Відкриваємося 5 грудня “Криком” для наших донаторів
Ми зібрали суму в 200 тисяч гривень і тепер зможемо отримати підтримку від Фонду “Відродження”. На цьому ми не зупиняємося, адже є ще 13 днів і можливість зібрати кошти хоча би на ще одну виставу.
А вже 5 грудня буде свято для наших доброчинців. Ми запрошуємо вас стати першими глядачами театру і послухати читання текстів альманаху “Крик”.
Ці тексти драматурги написали спеціально для цієї події.
Якщо ви підтримали Театр Драматургів гривнею, запрошуємо вас лишити свої дані в цій формі https://forms.gle/PqySMbp28gHkCNrx7
Ми обов’язково зв’яжемось з вами та надішлемо персональне запрошення на читання.
Поспішайте! Адже ми можемо запросити лише перших 50 глядачів. Тих, хто зареєструється пізніше, ми запросимо на наші наступні події.
А зараз — слово драматургам. Про що саме вони кричать в текстах цього альманаху?
🖊Драматургиня Лена Лягушонкова:
“Коли почався карантин, деякі актори вимушені були стати кур'єрами. А драматурги вже там працювали;) Ви не можете заплатити за ремонт після проведення робіт, а заплатити після написання тексту автору - можете. Можете навіть не заплатити. Можна очікувати от драматурга постдраматичних текстів, а платити як нєчлєну союза пісатєлєй. Я хочу говорити про прекарну працю авторів. Ну і трохи поржать”.
🖊Драматургиня Olga Maciupa:
“Мій «Крик» є концентрацією думок, які мене постійно супроводжують. Одного разу я спробувала уявити собі нашу планету, в якому усім мешканцям забракне води, зникне електрика, корисні копалини, які дають нам енергію. Як би тоді змінились лінії конфліктності, політичні поділи, національні та постколоніальні наративи чи виробничо-споживацькі амбіції великих корпорацій? Чи вони взагалі мали би сенс, коли б усі люди мігрували у пошуку клаптика землі, на якому ще можна прожити? Мені страшно, адже такий день може настати швидше, ніж нам видається. Мої персонажі несуть в собі непроговорені травми минулого та майбутнього. Вони перебувають поза простором і часом, але їх об’єднують природні цикли, в яких потрібно якось існувати, адже це єдине, що залишиться після того, коли для людини все закінчиться”.
🖊Драматургиня Наталья Блок:
“Ми всі кричимо різне, хто від щастя, хто від болю. Я розмірковую в своєму тексті про ефект ниття від якого можна стати москалем. А від мовчання набути тривожний розлад. Розповідаю історію про знайомого, який став сепаром і про те, що буде коли я помру”.
🖊Драматург Андрій Бондаренко:
“Сьогодні (особливо в постковідних запамороченнях) якось дуже важко буває розібратися з усім тим, що ми відчуваємо у щоденності. Щось виглядає добрим, щось поганим, щось дивним, щось давить, щось тривожить, щось заспокоює, щось радить, щось сварить, щось бісить. Деколи хочеться просто зупинитися і проговорити це все чіткими словами, щоб повернути хоч якийсь смисл”.
