ДО ЦЬОГО Я ЖИЛА У СВІТІ РОЖЕВИХ ПОНІ І ВВАЖАЛА ВУЛИЧНИХ ТВАРИН НОРМОЮ — ОЛЕСЯ ШАПОВАЛОВА
Ця історія — про тернистий волонтерський шлях, доброту, співчуття і безмежну любов. Когось вона вмотивує зробити пожертву, когось змусить замислитися, когось наверне на добрі справи, хтось знову повірить у дива. Олеся Шаповалова — співзасновниця Котодому й ініціаторка проєкту зооготелю «Дай на лапу».
З посту про пораненого вогнепальною зброєю собаку, який відчайдушно продовжував захищати своїх цуценят, Олеся вперше дізналася про волонтерство. «До цього я жила у світі рожевих поні. Мені чомусь здавалося, що вуличні тварини — це норма і природний порядок речей, що їм достатньо комфортно. Розстріляний собака став для мене одкровенням з іншого світу. З’ясувалося, що на вулиці багато небезпек, а бездомні тваринки хворіють, голодують і потребують допомоги. Дізналася про диво-людей, які опікуються безпритульними. У той момент я стала спостерігачем, який співчуває. Якось з’явився пост про збитого під Києвом собаку. На другу добу я запропонувала оплати витрати тому, хто відгукнеться допомогти. Охочих не виявилося. Це лише зараз я розумію, що гроші — важливо, часто критично, але не завжди вони все вирішують. На третю добу я просто перестала жити: була осінь, падав перший сніг, а десь на трасі просто помирала беззахисна тварина. Я не витримала. Відпросилася з роботи і поїхала разом зі своєю колегою. Тоді я не знала, що таке західносибірська лайка, кого побачу і що робити далі. Ми знайшли нещасного на місці, де його збили. Хтось підстелив шматок картону. Здавалося, що великий собака все розуміє і не вкусить, як би йому не було боляче. Ми дивилися на собаку, він на нас. Треба було максимально нетравматично завантажити його хоча б у теплу машину. На щастя, поряд зупинився автобус із бригадою будівельників, які вийшли перекурити. Хлопці погодилися допомогти. Ця картина — як ми простягаємо ковдру під картонкою, як багато людей стають по колу і на “раз, два, три!” купа рук піднімає собаку, яку потім усі несуть до машини, — досі перед очима. Чужі люди зустрілися на трасі один раз, щоб допомогти одній тваринці. Самі б ми не впоралися. Потім я набрала номер дівчини, яка врятувала розстріляного собаку. Вона підказала, куди їхати і в якій клініці шукати допомогу. Пройде зовсім небагато часу — і я дізнаюся, що далеко не всі клініки приймають безхатніх тварин та надають їм допомогу. Попереду буде кілька місяців лікування й відновлення. 7 січня, на Різдво, моя Ася стане на ноги, для мене це буде справжнім дивом. А ще трохи згодом її забере найкращий друг лікаря, який собачку лікував». Ася — на фото. Допоможіть таким, як вона, підтримайте будівництво зооготелю «Дай на лапу», прибуток від якого буде йти на утримання Котодому — тимчасового прихистку для бездомних тварин.