Супроводжувані людськими жертвами пожежі на Грибовицькому сміттєзвалищі у травні і червні 2016 року та пригоди львівського сміття, що понад півроку мандрує країною, оголили проблему, яку більше неможливо ігнорувати. Львівське сміття стало мемом і нев'янучою темою жартів у соцмережах ― і, здається, лише коли побутові відходи стали прямо впливати на якість життя не лише львів'ян, усмішки жартівників почали бліднути, змінившись запитанням: що далі?

Політичні ігри, під час яких цілком нормально втопити у смітті не лише мера, а й мешканців і гостей міста, є недвозначним свідченням не тільки цинізму, а й крайнього невігластва та неприпустимої вузькості і локальності мислення чиновників, яким суспільство делегувало відповідальність у тому числі за збереження ареалу свого проживання. Проте не можна ігнорувати факт, що за бажання сміттєву блокаду можна влаштувати чи не кожному обласному центру України. І те, що досі нам вдавалося майже не помічати наслідків неефективної політики щодо збору та утилізації побутових відходів, ― радше щасливий збіг обставин.

У зв'язку з цим є дві новини: погана і хороша. Погана новина ― ми більше не можемо зволікати і сподіватися на оперативні ефективні рішення з боку держави, і мусимо взяти ініціативу у власні руки. Хороша новина полягає в тому ж.

Якщо ми проаналізуємо чинну схему поводження з побутовими відходами і те, як вона впливає на рівень життя українців, то зрозуміємо: у нас є привід для паніки. Якщо ми вийдемо за межі українського контексту і оцінимо, як банальне сміття впливає на кліматичні зміни, а через них ― на економічні і політичні процеси, на міграцію, на стан здоров'я населення планети, то зрозуміємо: підстави для паніки набагато серйозніші, ніж здається. Бо йдеться про те, чи залишиться Земля придатною для життя. І про те, як саме ми будемо проживати кожен день у два найближчі десятиліття.

Паніка може і має бути конструктивною. Тому ми спробуємо продемонструвати загальну картину поводження з побутовими відходами в Україні, довести неефективність чинного підходу і з'ясувати: як можна вплинути на ситуацію вже сьогодні?

Сміття і клімат у світі

За даними UNFPA, наразі близько 54,5 % населення світу ― тобто близько 4 мільярдів людей ― живе у містах. За прогнозами Світового Банку, у 2025 мешканці міст продукуватимуть в середньому 1,42 кг/людину твердих побутових відходів на день — проти нинішніх 0,64 кг. Загальна кількість продукованого мешканцями міст сміття зросте з 0,68 до 2,2 мільярда тон на рік.

Як повідомляє UNFPA, до 2030 року число мешканців міст зросте до 5 мільярдів, у 2050 їх буде близько 6,5 мільярдів. А значний приріст населення дадуть країни, що розвиваються, країи, зокрема, Афганістан і Нігер. Зв'язок між кількістю населення і продукуванням побутових відходів не обов'язково прямий: грубо кажучи, що бідніше населення, то менше воно може спожити товарів і, відповідно, виробити сміття. Але справа ще й в тому, що країни з низьким рівнем економічного розвитку не поспішають вкладати кошти у переробку побутових відходів, і таким чином роблять свій внесок у забруднення планети і кліматичні зміни.

Який зв'язок між сміттям і кліматичними змінами? Нагрівання атмосфери відбувається за рахунок викидів парникових газів, до яких належать, зокрема, метан і вуглекислий газ. Ці речовини виділяються в тому числі при розкладанні та переробці побутових відходів. Таким чином, що більше сміття ми продукуємо і що менш відповідально ставимося до переробки ― тим більший наш внесок у нагрівання планети.

Зміни клімату, викликані наростанням в атмосфері вмісту двоокису вуглецю (CO²) та інших парникових газів, призводять до підвищення рівня моря й затоплення прибережних територій і річкових дельт, скорочення льодовиків і зниження снігового покриву, що зменшує прісноводні ресурси планети. Серед негативних наслідків також поширення інфекційних захворювань і підвищення теплової смертності, втрата біологічного різноманіття, зниження урожайності. Словом, усе, що виглядає далеким і абстрактним, доки не зруйнує ваш дім чи не призведе до збільшення витрат на їжу в кілька разів.

Зміни клімату здатні вплинути на наше життя і менш очевидним шляхом. Наприклад, вони можуть посилити контроль з боку держав, поставити під питання свободу ринків і звичні моделі функціонування бізнесу. На думку незалежного британського журналіста і письменника Пола Мейсона, у найближчому майбутньому цілком вірогідно, що урядам доведеться на центральному й регіональному рівнях взяти під контроль ― а, можливо, й націоналізувати ― великих виробників вуглеводневого палива. Якщо ціновий механізм, що перебуває під впливом держави, не зможе забезпечити необхідний баланс інвестицій у відновлювану атомну й вуглеводневу енергетику, це доведеться робити через переведення їх у державну власність і встановлення прямого контролю і цілей. Тобто, зробити вибір на користь планування, а не стимулів вільного ринку. Можливо, доведеться знайти модель побудови неринкової економіки з низьким рівнем викидів ― а відмова від концепції вільних ринків означає радикальний цивілізаційний поворот. Це ціна за порятунок, якщо не вдасться запобігти нагріванню планети більше, ніж на 2 градуси.

Ситуація в Україні

За даними Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства, за 2016 рік в Україні ― без урахування даних з Автономної республіки Крим та міста Севастополь ― утворилося близько 49 мільйонів кубометрів побутових відходів. Грубо кажучи, це близько 11 мільйонів тонн сміття. Це сміття майже не переробляється. Воно захоронюється на 5 з половиною тисячах сміттєзвалищ і полігонів твердих побутових відходів.

Загальна площа цих звалищ і полігонів ― понад 9 тисяч гектарів, або 90 км². Це більше, ніж площа Тернополя, і трохи менше, ніж площа Парижа. При цьому в 2016 році координатор молодіжного екологічного руху «Let’s do  it, Ukraine!» Андрій Саук озвучив інші дані: за його словами, загальна площа сміттєзвалищ у Україні дорівнює площі Данії. Це близько 43,5 тисяч км², і різниця з даними Мінрегіону надто велика, щоб нею можна було знехтувати. Рівень довіри до офіційної статистики низький, дані екологічних організацій також вимагають перевірки. Актуальної статистики, що викликала б довіру, в Україні, на жаль, немає.

Минулого року Мінприроди запустило онлайн-мапу сміттєзвалищ: громадяни можуть залишати скарги на стихійні смітники і стежити за їхньою ліквідацією. Звісно, цей інструмент громадського контролю не може забезпечити виявлення всіх незаконних звалищ і тим більше змусити чиновників їх ліквідувати. Крім того, спосіб ліквідації має значення: спалення чи перевезення сміття на інші полігони проблеми не вирішує.

За даними Мінрегіону, найбільше потребують нових полігонів для захоронення твердих побутових відходів Дніпровська, Запорізька і Київська області. Найбільше проблемних полігонів, що потребують рекультивації, у Закарпатській області.

В яку суму обходиться українцям вивезення сміття? Середній тариф на поводження з побутовими відходами для населення становить понад 54 грн за кубометр, в тому числі за захоронення – понад 16 грн за кубометр. За словами засновниці ГО “Україна без сміття” Євгенії Аратовської, в Україні родина в середньому сплачує за вивезення сміття з прибудинкової території близько 10 євро на рік. В Європі родина сплачує за це 200-280 євро на рік. І це погана новина для нас, оскільки низькі тарифи роблять перевезення побутових відходів завідомо нерентабельним. Парадокс, але через те, що вивезення сміття коштує так дешево, воно обходиться нам дуже дорого.

Здається, сміттєва проблема й тиск громадськості змусили народних депутатів до більш активної діяльності, але не в тому напрямку: 6 квітня на повторне друге читання відправлений проект Закону про ринок електричної енергії України. До проекту були внесені поправки № 1096, 1104, 1106, 1108 та 1114, якими пропонується розповсюдження «зеленого тарифу» на спалення побутових відходів, великогабаритних, ремонтних, рідких відходів. А от запровадження технологій для сортування сміття й відбору ресурсоцінних компонентів, тобто скла, металу, пластику, й паперу, не передбачене.

У цивілізованих країнах спалення відбувається лише після сортування й вилучення небезпечних компонентів і складових, що можуть бути перероблені. В Україні ж пропонують стимулювати спалення побутових відходів «зеленим тарифом», що прямо суперечить Директиві Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 року, де побутові відходи не розглядаються як джерела відновлюваної енергії, вироблення електроенергії з яких потребує стимулювання державою. Це порушує ієрархію поводження з відходами, визначену в Директиві 2008/98/ЄС «Про відходи». Крім того, така ініціатива виключатиме можливість виконання виробниками товарів в упаковці їх зобов’язань щодо запровадження в Україні принципу розширеної відповідальності виробника, передбаченому Угодою з Асоціацію з ЄС.

Небезпека полягає в тому, що в Україні відсутні підприємства, на яких можливе екологічно безпечне спалювання твердих побутових відходів. Екологічний контроль на державному рівні не відслідковує наявності діоксинів та фуранів у викидах в атмосферу. І без впровадження у національне законодавство вимог директиви ЄС та безпечних технологій спалювання твердих побутових підходів ситуація може лише погіршитися.

Це передусім питання політичної волі й наявності законодавчої бази, що відповідала б міжнародному законодавству. Але не тільки — це питання готовності кожного з нас до змін, які можуть бути дискомфортними і вдарити по кишені. Ми маємо навчитися сприймати сміття як ресурс і платити за забруднення. І, якщо ми не хочемо потопити власні міста у смітті, то зробити це потрібно якнайшвидше.