічний мешканець площі Св. Теодора не розуміє, скільки для кого коштують гроші.

Читайте також: Відповідальність за суспільство бізнес переклав на політику

Мешканці кажуть: «Подивіться, вони постелили газон. Чому ви не зробите так само?!». Щоб постелити 1 метр газону, нам треба віддати все, що заробили за день. На прохання мешканців, GIZ за тиждень встановив також стовпчики, щоб запобігти паркуванню авто на площі. А ми, зі свого боку, поставили саморобні смітники зі старих шин, бо там зовсім нема, куди викидати сміття. І мешканці, порівнюючи це, кажуть: «Стовпчики гарні, нові, бо люди хороші та відповідальні. А смітники негарні, старі, бо ви безвідповідальні та лише на нас наживаєтеся. Встановіть нові». Вони не уявляють, скільки важкої роботи ми вклали у створення цих смітників.

– «Йота» планувала, завдяки кав’ярні «У сусідів», заробити на цьогорічний «Фестиваль сусідів на Підзамче», що мав відбутися уже тут, на площі. Так і буде?

– Через всі ці проблеми кав’ярня не має додаткових прибутків. Але може ми й проведемо якесь свято у кінці вересня, бо з місцевими мешканцями іноді приходять хвилі порозуміння. І назвемо це інакше: «Фестиваль сусідів» або «Фестиваль сусідів на площі Св. Теодора». Не всім сусідам до вподоби називатися Підзамчем. Деякі вважають, що тут уже центр.

Читайте також: Чи потрібен Україні закон про соціальне підприємництво?

– Ви проводили попередні зустрічі з місцевими мешканцями. Тоді не було заперечень проти кав’ярні? Коли з’явилися перші протистояння? І чому?

– Ми зустрічалися з місцевими мешканцями у березні-квітні. Якраз всі ці нині активні сусіди приходили. Ми їм показували іншу візуалізацію, бо самі тоді думали, що все виглядатиме інакше. Але конструкція, все одно, мала стояти на газоні. Ніхто не заперечував. Єдине, що хвилювало: стихійне паркування на доріжках і на газоні.

Дуже активних мешканців, які нам протистоять, троє. Але вони часом розповсюджують про нас неправдиву інформацію, і тоді їх стає більше.

Читайте також: «Ми печемо більше печива, щоб створювати додаткові робочі місця»

Наприклад, одна пані переконувала сусідів, що ми отримали величезний грант і відмиваємо гроші, що за нами стоять забудовники. Коли ми розмовляємо окремо з кожною людиною, вони ніби все розуміють. Їхні діти та онуки приходять до нас бавитися, адже в нас є сцена, пісочниця, столики. Це цікаво.

Ми просимо сусідів: «Якщо музика загучна для вас, кажіть спершу нам, не викликайте відразу міліцію». А вони знову роблять по-своєму: терплять-терплять, а потім вибухають ненавистю. У нас всіх, мабуть, нема навичок ведення діалогу. Ми або когось любимо, або ненавидимо. А потрібен просто інший тип спілкування. Любити і ненавидіти легше, ніж провадити нормальний діалог.

– У певний момент Ти все ж писала про можливість переїзду кав’ярні. Але потім офіційно це заперечила…

– Я писала, що ми розглядаємо такий варіант, як переїзд (і ми досі його розглядаємо), а журналістка Zaxid.net опублікувала гучний підзаголовок про смерть першої соціальної кав’ярні. А це неправда. Якби ми переїжджали, то треба знайти місце.

Якщо це буде знову міська територія, то потрібно отримати новий дозвіл, демонтувати і знову збудувати сцену, вивезти евакуатором наш автобус і т. д. Все це коштувало б близько 10 тисяч гривень. Уже майже кінець сезону, в нас є фінансові зобов’язання. Може ми й хотіли б так капризно тупнути ногою, але в цей проект закладені інвестиції. Ми ведемо переговори, шукаємо захищене від погодних умов місце, щоб «переселитися» на зиму. Краще, щоб це була приватна територія, бо тоді потрібно менше дозволів. Розглядаємо певне приміщення одного заводу на початку Підзамчого. Але тут ще одна львівська проблема: львів’яни з центру не заходять так «далеко».

– Оксана Усачова, засновниця подібної київської кав’ярні, допомагає вам?

– Я і Оксана робимо всю адміністративну роботу. Вона має позитивний досвід відкриття кав’ярні «На Станіславського» в Києві. Але там різні інстанції не зацікавлені вимагати хабарі з таких маленьких підприємців, у яких дуже маленькі прибутки.

Читайте також: Художниця українського походження відкрила благодійну крамницю у Новій Зеландії

– А дівчата з «Йоти» (Оля Конончук, Зоряна Рибчинська, Ольга Коцька), з якими ви проводили «Фестиваль сусідів на Підзамче» та створювали цю кав’ярню, ще з вами?

– Вони трошки менше займаються кав’ярнею, але ми спільно працюємо над антропологічним проектом «Сентиментальні речі Підзамче», який курує Зоряна Рибчинська. Оля Конончук займається публікацією рецептів Підзамчого у формі листівок. Скоро будемо їх презентувати. Оля Коцька наразі не у Львові, але вболіває за проект дистанційно. Вона працює над втіленням ідеї організувати для активних мешканців Підзамчого навчальну подорож на подібний фестиваль сусідів за кордон.

– «У сусідів» багато подій, до яких залучені митці, музиканти, організації. На яких умовах співпрацюєте з ними?

– Наша принципова позиція – намагаємося платити людям, які щось роблять у галузі культури і мистецтва. На жаль, не завжди виходить. Інколи ми домовляємося, що віддамо гостям відсоток від каси за цей день.

Все ж багато людей організовували для нас події безкоштовно, і ми їм надзвичайно вдячні.

– Чи є така річ, яку ви з дівчатами вважаєте помилкою в процесі створення цього кафе?

– Ми тут багато вчимося. Ставимося до цього проекту як до якоїсь суперінтенсивної літньої школи. Так, були помилки в комунікації з місцевими мешканцями. Може, від початку треба було забезпечити собі кращу юридичну підтримку. І тепер я б, напевно, більше схилялася до співпраці з приватними власниками, ніж з містом.

Якщо б кав’ярня була на приватній території, певно була б більше захищена.

Ми частково перебрали функції міської влади щодо проведення культурних заходів, ревіталізації районів, спорудження дитячих майданчиків, але наразі місто не може захистити проекти, у яких, як ми вважаємо, має бути зацікавлене. Від початку треба чітко усвідомлювати, що цей проект дасть тобі особисто. Інакше перестанеш це робити за якийсь час.

Читайте також: Альтруїзм – це зло. Не вірите?

Є хибне уявлення, що якщо ти називаєш свій проект «соціальним», ти – майже раб громади, і будь-хто може прийти і сказати: «Мені це не подобається, робіть інакше». Таку логіку часто підтримують і представники міської влади, які дорікають нам, що ми не впоралися зі соціальною складовою проекту, і представники донорів, які вважають, що активістам треба більше думати про людей. Але активісти – це теж люди.

Якщо з нашого досвіду можна винести якийсь урок, то я б хотіла побажати всім, хто щось робить, не боятися конфліктів і не дозволяти знецінювати вашу діяльність. Будьте чесними: кожен проект ви робите і для себе також. Ваші інтереси заслуговують на повагу.

P.S.

Розмова з Анною Хвиль велася 16 серпня. На жаль, ситуація з соціальною кав’ярнею після цього не покращилася. Буквально вчора 27 серпня Анна написала в своєму Фейсбуці: