Франку завжди було нелегко
У старому корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка, що на вул. Михайла Грушевського, є знакова аудиторія №244. Саме там 22 березня 1895 року видатний український письменник, громадський та політичний діяч Іван Якович Франко прочитав свою габілітаційну лекцію «Наймичка» Тараса Шевченка, яка викликала значне зацікавлення, особливо серед студентства, для якого поет уже став моральним авторитетом та ідейним провідником.
Ось як згадував Денис Лукіянович про це: «Рівно о 18 годині 15 хвилин професорськими дверима ввійшов старший «педель» (університетський возний), стукнув університетським берлом об долівку і повідомив польською мовою: «Маґніфіценція (величність) ректор іде! Сенат іде». Зараз-таки з’явилися ректор, проректор, декани і сенатські представники професорського збору. Ректор у багрянці з горностаями, декани теж у тогах з чорного шовку, в беретах на головах, усі обвішані золотими ланцюгами».
Лекція, як згадують сучасники, пройшла блискуче, студенти на руках винесли лектора з аудиторії. Не дивно, що саме молодь була зацікавлена в тому, щоб їхній улюбленець мав можливість щоденно спілкуватися з ними, стоячи за університетською кафедрою.
Прихильність львівських професорів Тадея Войцеховського, Людвіка Цвіклінського та інших, про допомогу яких згадував Іван Франко, давала претендентові на посаду підстави сподіватися на позитивне вирішення його питання. Однак після зустрічі з галицьким намісником графом Казимиром Бадені, від якого залежало остаточне рішення, довелося розпрощатися з будь-якими ілюзіями щодо осягнення пожаданої доцентури, бо державна влада, на відміну від університетської, не забула “політично неприємне минуле Франка”.
Офіційна відповідь не забарилася. Через veto К. Бадені міністр освіти Т. Рітнер не затвердив Івана Франка на посаді. У кінцевому підсумку, намагаючись уже значно пізніше вияснити суть своєї справи, Франко ні про що не довідався. «Міністра освіти я так-таки й не здибав, а на другий день я довідався від депутата Романчука, що міністерство відкинуло мою просьбу і що я «з причин політичного минулого» не можу одержати venia legendi на Львівському університеті».
Через наполягання дружини навесні 1907 року, Франко вдруге звернувся з поданням до міністерства про затвердження рішення сенату філософського факультету Львівського університету з 1895 року про надання йому на підставі габілітації venia legendi (право викладати) з руської літератури. На жаль, і це клопотання ученого не було доведено до логічного завершення, документи “залягли у бюрках” гуманітарної комісії.
І все ж гідна праця Івана Франка має для України непроминальний резонанс, яким струснуло не тільки стіни Львівського університету. Своїм високолетним і глибокодумним словом Іван Франко продовжує будити у головах багатьох поколінь почуття національної гідності і честі, спонукає до величних звершень, основаних на несхитній ідеї правдивого і дієвого патріотизму.
Читай також
comments powered by Disqus