Поговоримо детально про онлайн-освіту в Україні?

Кожному, хто хоча б якось дотично цікавиться темою здобування знаннь за допомогою сучасних технологій, буде досить пізнавально прочитати статтю на САЙТі. 

Ось лише декілька  влучних фраз із статті: 

 "Сучасне українське суспільство перебуває на стадії, коли в системі освіти теж відбуваються кадрові та світоглядні зміни: стара, класична професура поступово «йде» (хто на пенсію, хто — в небуття), залишаючи по собі традиції викладання та передачі знань, яким вже по 40-50 років. По інший бік світоглядної «барикади» — люди, котрі не пам'ятають життя без інтернету та смартфонів (бо в свої 20 років вони практично «завжди» жили із цими технологіями). Само собою, для них засвоєння та передача знань в електронному форматі — цілком логічний спосіб навчання."

Як справи, «стара школо»? Справи кепські, якщо чесно. НДДКР та НДІ — два практично позабутих терміни не лише в Україні, але й на всьому пост-радянському просторі. Ті науково-дослідні центри та осередки, що пережили «голодні 90-ті» та «пофігістично-нігілістичні нульові», вимушені животіти на дотаціях із бюджету або перетворюватись в комерційні науков-дослідні структури із вузьким профілем (агрономія, комерційне сільське господарство, холдинги харчової промисловості тощо).

Чи є користь від МОМ? Класичні вузи (особливо гуманітарні) виступають в Україні в ролі тих, що «наздоганяють, а не ведуть». Як справедливо зауважує PR-стратег компанії «Ольшанский и партнёры» Сергій Дідковський, усі успішні культурні, освітні та наукові проекти сучасної України були створені радше всупереч діяльності Міносвіти та Мінкультури, аніж завдяки цим двом державним інституціям.