Історія потерпілої з окупованої території

У той вечір у квартирі закінчилась їжа. Наталя намагалася її економити, особливо білок – і їла по 2 яйця на тиждень, але запасів було небагато. Питна вода взагалі давно закінчилась: жінка пила технічну.

У той вечір Наталя зрозуміла, що варіантів небагато: або вона залишається і помирає з голоду чи від кулі, або йде пішки з повністю заблокованого Маріуполя.

Голодна і довга смерть виглядала більше страшною. До того ж у Німеччині Наталю чекала донька. Жінка вирішила йти пішки. Це було 20 березня. Вона взяла з собою останню півлітрову пляшку технічної води.

До цієї страшної історії Наталя вела життя звичайної жінки: жила у Приморському районі Маріуполя, біля гарного парку, багато гуляла, спілкувалась, раділа життю і людям... Цю любов до людей вона перенесла і на біженців: коли почалися обстріли й люди намагалися переміститися у центр, який здавався більш безпечним, Наталя носила їм теплі речі і їжу.

Як вона вийшла з міста у вогні – це окрема драматична історія. До Німеччини Наталя добралась тільки 2го червня. Ми допомагаємо Наталі зі зверненням до Європейського суду і хочемо, щоб її історія, як і історії тисяч постраждалих українців, не зникла у часі. 

*історія опублікована за згодою заявника

Ми працюємо заради того, щоб голос кожного українця чиї права були порушені був почутий. Світ не має права закривати очі на злочини, що вчинили російські військові. Рішення Європейського Суду з прав людини залишаться у світовій спадщині, які неможливо буде “видалити” з історії Росії та дасть змогу нашим потерпілим отримати справедливу компенсацію.

МИ ОБОВ'ЯЗКОВО ПЕРЕМОЖЕМО!