Ідентичність Добропілля надзвичайно пов’язана з покладами вугілля. Виробництво на території сучасного міста почалося ще 1910 року, коли бельгійські та російські промисловці заснували перше родовище «Ерaстівське». Приблизно через сім років все націоналізували. Згодом відкрилася найбільша шахта «Добропільська» (колишня «Гігант»). 1953 року поселення виросло у місто.

Починаючи приблизно з 2000 року й до наших днів усі шахти та дві збагачувальні фабрики належать ТОВ «ДТЕК» Рината Ахметова. На тлі загального різкого скорочення видобутку вугілля в країні, занепаду державних шахт (2015-го видобуток вугілля спав на 82% порівняно з 2011-м) та системної кризи галузі, яка почалася ще 1980 року, на перший погляд комусь може здатися, що в Добропіллі все не так погано. Адже тут усі шахти працюють та мають приватного власника. Але для багатьох добропільчан шахти, на превеликий жаль, є єдиним можливим місцем працевлаштування.

Думаючи про майбутнє міста, неможливо ігнорувати стан вугільної галузі в країні та світі. Дослідження Східноукраїнського центру громадських ініціатив на Донбасі наголошує на невиправдано витрачених ресурсах – людських та природних. У світі відбувається реструктуризація вугільної галузі. У Великобританії вже закрили останню шахту, до 2018 року закриється остання шахта в Німеччині. Про відмову від видобування вугілля починає говорити Австралія, яка має величезні поклади.

А отже місто, яке зараз живе за рахунок шахт, має знайти своє майбутнє. Щоб дізнатись, яким люди бачать своє місто, його майбутнє та потенціал, Urban Curators у складі команди «Метамісто-Схід» приїхали наприкінці зими 2017 року в Добропілля. Висновки цього дослідження, яке було проведено командою з шести людей за чотири дні, було сформовано відповідно до чотирьох груп ключових гравців:

1) Мешканці міста

Місцеві, з якими ми спілкувалися, пов’язують майбутнє міста з такими позитивними активностями та подіями, як волонтерський рух, малий бізнес, скеледром, будинок культури, дебатний клуб та інше. З вугільною промисловістю майбутнього не пов’язують, говорять про неї лише в контексті сьогодення. Образ шахтаря згадують лише в контексті сучасного міста та з повагою ставляться до важкої праці.

2) Бізнес

Згідно з офіційними звітами, ТОB «ДТЕК» бачить перспективу в продовженні інвестування в вугільну галузь, а не в її реструктуризації. Участь цього єдиного в місті власника підприємств галузі в питаннях його майбутнього обмежується підтримкою проектів з благоустрою: видача малих грантів для місцевих ініціатив «Громада своїми руками» та проведення різних фестивалів. Тоді як малий бізнес, наприклад, місцеве кафе «Забойный кофе» формує свій бренд на шахтарському образі, інтерпретуючи його на сучасний лад.

3) Міська та обласна адміністрації

З матеріалами, які декларують плани розвитку міста, нам не вдалося ознайомитись. За офіційною версією, генплан міста чомусь(!) є секретною інформацією. Хоча під час особистого спілкування представники адміністрації сприяли нашому дослідженню. Зокрема показували приміщення, які потенційно могли бути придатними для проекту. Вони розповідали нам, що часу на стратегічні плани не вистачає, змушені вирішувати нагальні завдання: ремонт шкіл, садків, гуртожитків, доріг.

4) Експерти

Місцевий дослідник Володимир Подолян у своїй книжці «Слово про Добропілля» зазначив, що майбутнє міста – це «золото» Доброго поля та «чорне» золото підземних надр. Книжка ця відносно нова – опублікована лише 2009 року.

Так відбувається тотальне ігнорування питання майбутнього мономіста, де 92% економіки тримається на вугільній промисловості.

Ми переконані, що наразі за відсутності підтримки приватного сектору, державних та міських програм із реструктуризації вугільної галузі, потрібно ініціювати малі проекти, які стануть каталізаторами змін міста у майбутньому.

Головним принципом для них має стати переосмислення минулого міста, зокрема вугільної галузі, а також – участь мешканців у проектах розвитку міста.

Під час нашого зимового дослідження ми ставили перед собою завдання віднайти разом із місцевими потенційні локації та конкретні ідеї для проекту-каталізатора, який би заклав фундамент для переходу від видобутку вугілля до інших більш сучасних практик.

Натхненна зустріч із викладачами учбового комбінату «Добропільвугілля» Володимиром Степановичем та Анатолієм Івановичем допомогла нам уявити майбутнє Добропілля як міста промислового туризму. Одним із яскравих моментів нашого спілкування була неформальна екскурсія на полігон. Усією командою ми з цікавістю слухали історії гіда. Пан Володимир розповідав про принципи роботи лава-штрек, техніку безпеки шахтарів та згадував власні історії, оскільки сам колись працював у шахті.

Однак через те, що цей центр закритий для відвідувачів, втілити ідею з туристичними екскурсіями поки що неможливо. Але ми переконані, що цей полігон, який, до речі, розташований у парку біля будинку культури, має великий потенціал перетворитися в улюблене місце насамперед для школярів і студентів Добропілля та найближчих міст, а згодом стати плацдармом промислового та активного туризму в місті.

Неформальна екскурсія до учбового полігону “Добровугілля”

У світі існують позитивні приклади, коли колишні шахти стають частиною культурного спадку. Є навіть база об’єктів промислової спадщини, що входить до загальної бази об’єктів UNESCO. Також існує багато пост-індустріальних туристичних маршрутів по всій Європі, наприклад, Європейський маршрут індустріального спадку. З українських виробничих об’єктів, які рекомендують відвідати туристам усього світу, поки що є лише соляна шахта в Соледарі Донецьої області.

У Великобританії, Німеччині, Франції, Іспанії, Чехії та Польщі існують десятки закритих та перетворених на музеї шахт. У колишній вугільній шахті в маленькому голландському містечку Валкенбурґ (Valkenburg) колишні гірники розповідають власні історії досвіду роботи в шахті під час екскурсій для туристів. У Голландському музеї шахт (оригінальна назва Het Nederlands Mijnmuseum), що на місці колишньої шахти Oranje Nassau в Херлен, демонструють багато оригінальних елементів устаткування. Наприклад, колесо колінчатого валу, що постійно обертається, нагадуючи таким чином про минуле.

У Катовіце, колись найбільшій промисловій агломерації Європи, перетворення почались ще 2000 року. І зараз деякі міста, наприклад, Зажбе мають славу успішних аутсорсингових центрів. Шахти перетворюються на музеї та локації з готелями та ресторанами для постіндустріального, бізнесового та активного туризму.

Серед основних викликів реструктуризації галузі є ставлення місцевих до промислового спадку (зазвичай вони не вважають його цінним), великі масштаби шахт та забрудненість ґрунтів. Марта Хмєлевска з департаменту економічної географії університету Силезії в Польщі вважає, що ставлення місцевих до промислового спадку є основним фактором.

Сьогодні дуже важливо поглянути на історію регіону та шахт по-новому, як на щось цінне, не лише з погляду видобування вугілля. Більш конкретну ідею для цього нам знову подав місцевий краєзнавець та вчитель історії Олександр Петренко. Побачивши його краєзнавчий музей, який зараз міститься у школі №7, та долучившись до його неформальної палеоботанічної експедиції на терикон шахти «Добропільська», ми зрозуміли, що цей музей та дослідницькі експедиції можуть стати першим кроком у переосмисленні геологічних особливостей міста, а отже і вугільної промисловості. Учасницький науковий музей ми бачимо як першу функцію-каталізатор змін у місті, майданчик для дослідження міста та діалогу про його майбутнє.

Краєзнавчий музей у школі №7

Розташування перших проектів-каталізаторів змін у місті

Ідеї проектів-каталізаторів

За результатами інтерв'ю, SWOT-аналізу потенційних ділянок, прогулянок містом, зустрічей із представниками адміністрацій та громадських організацій ми зупинилися на наступних потенційних локаціях, де місцеві бачать потенціал для реалізації завдань проекту:

1. Непрацююча водонапірна вежа

2. Літній кінотеатр у Міському парку

3. Танцювальний майданчик у Міському парку

4. Колишня Котельня №2

5. Будинок культури

6. Руїни трубного заводу

«Кліматична карта», яку ми робили, спираючись на відкриті дані, демонструє зони в місті, які підсилюють тимчасові малі проекти або ускладнюють їх реалізацію.

“Кліматична карта” Добропілля, створена за результати дослідження з місцевими 1. Непрацююча водонапірна вежа 2. Літній кінотеатр у Міському парку 3. Танцювальний майданчик у Міському парку 4. Колишня Котельня №2 5. Будинок культури 6. Руїни трубного заводу

 Головний наш висновок – питання майбутнього Добропілля має визначати не виключно адміністрація чи дирекція компанії «ДТЕК», а також місцеві мешканці. Окрім вище зазначених урбаністичних цілей, мета проекту "Метамісто-Схід" також полягає у тому, аби голоси звичайних мешканців міста були почуті. Перед командою знову стоїть надзавдання через невеличкий проект зробити важливий крок для міста!

Фото Анастасії Пономарьової та Світлани Колодій

Джерела

Chmielewska Marta. Сonservation of post-industrial cultural heritage in europe in coal and global context

DTEK. Интегрированный отчет 2015.Финансовые и нефинансовые результаты.

Казанський Д., Некрасова А., Павлов Ю., Савицький О., Смірнов П., Тарабанова С., Янова Г. Справжня ціна вугілля в умовах війни на Донбасі: погляд крізь призму прав людини.

Подолян Володимир. Слово про Добропілля.