Згідно з теорією дослідника Михая Чіксентміхайї, по-справжньому хороші вебсайти пропонують не контент, а досвід. Випадково натрапивши на один із таких сайтів, неминуче втягуєшся у захопливе «переслідування», кожен зі своєрідних етапів якого сприяє дедалі більшому заглибленню в процес навігації ресурсом. За Чіксентміхайї, ключовим для створення такого відчуття переслідування є добре узгоджене відчуття ритму, участі та очікування, поєднання яких також відоме як «течія».

Чіксентміхайї, професор Університету Чикаго, вже більше 25-ти років досліджує течію як стан «глибокої емоційної зануреності» і втрати відчуття часу, зумовлений стимулюючими заняттями, пов’язаними з інтенсивним зосередженням уваги (наприклад, кодуванням програмного забезпечення чи сходженням на скелю). Його дослідження вивчають зокрема такі фахівці з маркетингу, як Донна Хофман з Університету Вандербільта, а також Томас Новак, за спостереженням якого течія «є ключовим концептом у вивченні навігації комерційних вебсайтів споживачами». Передусім у своїй праці “Creativity: Flow and the Psychology of Discovery and Invention”, Чіксентміхайї розглядає наслідки течії для особистої та соціальної еволюції.

Велика Ідея публікує переклад інтерв'ю з архіву журналу Wired з Михаєм Чіксентміхайї.

Wired: Що Ви називаєте течією?

Чіксентміхайї: Тотальну заглибленість у певну діяльність заради неї самої. В такому стані заглибленості людина забуває про себе і не помічає плину часу. Кожна дія, рух і думка взаємопов’язані та випливають одна з одної, як під час виконання джазу. Все ваше єство залучене в процес, в якому ви максимально використовуєте свої здібності. 

Wired: Як створити вебсайт, який би стимулював та підтримував досвід течії?

Чіксентміхайї: Сайт, що пропонує такий досвід, схожий на гурманську трапезу. Ви починаєте з закусок, продовжуєте салатами та основними стравами, насамкінець переходячи до десерту. На жаль, більшість сайтів створені за своєрідною моделлю кафетеріїв, де все доводиться шукати власноруч. Це по-своєму непогана модель, однак такі сайти дуже швидко набридають і починають здаватися схожими на більшість інших. Творці таких сайтів вважають, що їхні «гості» свідомі своїх зацікавлень, однак це не так. Люди заходять на сайти, сподіваючись на те, що вони їх до чогось приведуть, і очікують своєрідної винагороди.

W: В такому разі, важливу роль грають цілі?

Ч: Цілі перетворюють випадковий «візит» на переслідування. Необхідна чітка ієрархія цілей, найнезначніші з яких спрямовані на досягнення низки більш значущих цілей вищого порядку. Крім того, важливим є фідбек. Більшість сайтів особливо не переймається тим, що роблять їхні гості. Однак було б набагато краще, якби вони повідомляли щось на кшталт «Ви зробили низку цікавих виборів», або «Ви розвиваєте знання Пікассо». Не менш важливу роль грає здатність випробовувати. Конкуренція дуже легко втягує в течію.

W: Інтернет-маркетологи називають течію своєрідним клеєм, що утримує споживачів в онлайн-середовищі. Чи легше впливати на людей, які перебувають у стані течії?

Ч: Насправді, в стані течії люди зазвичай більш критично ставляться до того, що сприймають. Досвід течії має випробовувати, і все, що не відповідає рівню випробування скоріше викличе роздратування чи буде просто проігнороване.   

W: Ваш інтерес до течії пов’язаний із вашими дослідженнями в сфері психології творчості. Яку б ви дали пораду творцям онлайн-контенту, які прагнуть бути більш креативними?

Ч: Зрозумійте, що вкрай важливо змінюватись і давати собі перерву. Крім того, я виявив, що роботи художників, які сприймають об'єкти не тільки зором, але й тактильно, завжди набагато більш оригінальні, ніж роботи тих, хто зупиняється тільки на зоровому вимірі сприйняття. Сенсорні маніпуляції (на кшталт вдихання запахів об’єктів, підкидання їх в повітрі тощо) дозволяють створити зображення, в якому вирує ціле розмаїття вимірів сприйняття. Ми – багатовимірні істоти. Якщо ми хочемо розвинути й ускладнити власну природу, ми маємо задіювати всі свої здатності сприймати інформацію, і зовсім не кожна з цих здатностей є раціональною.

W: Течія залежить від вміння глибоко зосереджуватись. Однак різноманітні засоби масової інформації - наприклад, телебачення - призводять до погіршення нашого вміння затримувати увагу.

Ч: Діти, які виросли тільки на телевізійному ефірі, справді нездатні довго затримувати увагу.  Телебачення становить принаймні одну важливу загрозу - воно не надає дітям прикладів фізичного причинно-наслідкового зв’язку. В старі часи, якщо ти не вставав о п’ятій ранку доїти корів, ти точно знав, що ці корови невдовзі почнуть волати. Вчинки мали конкретні наслідки. Нині ж діти стають пасивними спостерігачами інформації без жодної відповідальності.

W: Чи може інтерактивність мережі частково відтворювати такий причинно-наслідковий зв’язок?

Ч: Так, тією мірою, якою необхідно грати за правилами та відповідати за наслідки кожної дії. Однак це тільки символічна каузальна система, на кшталт гри в шахи, тому вона може висувати доволі вузький набір наслідків. Вміння грати в шахи не тотожне вмінню орієнтуватися в світі, і є такі чемпіони з шахів – наприклад, Боббі Фішер, – які мало пристосовані до функціонування в суспільстві.

W: У своїй книзі “The Evolving Self” ви пишете про важливість просування маленьких соціальних одиниць, або клітин, які здатні задати напрямок еволюції. Чи можуть виконувати цю функцію сучасні онлайн-спільноти?

Ч: Можливо. Клітини, про які я писав, мали б складатися з людей з однієї території, які поділяють однакові інтереси й проблеми, що сприяє завзятому об’єднанню заради досягнення певної мети. Натомість, онлайн-спільноти легко створити, однак їх також легко ігнорувати та зрештою вийти з них. Тому для скріплення таких спільнот потрібен певний бізнес-інтерес чи ідеологія, що сприяли б зміцненню їхньої впливовості. 

W: Чи стане інтернет інструментом просування до еволюційної мети ускладнення свідомості?

Ч: Мережа дозволяє легко обмінюватись інформацією та здійснювати комунікацію цінностей. Однак я не думаю, що вона спричинить до більш комплексного бачення дійсності. Полегшення різноманітних завдань має й інший, менш привабливий бік – недбалість. В Середньовіччі, наприклад, люди готові були пройти пішки від Стокгольму до Мюнхену тільки щоб почути чиюсь важливу промову. Вони слухали і серйозно обдумували почуте. Сьогодні ж, коли комунікація є миттєвою, постає загроза взагалі перестати звертати на неї увагу, втративши розуміння її цінності. Ворота уваги пропускають тільки обмежену кількість даних.