Документальний фільм "Я звик вбивати"

Привіт! Я - Олена Солодовнікова, незалежний режисер-документаліст. Раніше працювала журналістом-розслідувачем, роблячи репортажі про корупцію в Україні. З початком війни почала знімати документальну хроніку по обидва боки лінії фронту.

У 2014 році вела переговори про звільнення з полону свого чоловіка Єгора Воробйова - відомого українського репортера, який був захоплений російськими військами в Іловайську. Документальний фільм про цю історію, який зібрав більше мільйона переглядів:

Разом з чоловіком ми заснували продакшн, який виробляє чесний контент про російську-українську війну.

Про що буде фільм "Я звик вбивати"?

Стрічка  базується на життєвих історіях двох  добровольців, які шукають себе після повернення з війни. Це люди, які пройшли через трагічний злам і знаходяться в пошуках себе нових. Завдання фільму – максимально докладно задокументувати це етап відновлення, боротьби  навколишніми обставинами та внутрішніми «демонами». 

Наразі їм треба розібратися не з проблемами країни, а зі своєю власною долею. І це виявляється непростим завданням.

Чому важливо розмовляти про посттравматичний синдром ветеранів?

-  Щотижня в зоні бойових дій здійснюють самогубства троє військових

- 65000 ветеранів пройшли психологічну реабілітацію. До лікарів звернувся кожен 7-ий учасник бойових дій

- 75% ветеранів подають на розлучення після повернення з фронту

Головні герої фільму

Сашко –, 37 років, україномовний, з почуттям гумору.  У нього складна доля - виховувала бабуся, потім – перебував у дитячому інтернаті. Потім, як кажуть між собою військові, – «жив-був», потрохи заробляв на життя, плив за течією. Приїхав на Майдан, де зрозумів своє справжнє призначення. Там він познайомився зі своєю дружиною Олександрою – колишньою оперною співачкою та відомою волонтеркою.

Після повернення додому, отримання контузії вона стане його ангелом-охоронцем. У родині  не зникне кохання, але з’явиться конфлікт. Через отримані психологічні травми Сашко починає пиячити, вдаватися до фізичного насильства у родині. Олександра постає перед важкими вибором -  захищати Сашка від хвороби чи доньку та себе від його кулаків….

Ірина – колишня дизайнерка, пішла на фронт медсестрою. Через це рішення вона розлучилася з чоловіком, який не прийняв її вибір та вважав, що вона має вести життя домогосподарки та опікуватися їхнею малолітньою донечкою. Ірина робить вибір на користь захисту Батьківщини, її малою займається бабуся. Іра бачить свою  доньку один місяць на рік, має через це почуття провини, але її приорітетом все одно залищається поміч побратимам. Під час зйомок фільму вона робить спробу  повернутися до звичайного життя, стати перш за все жінкою, а не воїном.

Незважаючи на важку тематику посттравматичного синдрому фільм  буде знято  без моралізаторства, депресивного тону та зайвого пафосу. А навпаки у не марудній стилістиці, з  легким гумором та іронією. 

Саунд-трек до фільму написав гурт Сергія Жадана "Лінія Маннергейма"

Продакшн фільму "Я звик вбивати" триває вже рік.

Щоб його завершити нам необхідні кошти для:

 - дозйомок відео, зведення звуку, виготовлення графіки

-  розкруткаифільму на інтернет-платформах

- організації промо-туру показів та обговорення фільму в 5-ти українських містах

Будь ласка, підтримайте нас на "Спільнокошті"!

Все буде Україна!