Величезна вдячність
Дякую Вам, за те, що просто зараз читаєте цього листа.
Коли народився задум створити таку ініціативу як збір коштів для купівлі авто, яке є необхідністю скорше, а не простою забаганкою групи дівчат - волонтерів, у нашій країні ще був спокій. Та життя швидкоплинне і, звичайно, дивлячись на те, що відбувається навколо в твоїй, моїй, нашій державі цей проект для когось є безглуздою витівкою. А ще для великої групи людей, котрі переживають за долю тих дітей, котрих ми відвідуємо в онкодиспансері, сума, яку потрібно зібрати у нашому проекті, є надією на порятунок та одужання.
Знайте, що ми так само як і ви переживаємо за кожного... Переживаємо не тільки за лікування медикаментозне, щоб на нього вистачило ліків, щоб знайшлися добрі люди, які б допомогли фінансово кожному, кого ми, Черкаські лікарняні клоуни, знаємо. Допомагаємо шукати донорів, доброчинців. Ми щиро, з відкритою душею йдемо до тих, кому болить аби покращити їхній емоційний душевний стан. Але для того маємо берегти свій! Маємо спіймати ту смішинку, яку потім віддамо малечі, а дітвора - своїм мамам, татам, бабусям. Бо то є велике щастя для нас, для мене особисто, а для батьків подвійне, коли дитина, відчуваючи страшний біль, посміхається на твої клоунські витівки, починає співати, хоча до цього - не вміла, починає розповідати вірші, малювати так, як ще ніколи не малювала, гратися варениками-літунами, яких у неї ніколи не було. Дитинка збагачує не тільки своє життя радістю, посмішкою, а й додає оптимізму своїм рідним!
І я з гордістю скажу за всіх моїх колежанок, що ми зможемо подарувати посмішку навіть без авто! Але маючи колеса для пересування, кількість таких дарунків у нашому місті збільшиться! Майже рік ми працюємо в одному закладі Черкаському обласному онкодиспансері. Працюємо постійно (1-2 виходи на тиждень). Нас зустрічають світлі радісні обличчя медперсоналу (хоча ситуації бувають різні), батьки інколи перестають навіть говорити по телефону , бо "...клоуни прийшли", діти відволікаються від катеторів і крапельниць, зустрічають з обіймами і не хочуть відпускати... Хто хоч один раз побував у дитячому віддленні онкогематології не піти вже туди не може! Бо перед тобою - очі, які посміхаються крізь біль! Вони чекають... чекають на радість, яку ти з собою приносиш. Аби та радість була лікувальною, вона має бути постійною. Так само як і медикаментозне лікування. А кожного разу просити друзів, знайомих аби нас відвезли до лікарні, коли в нас є на це час, це енергозатратний процес для тієї людини, яка буде потім дві години поспіль гратися з кожною дитинкою індивідуально! (Хто постійно працює з людьми, мене зрозуміє).
Повернусь до наших планів і про кількість виїздів чи то пак виходів до тих, хто потребує пігулки антистресу. Це діти, які знаходяться на лікуванні вдома, але так само потребують спілкування, гри та психологічної підтримки. Є ще одна група дітей, котрі б мали бути в хоспісах, але у нашому місті то є величезна проблема. Бо такого закладу в нас немає. І вони залишаються на руках у батьків. Але життя продовжується не дивлячись ні на що, і кожна дитина, в якому б тяжкому стані вона не знаходилась хоче порцію смішинок, хоче звичайного дитинства...
Питання виникає, чи на довго вистачить сміхотливої енергії клоуна, якщо він буде їздити міським транспортом?І чи знайдеться так багато добрих людей, котрі будуть постійно підвозити?
Хочу подякувати всім, хто підтримав наш задум, хто поділився цією ідеєю зі своїми друзями!
Звертаюсь до Вас, шановні відвідувачі і поціновувачі платформи "Велика Ідея", звертаюсь до всіх знайомих, друзів, родичів, хто буде читати цього листа з проханням допомогти і підтримати нашу мрію! Навіть маленький внесок зможе приблизити нашу команду до цілі і тоді більше дітей зможе отримати більше посмішок, позитиву та оптимізму!
З повагою до всіх Вас та надією на підтримку,
Вікторія Дорошенко (ДоМіСолька)
