#команда_зсу

Ярослава Музиченко, методологиня проєкту ЗСУ, журналістка, етнологиня, співробітниця Національного центру народної культури Музей Івана Гончара та Національного музею історії України.

«Я мріяла про це! Про сучасний онлайн-курс про українську традиційну культуру. Для дітей і дорослих. З цікавенними розповідями, відео, інфографікою, піснями, рецептами і майстерками. Теплий, атмосферний, дружній курс. Тому я беру участь у проєкті «Знай свою Україну». Адже його мета — це створення саме такого освітнього продукту.

Моє життя пов’язане з українською етнокультурою, освітою, національною пам’яттю. Мій батько був відповідальним секретарем журналу «Народна творчість та етнографія», а бабуся навчила колядок і подарувала свою весільну сорочку й керсетку. Навчаючись у Республіканській художній школі, я захопилася фольклором, відвідуючи «театр українського обряду», який вів нині відомий мистецтвознавець Ростислав Забашта.

Потім, у фольклорному театрі «Родина» Павла Дударя, під час різдвяної поїздки на Львівщину, побачила традицію, яка ніколи не переривалася. І загорілася ідеєю написати книжку, в якій подати знання про українські традиційні календарні свята так, аби люди у містах згадали своє коріння і почали ці традиції практикувати. На сьогодні таких книжок видала вже три. Якийсь час викладала народознавство в одній із київських гімназій. Свій диплом в Інституті журналістики Київського національного університету присвятила темі: «Як висвітлювати українські традиції в молодіжних ЗМІ». А під час навчання в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології багато їздила Україною, записуючи від старших людей інформацію про українські календарні свята.

Національна пам’ять — це минуле, яке впливає на наше сьогодення. Яким чином? Залежить від ракурсу його сприйняття. Позитиву, бадьорості, живих світлих барв і, власне, сенсу надає йому народне мистецтво, календарні обряди, пісня, танок і символічна сув’язь візерунків гаптування, писанок, обрядового хліба, ткацтва, витинанок, гончарства і багатьох інших рукомесел. Це відблиск вічного, який неодмінно дарує радість, усмішку і надію. А освітні програми дають змогу передавати це надбання і його сенси в майбутнє».