Шлях від сухого знімку до вологих очей від сміху на світлинах

2-15 червня тривала Перша програма мистецьких резиденцій у с.Травневе Збаразького району у рідному селі Назарія Войтовича, наймолодшого Героя Небесної Сотні. Програма була запроваджена як початок діяльності мистецького центру, через переосмислення будівлі резиденції, життя на селі та сенсів, які здатні змінювати наше життя. Перші резиденти програми мали можливість реалізувати власні рефлексії на тему «ревіталізація».

Кілька проектів залишили не лише спогад про виставкові експонати, але й дійсно стали історичними для села Травневе. Минулого тижня працюючи над проектом з Валерією Тарасенко, ми мимоволі виявили наскільки важливими є фіксовані образи «веселих бабусь», що хворіють, мають проблеми у сім’ях, але вони стали «зірками», їх портрети виставляли у галереї, та ще й завезуть і покажуть у Києві. У громаді до них почали ставитись по іншому. Дай їм Боже здоров’я і багато років життя! Але, у будь якому випадку, вони уже історія Травневого, невеличкого села переселенців з Польщі 1944-1948 рр., а тепер ще й українського мистецтва.

Проектом прямої дії стало дослідження Олександри Павловської у колаборації з Юлею Богуславкою.

Проект Олександри Павловської – «Увага! Фотографую».

Олександра переосмислює емоції та призначення людей на селі через рефлексії між постановочним фото та документальною фотографією. Кожна людина принаймні раз у житті потрапляє в об’єктив стороннього фотографа, що має задачу зробити фото на пам'ять. У фотографа немає більшого інтересу ніж виконати якісно замовлення, він не переймається історіями чи переживаннями об’єкту. Важливо красиво сфотографувати, зафіксувати форму, а відтак робота «до фотографії» передбачає сухі стосунки – сів, руки на коліна, підборіддя підняв, трішки вліво, спинка рівненько, готово.

Документальне ж фото – це співжиття з героєм, це настрій на відкриту розмову, це цінність кожного індивідуального жесту, погляду, зморшок довкола усміхнених очей. Тобто, це насамперед УВАГА до людини, що в суєті стає машиною з призначенням, що виконує ряд завдань та обов’язків, приховуючи своє Я за важливістю того призначення.

Бабусі та дідусі, що живуть на селі та виховують чи чекають на канікули своїх внуків та дітей, то родинне тепло, створене їх же ж руками. А коли людина стороння зі свіжими питаннями чи інтересом трапляється у їх житті, то відбувається найефектніше відродження та спонтанне позавікове проявлення характерів, куражу та емоцій.

Олександра Павловська, як учасниця програми, здійснила дослідження, що одного боку позбавило стереотипного сприйняття «людини з камерою», а з іншого боку – розкрило цінність близького спілкування для відкриття для самого себе справжніх добрих, веселих, цікавих та талановитих маленьких людей з великими серцями.

Учасниками проекту стали жителі с.Травневе, носії народної творчості. До них звернулися через місцеву директорку будинку культури, та прийшли з проханням поділитися піснями, а там і спогадами і записами і теплом. Найважливіше усе і радість на обличчях, і спрацьовані руки і щирі дружні посиденьки з піснями.

Шлях від сухого знімку до вологих очей від сміху на світлинах, то шлях ревіталізації через пильну УВАГУ до своїх співрозмовників. «Будьте уважні – то ваше призначення, призначення фотографа!» - саме цей меседж проекту Олександри.