Інтернет виявився останньою надією демократії: Ісландія показала світові приклад найбільш живої та дешевої форми законотворення.

 

Сьогодні політична думка радикально відстає від технологій, духу доби та нових швидкостей мислення. З сучасним розвитком інтернет-комуніацій стає незручно втілювати імітаційну демократію такими дорогими та пафосними виборчими кампаніями, такою кількістю бюрократичних м’язів, як це було раніше. 

У цей час Ісландія продемонструвала світові недосяжний для нас приклад дешевої і прямої демократії, близької до афінського типу. Жителі невеликого північного острову з кількістю жителів, як у Херсоні, в народній онлайн-дискусії написали і прийняли собі нову конституцію. Мобільність, економність, низова активність, горизонтальна довіра — риси конституційної реформи ісландців.

У 2008 році у світових ЗМІ промайнуло повідомлення про фінансовий крах Ісландії. У країні нащадків вікінгів капітулювали три найбільші банки, а крона впала на 85% по відношенню до євро. Ісландське благополуччя нульових, як виявилося, було оплачене з британських та голландських внесків. Це був світанок світової економічної кризи та перша фінансова мильна бульбашка, що луснула.

Якщо в інших країнах-жертвах економічного спаду уряди намагалися втримати банки на плаву, скорочуючи соціальні програми, то керівництво Ісландії заключило пакт з громадянами, що повертати гроші банків іноземним вкладникам вони зі своїх кишень не будуть.

Протести у Рейк'явіку, лютий 2010 © gunnisal

Так, у травні 2013 року на референдумі 93% ісландців проголосували проти виплати боргів. Крім того, ісландці змусили владу провести розслідування, щоб знайти банкірів, винних у фінансових махінаціях. Інакше кожен житель мусив би протягом 15 років щомісячно виплачувати по 100 євро.

Відомою стала фраза президента Ісландії Олафура Раґнара Ґрімссона: «Нам казали, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо "північною Кубою". Але якби ми погодилися, то стали б "північними Гаїті"».

На цій хвилі народної солідарності виникла ініціатива змінити законодавство на користь меншої залежності Ісландії від закордонних грошей та більшої прозорості в політиці. З подачі прем’єр-міністра країни Йогани Сіґурдардоттір був запущений механізм створення нової «народної конституції», яка мала радикально замінити конституцію 1944 року.

Була скликана народна асамблея, учасником якої міг стати кожен бажаючий. Збори мали на меті визначити основні цінності нового закону. Учасники ділилися на групи для обговорення окремих пунктів, наприклад, медичного забезпечення чи участі церкви у житті країни, а потім озвучували результати перемовин з трибуни. Після визначення основних пріоритетів було прийняте рішення створити групу з 25 осіб для написання тексту нової Конституції, причому кандидати мали були дорослими, безпартійними і непрофесійними політиками. 

До складу конституційної ради увійшло 10 жінок і 15 чоловіків від 26 до 72 років: лікарі, вчені, священики, фермер, філософ, поет, директор театру — між якими формально не існувало ієрархії. Вони мали 4 місяці на створення тексту, працювали повний робочий день, отримували зарплату на рівні з парламентарями. Щотижня на сайті http://stjornlagarad.is з’являлися нові статті. Громадяни їх активно обговорювати в коментарях на Facebook та Twiter, рада враховувала результати дебатів у поправках.

Ісландці пишуть конституцію через Facebook — фан-сторінка ініціативи

Нова конституція починається словами: «Ми, люди Ісландії, хочемо побудувати справедливе суспільство рівних можливостей», в оригінальній версії — «справедливе суспільство, де всі сидять за одним столом». 

Новий закон закликає уряд працювати на користь культурного різноманіття і біосфери. Він гарантує спільну власність на природні ресурси острова, захищає свободу слова та зібрань, забезпечує права тварин, дітей та меншин, забороняє військовий обов’язок, дозволяє широкий доступ до державної інформації.

Конституція має короткий текст, написаний простою привітною мовою. На референдумі новий головний закон підтримали 80% виборців, цієї весни його має також затвердити новий парламент.

Не дивно, що подібне відбулося саме в Ісландії. У країні мала чисельність населення, відкритість — пріоритетна риса ментальності, політики радяться з виборцями через соціальні мережі, прем’єр-міністром обрали лесбійку, а президент Ґрімссон, котрий знаходиться при владі вже 5-й термін поспіль, регулярно запрошує всіх бажаючих до себе додому на млинці. Його гасло — «Будь-яка людина друг, доки не доведено протилежного». 

Йогана Сіґурдардоттір, прем'єр-міністрка Ісландії, лесбійка © sfweekly.com

81% ісландців проголосувли за оголошення природних ресурсів національним надбанням, жовтень 2012 

Досвід Ісландії сміється над аксіомою «політикою мають займатися лише політики». Ісландський шлях розплющує очі на нові можливості демократії, демонструє, як залучення інтернет-технологій впливає на активізацію громадян у сфері політики та здешевлення владних апаратів.  


ВЛАДИМИР ХУДЯКОВ И НИКИТА ХУДЯКОВ, редакторы сайта ehronika.com о примерах электронной демократии в Украине 


Как пример готовности населения к использованию электронной демократии в Украине можно привести опыт решения конкретной проблемы в городе Николаеве. При задействовании интернета и социальных сетей фактически был создан орган местного самоуправления для изменения расписания движения поезда Николаев-Киев. Технология выработки удобного решения проста и отработана. Ее можно использовать для решения других проблем. Надо отметить, что в данном примере инициатива шла «снизу» и никакого противодействия власти не было. Напротив, была солидарность и содействие.

Информационное общество в Украине еще надо развивать, нужен качественный интернет, зоны Wi-Fi, задействование сети библиотек в обучении и предоставлении услуг e-Gov. Но также требуется истинное желание власти, прежде всего органов местного самоуправления, достигать результата, а не просто обеспечивать процесс.

Освіта нового покоління спирається на цінності, як квінтесенцію людської мудрості різних епох і країн. За цією логікою навчання має фокусуватися на нових знаннях і дисциплінах, що ще не стали частиною загального культурного багажу.