Декілька років тому ми почули нове визначення — «метамодерн». Розмови про кризу культурної домінанти другої половини минулого сторіччя — постмодерну — тривають з кінця 90-х років, але, на відміну від інших дефініцій «пост-постмодерну», які так і не вийшли за межі філософських дискусій, «метамодерна» концепція набула неабиякої популярності. З’явилися «метамодерні» архітектура, гумористичні скетчі, балет, кантрі-альбом «Metamodern Sounds in Country Music» та навіть політичні течії... Чи стане нове визначення маркером сучасності, чи залишиться маркером кордону між минулим та майбутнім — в будь-якому разі «метамодерні» тенденції уже є невід’ємною частиною сьогодення.

Vintage IBM VM The Wave of the Future Lithograph Poster 80s ART Great Computing

Нова дефініція, яка спирається на платонівській «метаксіс» (префікс «мета» позначає стан водночас «між», «поза межами» та «після»), — це швидше відкритий документ для визначення культурної домінанти сучасності, ніж жорсткий маніфест часів модернізму або деконструюючий інструмент постмодерну. 

Якщо піти від початку, слово з’являється вперше 1975 року в тексті американського письменника Масуда Заварзаде, але залишається в тіні на фоні постмодерного розквіту суспільства споживацтва. Утім, вже в 90-х, коли глобальна спільнота остаточно втомлюється від постмодерної відчуженості та холоду критичного мислення, постає запитання: «Що буде далі?»

Так, у 2010 році голандські культурологи Робін ван ден Аккер і Тімотеус Вермюйлен, спостерігаючи за процесом змін у культурі, політиці та мистецтві, кристалізують свої думки в есеї «Notes on Metamodernism» — ознайомитись і скачати можна тут: https://www.researchgate.net/publication/233894749_Notes_on_Metamodernism . Есе отримує певне схвалення в європейських академічних колах та стає натхненням для британського філософа, викладача та митця Люка Тернера, який пише маніфест метамодернізму. У цьому тексті модерна стратегія гармонійно зливається з постмодерною грайливістю. Досі є загадкою, чи це його особистий проект, чи це колаборація, оскільки певний час окрім Люка на сайті також був вказаний як автор Шая Лабаф, голлівудський актор. У 2014 році Шая робить перформанс, який для поп-культури стає маркером початку «метамодерної ери» — з’являється на червоній доріжці  Берлінського кінофестивалю з картонним пакетом на голові з написом «I am not famous anymore». Публіка реагує по-різному, але бурхливо, й інтерес до метамодернізму в широких колах лише зростає. 

Shia LaBeouf

Люк Тернер, натхненний новою культурною домінантою, починає вести сайт, де публікує матеріали про метамодерні тенденції в мистецтві, поп-культурі та політиці — http://www.metamodernism.com/ Тим часом утворюється мистецьке тріо — Люк Тернер, Шая Лабаф і фінська мисткиня Настя Саде Рьонкьо.

Нова художня група сміливо експериментує з публічними акціями та онлайн-трансляціями, вимагає, щоб аудиторія «зачепила їхні душі», мандрує автостопом просторами США, та організовує анти-трампівські акції. Не дивлячись на те, що медіа завжди прагнуть приписати всі ці «дивацькі» дії Шая, аби отримати гучніший розголос, тріо постійно працює в форматі колаборації та підіймає такі складні питання, як нова щирість, довіра, емпатія, свобода та єдність.

Luke Turner, Shia LaBeouf and Nastja Säde Rönkkö

Арт

Звісно, не лише ця трійка отримала ярлик «метамодерної», в сучасному мистецтві багато інших прикладів того, що явно виходить за межі постмодерного дискурсу та цілком чи частково корелює з метамодерною концепцією. Мистецькі інсталяції Олафура Еліасона були визначені деякими критиками та культурологами як яскравий приклад метамодерного мистецтва. До речі, саме через те, за що роботи Еліасона критикують європейські куратори «старої постмодерної школи» — за щире та наївне звернення до магічного, «окультного» дискурсу. В цьому роботи Олафура синхронні з мистецькими творами південно-африканської мисткині Денео Саше Бопапе, що стала відома українському глядачу завдяки перемозі в «Generation Future Art Prize» від Pinchuk Art Center.

Olafur Eliasson - Driftwood compass

Література

Щодо літератури, то американський автор Девід Фостер Уолес здобув гучний статус «метамодерного письменника» завдяки своїй новелі «Нескінченний жарт». Написаний ще 1996 року, роман став одним із найпотужніших творів минулого століття. В США розвинувся цілий рух прихильників Девіда, які схоже вдягаються та нескінченно перечитують взагалі майже не смішний «Нескінченний жарт». До роману існує навіть інструкція, і не одна, як краще його читати. Окрім того, існують форуми та майданчики, де цей твір є джерелом розвитку дискусій, натхнення та різних інтелектуальних тенденцій.

David Foster Wallace

Якщо говорити про живих сучасників, літературні критики нарекли метамодерною поезію Стіва Роггенбака, твори якого вражають оптимістичною романтичністю та водночас своєю категоричною брутальністю.

Архітектура

Цікаво, що сферою, де метамодерний дискурс був одразу прийнятий як керівництво до дії, стала архітектура. Одним із найбільш наочних прикладів метамодерної архітектури за спільним визнанням стала гамбурзька Elbphilharmonie, проект архітектурної агенції «Herzog de Meuron». В Україні з цим витком метамодерну зацікавлені могли ознайомитися на лекції про відмінності між «модерною», «постмодерною» та «метамодерною» архітектурою, яку читав дослідник філософії урбанізму і архітектури Ансельм Вагнер під часу свого першого візиту до Славутичу 2016 року.

Elbphilharmonie

Кіно

А в галузі кінематографа «класикою метамодернізму» стають стрічки американського режисера Веса Андерсона завдяки використанню режисером біблійних тропів, поверненню до великого наративу, романтичній цілеспрямованості головних героїв, які викликають іронічне ставлення у глядача, водночас змушуючи його вірити та співчувати. Але метамодерна «нова щірість» може бути не тільки яскравою, але й небезпечною — так Wisecrack називає неоднозначну крімінальну драму «Spring Breakers» гарним зразком метамодерного кінематографа.

Moonrise Kingdom Metamodernism

Музика

Окрім вищезгаданого кантрі-альбому, метамодерні тенденції торкнулися й інших музичних стилів. Якщо культурологи як приклад метамодерної музики зазвичай наводять Coco Rosie, то американські меломани не зупиняються на тенденціях «нової щирості», а шукають перлини минулого в модній крамниці Metamodern Music та дискутують на Reddit про те, чи є той чи інший репер метамодерністом. Також на нову дефініцію можна натрапити у статтях, присвячених неокласиці.

В Україні метамодернізм розвивається швидше у сфері мистецьких акцій. Так, наприклад, один із випусків музичного проекту Ambience був присвячений саме концепції  метамодернізму.

Загалом існує немало арт-проектів, що так чи інакше отримують статус «метамодерних», але це заслуговує на окремий матеріал, а ми поки вирушимо до наступних культурних і соціально-політичних аспектів життя.

Соціокультурна площина

Звісно, метамодернізм, як і все в нашому світі, складається з певних патернів та компонентів, і найбільш чітко окресленими з них є такі концепції, як коливання між протилежними полюсами (наприклад, модернізмом та опозиційним йому постмодернізмом), романтичний концептуалізм (згідно з дослідженнями Йорга Хейзера), пошуки «нової щирості», новий утопізм та практика «перформативного самообману» (за теорію Рауля Ешельмана).

Прагнення до утопії, практично втрачене за останні 50 років, актуалізується все більше — щонайменше в мистецьких практиках — і знаходить своє відображення в есе Utopia, Sort of: A Case Study in Metamodernism. Американські культурологи Грег Дембер і Лінда Церелло у власному проекті  http://whatismetamodern.com/ також спостерігають за зсувами в структурі відчуттів епохи сьогодення та намагаються зафіксувати ці зміни.  

На місце цинічної постмодерної іронії приходить «мета-іронія», яка дозволяє щире ставлення до об’єкта: американський блогер Дж. П. Сірс у своїх іронічних відео дозволяє собі бути щирим і сатиричним водночас, іронізуючи над власною вразливістю і наполегливо пропонуючи критично поставитись до самих себе. Шалений рейтинг Сірс здобув із відео «How to Be Ultra Spiritual», кепкуючи з популярної тенденції набувати «духовного стану свідомості» на Заході. Цікаво, що водночас зі здобуттям популярності як коміка, Сірс розпочав серію досить серйозних відео на тему здоров'я, особистого зростання та духовності.

JP Sears reading book

Політика

Утім, метамодернізм не є виключно академічним чи культурно-філософським явищем. Деякі авангардні політичні партії та діячі почали використовувати нову концепцію як філософську базу для своїх практик. Найвідомішим та найскандальнішим із них став Сет Абрамсон, американський адвокат, професор, незалежний журналіст, редактор, колишній громадський захисник і поет, автор книги «Metamericana».

Останнім часом все більш знаною в Європі стає Metamoderna.org — колаборація шведських культурологів і соціологів Еміля Фрііс та Даніеля Гьорца задля створення віртуального «філософа, історика і соціолога» Ханзі Фрайнахта, який «живе» на самоті в швейцарських Альпах. Поєднавши вікову психологію та культурологічні дослідження, Еміль Фрііс і Даніель Гьорц від імені Ханзі Фрайнахта нещодавно видали книгу «The Listening Society», де розкрили таємниці «мему метамодерного значення». (Переклади частин цієї книги Велика Ідея публікуватиме в колекції матеріалів «Метамодерна Одіссея» з коментарями українських митців, філософів, істориків та культурологів — ред.). Ця течія стає все популярнішою у північно-європейських ліберальних колах, і, водночас із розвитком культурної метамодерної домінанти, умоглядний проект metamoderna.org виходить на політичну арену. Після того, як The New Yorker розкрив таємницю Ханзі Фрайнахта, автори заявили, що ідеї, розроблені під час проекту, є філософським підгрунтям для політичної партії нового типу. Міхаель Вернстедт, засновник партії, замість розмов про «збільшення чи зменшення податків на один відсоток» пропонує розвивати альтернативне майбутнє, в якому лише половина населення має роботу, але кожен отримує дохід, в якому технологічні досягнення і коригування патернів колективної поведінки трансформують суспільство споживання та революціонізують систему освіти.  

 Здається, нова дефініція вже глибоко увійшла в дискурс сучасної культури. В мережі кожного дня з'являються статті, відео чи цілі сайти, присвячені метамодернізму — на будь-який попит та смак. Звісно, це викликає шалену критику, яка акцентує на «поверхневості» ідеї, але якщо зазирнути в історію, то можна побачити, що те саме відбувалось і під час становлення попередніх епох.

З останніх новинок в царині метамодернізму — вийшов збірник есеїв «Metamodernism Historicity, affect and depth after postmodernism», який уклали Робін ван ден Аккер, Елісон Гіббонс і Тімотеус Вермюйлен. Напевно, це перша академічна збірка метамодерних текстів, присвячених спробі усвідомити процеси змін, в яких перебуває людство сьогодні. Бо метамодернізм — це передусім про рух та прагнення до горизонту, а не про сталі рамки певної естетики чи жанру; метамодернізм — це процес набуття нової культурної домінанти, і як саме вона буде розвиватися в подальшому, залежить від нас. Тут та зараз.