Ядерне роззброєння України

  У 1993 році Україна залишалася третьою державою в світі за ядерним потенціалом. Росія вимагала від України ратифікувати договір СНО-1, згідно якого мав розпочатись процес ліквідації української ядерної зброї. Однак українські парламентарі не поспішали з ратифікацією, що досить сильно непокоїло Росію. Цілий рік російські ЗМІ розганяли інформацію про те, що Україна відмовляється від ратифікації договору СНО-1 (Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь між СРСР та США). 
   3 вересня у Криму, в Масандрі, відбулася зустріч президента Росії Бориса Єльцина та президента України Леоніда Кравчука. На цій зустрічі президенти обговорили питання ядерного озброєння та Чорноморського флоту. Леонід Кравчук підписав три документи: перший, про контроль росіян над ядерною зброєю в Україні, другий, про утилізацію ядерних боєголовок, і третій, описував принципи утилізації. Росія була готова піти на будь-які поступки, в тому числі і фінансові, аби Україна позбулась ядерного запасу. 

  Голова Народного руху України В'ячеслав Чорновол вимагав відставки Кравчука, вбачаючи в таких договорах президента, державну зраду. Оскільки крім ядерної зброї, Леонід Кравчук погодився віддати Росіянам не тільки половину Чорноморського флоту, але й ще половину флоту ВМС України, тобто Росія фактично мала отримати 75% ЧФ. 
Українська республіканська партія, назвала такі рішення Кравчука капітуляцією України. Моряки з українських суден звернулися до Ради оборони України з проханням не давати ходу масандрівським угодам та вважають продаж флоту і інфраструктури, грубою наругою над честю та національною гідністю українського народу та трагічним кроком до втрати незалежності. Союз офіцерів України вимагав від керівництва країни дозволити Чорноморському Флоту знаходитись на території України, максимум до 1995 року. Таку позицію зайняв і тодішній Міністр оборони України Костянтин Морозов, після чого, через місяць, був звільнений з посади. 

  У середині листопада 1993 року Верховна рада України 254 голосами проти 9, прийняла постанову про ратифікацію підписаного у Москві 31 липня 1991 року Договору між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічної наступальної зброї, а також протоколу до договору, підписаного у Лісабоні в 1992 році. Депутати наголосили, що до без’ядерного статусу Україна буде йти у разі надійних гарантій своєї безпеки. Але будь-які гарантії від Росії були не надійними, оскільки вже в 1993 році, вона фактично спробувала анексувати Севастополь, при чому цей крок був зроблений не приховано, а відкрито і показово. Процес ліквідації ядерної зброї був розрахований на 7 років, протягом яких, усі типи ядерних боєголовок мали бути вивезені з території України. 
На територію Росії запланували вивезти 1281 ядерну боєголовку, за рахунок чого Росія зобов'язалася виплатити Україні компенсацію, за перепрацьований уран. 
Передача Росії більшої частини флоту та відмова від ядерної зброї «розв’язала руки» для Кремля, фактично цей рік став знаковим з підготовки до захоплення Криму. Отримавши силову перевагу, Росія у 1993 році почала видавати російські паспорти на території Севастополя і всерйоз заговорила про будівництво моста через Керченську протоку сполученням «Крим-Кавказ».