5 найдивніших запитань, які регулярно отримують фахівці з неформальної освіти в Україні

Чому ми не збираємося реформувати формальну освіту та не соромимося казати про це вголос? Чому ми ніколи не “доростемо” до більш “серйозних” та “ґрунтовних” освітніх форматів та скільки ще ми продовжуватимемо “гратися”? Чому ми не давали та не даватимемо однозначних відповідей чи готових рецептів на наших навчальних заходах? Ці та інші дивні запитання ми регулярно чуємо під час неформального спілкування та часто дипломатично змовчуємо, замість справді дати відповідь. Але прийшов час поговорити про це.

 

 З 2008 року ми — ГО “Інша Освіта”, яка була заснована членами та членкинями німецької спілки MitOst — працюємо над менеджментом якості неформальної освіти в Україні. За цей час ми сформували сталу фахову спільноту практиків у сфері неформальної освіти, виклали накопичений досвід в різних методологічних публікаціях та реалізували низку довгострокових програм неформальної освіти. А ще — в процесі ненароком зібрали цілий каталог повторюваних запитань, які нам регулярно ставлять, та які є для нас індикаторами незбалансованого бачення освітнього поля в суспільстві та хронічної центрованості на формальній освіті. Їх наявність — привід замислитися, чому широке коло людей, серед яких є й освітяни, має досить вузьке розуміння взаємозв’язків різних видів освіти (формальної, неформальної та інформальної) та місця навчання протягом усього життя у справжньому житті. Пропонуємо разом розібратися з цими запитаннями і, щоб підійти якомога ґрунтовніше, почнемо з головного — над чим, власне, ми працюємо?

 

Яка освіта називається неформальною?

Ми виходимо з європейської традиції розуміння неформальної освіти покладаючись на спільне визначення від фахівців Ради Європи та Європейської комісії. Ці інституції пропонують трактувати неформальну освіту як “будь-яку організовану поза формальною освітою освітню діяльність, яка доповнює формальну освіту, забезпечуючи освоєння тих умінь і навичок, які необхідні для соціально та економічно активного громадянина країни. При цьому така освітня діяльність має бути структурованою, мати освітню мету, певні часові межі, інфраструктурну підтримку і повинна бути усвідомленою. Отриманні знання, як правило, не сертифікуються, хоча це є можливим”.

 Неформальна освіта стала частиною міжнародного дискурсу кінця 1960-х — початку 70-х. Наприкінці 60-х перший помічник державного секретаря США з питань освіти та культури Філіп Х. Кумбс здійснив системний аналіз на тему “Світова освітня криза”, в якому підняв проблему несинхронного економічного розвитку та розвитку освіти, коли необхідні робочі профілі людей перестали бути прямим результатом навчання. А кількома роками пізніше директор Національного інституту навчання дорослих (Англія) Пол Фордхем запропонував характеристики, які стали ознаками неформальної освіти в 1970-х роках:

  1. Відповідність до потреб груп у невигідному становищі

  2. Увага до специфічних категорій людей

  3. Фокус на чітко сформульованих цілях

  4. Гнучкість в організації та методах


Питання 1. “Чому б вам не зайнятися реформою формальної освіти?” 

Формулювання “неформальна освіта” само собою наштовхує на думку, що це поняття існує у протиставленні до формальної освіти. На сьогодні і теоретики, і практики неформальної освіти погоджуються, що неформальна освіта не має змінювати формальну освіту, а створена радше доповнювати її.

Дуже часто у спілкуванні з колегами-освітянами ми помічаємо сприйняття роботи в полі неформальної освіти як проміжного етапу в переході до “реальної” роботи у “нормальній” освіті. На коментарі, на кшталт “чекаємо, коли ви зможете працювати з формальною освітою”, хочеться одразу відповісти: “Ми, звісно, можемо, але це не наше поле діяльності”. Такі коментарі свідчать про необізнаність щодо видів освіти та їх ознак, функцій та умов, а дуже часто ще й породжують конкуренцію, протиставлення або нівелювання результатів роботи гравців тих чи інших сфер освіти. Насправді ж суспільство зможе отримувати знання та компетенції для адекватного реагування на сучасні виклики тільки за рахунок успішного функціонування всіх видів освіти. На цьому етапі розвитку нашої освітньої системи жоден із видів освіти самостійно не зможе задовольнити всі потреби людей у необхідних знаннях, навичках та вміннях.

Ось якого висновку дійшов Кумбс у своєму аналізі світової освітньої кризи 1967 року — формальні освітні системи занадто повільно адаптуються до соціально-економічних змін і  стримує їх не тільки власний консерватизм, а й інерція самих спільнот.  Якщо ми погоджуємося, що формування освітньої політики наслідує, а не керує іншими соціальними трендами, це означає, що зміни мають відбуватися не лише у формальній освіті, але і заохочуватися з боку суспільства загалом та окремих секторів зокрема.

Тож ми працювали і будемо далі працювати в полі неформальної освіти, яка має свою специфіку та свою конкретну функцію. Своєю діяльністю ми намагаємося перетворити відповідальність за особистий навчальний процес та становлення культури холістичного навчання на суспільний тренд. Ми відкриті та радіємо взаємокорисній співпраці з формальною освітою, але наші стратегічні вектори не орієнтовані на безпосередні зміни та реформування формальної освітньої системи.

 

Питання 2. “Чому ви граєтесь у забавки?”

Досить часто в Україні неформальну освіту сприймають некоректно, уявляючи її як випадковий набір ігор та вправ, націлених винятково на розвагу або на напрацювання навичок на кшталт ораторського мистецтва чи роботи в команді. І хоча це уявлення, на жаль, іноді дійсно відповідає практиці в деяких проектах, воно не є вичерпним і не відповідає європейській традиції цього поняття.

 Ми працюємо над становленням культури холістичного навчання, а холістичний підхід в освіті передбачає навчання особистості в комплексі. Можна уявити це як перелік освітніх можливостей, які існують в навчальному процесі для комплексного та змістовного навчального досвіду. Ідеально, якщо різні аспекти особистості цілісно залучаються в ході навчального процесу: когнітивний — для вивчення фактів, теорій та логічних зв’язків; емоційний — для грайливості, відчуття зв’язку з іншими, досвіду позитивних та негативних емоцій через виклики, переживань щодо цінностей та інтелектуальних концепцій; практичний — для перетворення ідей у рішення та дії, практикування навичок та експериментування.

 Тому в навчальному процесі ми створюємо можливості, в яких учасники можуть отримати досвід, оцінити його та розвинути дійсні навички та ресурси. Чим більше можливостей залучають різні аспекти особистості, тим більше навчання відповідає ситуаціям у “реальному житті”. Таким чином запитання “чому ви граєтесь у забавки?” рівноцінне запитанню “чому ви розповідаєте про моделі та теорії?”, адже і в тому, і в іншому випадку один з аспектів особистості може бути знехтувано. Рішення полягає у збалансованому поєднанні форматів та методів навчання — одного дня ми можемо послухати цікаву теорію (когнітивний аспект), пограти в рольову гру та обговорити в групі своє ставлення до цієї теорії, а також спробувати використати її у змодельованій ситуації (емоційний та практичний аспект).

 

Питання 3. “А ви не можете дати просту відповідь / готовий рецепт?”

 Традиції нашого суспільства часто формують підсвідому потребу почути “правильну” відповідь на своє запитання, експертну думку, отримати рецепт та покрокову інструкцію до успіху. Дуже часто в навчальному процесі після обміну думками щодо неоднозначних питань учасники та учасниці прямо запитують: “А як все-таки правильно?”

 Людина, яка супроводжує інших у навчальному процесі (в нашому робочому словнику це фасилітатор), підтримує процес розвитку компетенцій. Фасилітатор створює умови для того, щоб кожен та кожна могли сформувати знання та навички тим способом, який їм найкраще підходить залежно від особистих навчальних потреб. У фасилітації ми орієнтуємося  на знання, навички та потенціал, які вже є у конкретної людини. Основні завдання їхньої роботи — виявити існуючі навички, допомогти людині знайти мотивацію, визначити цілі та розвинути план дій. А відкриті питання (питання, на яких не знайдено “правильної” або “неправильної” відповіді) — одні з найкращих мотиваторів до пошуку та навчання.

 Коли я питала маму, куди мені вступити: на фінансовий факультет чи ландшафтний дизайн, — то мама сказала, що на фінансовий. І це для неї тоді було дуже правильне рішення та дуже гарний рецепт для мого успішного життя. Це приклад того, що яким би захопливим або експертним не був досвід інших, не факт, що він є прикладним для вас.

 У навчанні, де центром знань є вчитель, він або вона “готує” та сподівається, що групі сподобається страва та її інгредієнти. У фасилітаторському підході готує кожен та кожна. Усі отримують рецепт, інгредієнти та приправи. Тобто фасилітація — це більше, ніж просто дати можливість усім робити що завгодно. Фасилітація надає досвіду та знанням учасників більше уваги та значення, ніж це прийнято у традиційній системі навчання. Навчальний ефект у неформальній освіті формується не за рахунок знань однієї людини, а за рахунок обміну та синтезу знань у групі осіб, які у сукупності точно знають більше, ніж хтось один. Це не означає, що ми нехтуємо запрошенням експертів та фахівців у певних темах. Але важливішою метою для нас є розширення можливостей людини, посилення її особистої відповідальності та віри у власні здібності.

 

 

Питання 4. “Чому ви не навчаєте математики чи фізики — нормальних, серйозних знань?”

 По-перше, ми навчаємо того, чого люди хочуть навчитися. Завжди маємо окреслену тему навчальних заходів, та кожного разу перед початком питаємо учасників: чому ви тут та чого саме хочете навчитися? Неформальна освіта функціонує за принципами особистої відповідальності та відсутності оцінювання отриманих знань — людина, що навчається, сама оцінює результати навчального процесу, адже знає, чи відповідають вони поставленим цілям та очікуванням, а також може оцінити користь цього знання для себе.

 По-друге, нам важливо створювати можливості для освоєння тих умінь і навичок, які необхідні для соціально та економічно активного громадянина країни. Результатом навчального процесу має бути не стільки знання, скільки особисте ставлення до теми та практичні навички, вміння використовувати їх у житті.

Що це означає на практиці? Наприклад, якщо я дізналася визначення прав людини, то це не означає, що я одразу ж почну їх відстоювати.

 Як це виглядає на практиці? У роботі ми оперуємо стандартами компетенцій та формулюємо навчальні цілі компетенціями, які б мали розвинути учасники та учасниці на виході, наприклад: здатність працювати в команді, здатність управляти своїм часом, вміння оцінювати свої здібності, вміння складати план особистого навчання, вміння приймати рішення у стресових ситуаціях, тощо. Відповідно до поставлених цілей ми підбираємо методологію навчання, яка дозволяє найкраще їх досягати.

 Тож для нас найкращий навчальний результат, це той, який можна буде застосувати в житті. А його ефективність та “серйозність” отриманого знання може оцінити лиши людина, що навчається.

 

Питання 5. “Скільки можна сидіти в колі та рефлексувати?”

 Форма кола транслює одну з важливих цінностей неформальної освіти — рівність. Відсутність ієрархій у фізичному розміщенні учасників навчального процесу підтримує розуміння цінності кожної окремої людини та її думки, рівних можливостей поділитись своєю думкою. А враховуючи ще й те, що взаємодія з іншими — це один із найважливіших принципів, коло є ідеальною формою для групової роботи. Воно дозволяє бачити одне одного “обличчям до обличчя”, ніби запрошуючи до спілкування та взаємодії.

 Люди не навчаються як комп’ютери, чий прогрес можна проілюструвати лінійною прогресією. Навчання — це постійний процес, визначений фазами спостерігання, дії та рефлексії. Таку динаміку можна описати як розвиток по спіралі (до прикладу, Девід та Еліс Колб виклали модель такої навчальної спіралі). І саме етап рефлексії, оцінки отриманого досвіду, усвідомлення свого ставлення та аналіз власних моделей поведінки допомагає перетворити знання та навички у прикладні та застосовувані в житті компетенції.


Підготували Ольга Дятел та Наталя Єрьоменко

 

Використані матеріали

 

Посібник для тренерів неформальної освіти “Ідеї. Натхнення. Рішення…” (ГО “Інша Освіта”, www.insha-osvita.org)

 

Facilitators Handbook #1 Steps toward action (MitOst e.V., www.competendo.net)


Facilitators Handbook #2 Holistic learning (MitOst e.V., www.competendo.net)

Радикальна ідея реконструкції сучасної економічної системи, яка вже не влаштовує більшість

Метамодернізм намагається використовувати найкращі інструменти та стратегії минулого для того, щоб будувати оптимістичне майбутнє, і певною мірою є відображенням інформаційної сингулярності, яка охопила людство з появою глобальної мережі.