Дякуємо вам за казку!

Друзі, вся команда театру ляльок "Равлик" дякує кожному, хто нас підтримав!
Ви стали фундаментом проєкту.
Час розповісти вам як все відбувалося. 

Підготовка

Після того як ви підтримали наш проєкт. Ми півроку чекали відповіді від Українського культурного фонду.
Експерти від УКФ наголосили на тому, аби скоротити кількість областей та сіл. Ми дійсно скоротили, враховуючи, що заклали невелику суму для бажаних масштабів. Ми зупинилися на 4 областях України: Одеська (7 сіл), Донецька (8 сіл), Луганська (8 сіл) та Харківська (7 сіл) області.
Нам вдалося отримати грант від УКФ, що означало "казці бути!".

Наша команда почала готуватися до проєкту. Закупівля матеріалів, перевірка всіх необхідних інструментів для вистави, створення маршруту, комунікація з представниками сіл, моніторинг доріг і тому подібне. 

Як ми обирали села?

1. ми шукали малі села, де вірогідність культурного розвитку мала. Оскільки ми спілкувалися з головами громад, то часто-густо вони нас ставили там, де їм буде зручно (села міського типу), але за умови, що вони будуть звозити дітей з сусідніх сіл;
2. у Луганській, Донецькій та Харківський областях ми намагалися охоплювати ті села, котрі ближчі до кордону з Росією (на безпечних територіях);
3. часто села не відповідали на листи та телефонні дзвінки, тож ми змушені були замінювати села і шукати альтернативу. Бувало й таке, що села відмовлялися від нашої пропозиції (один з випадків, коли громада сказала: "Ми цього не потребуємо"). А бувало навпаки, коли просили зіграти по дві-три вистави у одній громаді. 

Гастролі. Як це було?

Наш шлях: Одеська - Донецька - Луганська - Харківська області. 

Головною у нашому проєкті звичайно була дорога. Часто вона керувала нами. І мусимо визнати, що доріг в українських селах немає. Більшість нашого шляху ми колесили полями, бо основна дорога була всіяна ямами.

Всюди нас оточували люди та й сам проєкт складається із спілкування. Вони різні, але справжні. За час подорожей повз нас пройшло тисячі очей, хтось  промайнув непомітно, а хтось залишиться у нашій пам'яті надовго. І тут хочеться трошки більше розповісти про людей.

Село Широке (Маразліївська громада, Одеська область).

Вистава закінчилась, команда складає речі, апарат солодкої вати вже вимкнули. За кілька хвилин до нас прибігає хлопчина, що дивився виставу. У руках тримає 150 гривень і каже: "Мама попросила розміняти гроші і купити солодку вату." Але ж ми вже все вимкнули. Хвилина мовчання. Вся команда дивиться на хлопчину: він стоїть серйозно, але очі помітно наповнюють сльозами. І тут в один голос: "Тихо-тихо, зараз буде. Тільки не плач!". 

Знову вмикається апарат, просимо директора школи не вимикати електроенергію. Той подивився на хлопця і каже: "Мишко, це ти? Аааай!". 

Село Невське (Красноріченська громада, Луганська область). З цікавого,так не можна, але це був дійсно випадково почутий діалог:

- "... ані розмавляють красіваю українскаю мовою."
- "... ну так ані ж із Кієва"
- "Ну адін мужчина говорит расійскаю мовою... ето навєрно чтоб ми понімали."
 - "Ой там мужчина бородатий, он нас навєрно чуєт, а ми єго абсуждаєм..." 

Одна з вражаючих історій була у селі Петропавлівка (Вовчанський район, Харківська область). 

Коли ми приїхали, перше, що нас запитали місцеві "А чого ви обрали нас?". Вони були щиро враженні, що театр приїхав до них. У самому селі проживає 16 дітей. Школу 2 роки тому закрили, садочок вже давно не функціонує. Залишилися лише люди, городи, хати і пам'ятка архітектури, котра також доживає свій вік. Це Свято-Петропавлівський храм побудований 1864 року. Проте сьогодні він тихо перетворюється на руїну. Це одне з тих зустрічей, коли не хотілося їхати, а слухати і дивитися.

Під час гастролей певно ми самі себе переконували знову і знову, чому цей проєкт необхідний!
Нижче зібрали добірку думок, що з'являлися у нас під час гастролей.

• с. Яковенкове (Харківська область):
  Часом, від жителів села ми чуємо: "Так, до нас приїжджають батути, атракціони та й таке...". Це трохи засмучувало, бо ми мали страх, що дітям театр буде вже нетакий цікавий. Але це даремні переживання. Батути розважають дитину: вона настрибається, накричиться, наїстся попкорну та солодкої вати. Театр також має в собі розважальну складову, але головна мета - просвітництво. Тут малюку необхідно зосередити свою увагу, прислухатись, побачити та усвідомити.
  Перед виставою ми разом з глядачами створюємо атмосферу театру: пригадуємо, що є у театрі, які є правила тощо. Якщо батути та інші розваги - це можливість дитини відвести душу, аби вдома вже бути спокійним, то театр - це увага та розвиток мислення, фантазії. Зазвичай, коли діти збираються до нас на виставу - ми бачимо їх страх. Страх перед великою сценою. Нерозуміння, що тут треба робити (атракціонів же немає), куди сідати і як реагувати. Певно наша місія - не тільки казку показати, але приборкати страх дитини перед театром.
  
  
• с. Чмирівка (Луганська область): 
  Із наших вражень: щасливі, бо сьогодні на виставу прийшла звичайна бабуся без внуків. Просто прийшла подивитися казку. Насправді ми цього й прагнемо, аби до нас приходили не лише діти за враженнями, але й дорослі, бабусі, дідусі. Зазвичай до сіл їдуть цирки абощо аби розважати дітей, а дорослим, що треба? Городи та худобина? Ні! Їм також потрібні нові емоції, зустрічі, знайомства. Вони так само на це заслуговують як і молодше покоління.
  
  
• с. Комар (Донецька область)
  Підчас нашої зустрічі із жителями Комара, помітили одну цікаву річ, через котру ми й втілюємо проєкт. На виставі одна з глядачок запитала вголос "А чому Вовк потоптав кущі?" Питання досить дивне, але, саме це питання справджує ідею проєкту. Розшифруємо: кущі, про котрі говорила дівчинка - це звичайна зелена тканинка на декораціях. Проте маленька глядачка завдяки своїй уяві, відтворила той умовний світ театру, який наші актори втілюють на сцені. Здавалося б дивне питання, але саме воно свідчить про те, що наші глядачі є одними з авторів вистави, адже їх уява формує повноцінну картину казки.
  
  
• с. Сергіївка (Удачненська громада, Донецька область)
  Село, де люди люблять казки. Під час вистави всі сиділи зачаровано. Діти вловлювали кожну дрібку у сюжеті. Дорослі сидячи поважно позаду дітей, гиготіли над жартами наших героїв казки. На виставі одна бабця сиділа зі своїми онуками і розповідала їм, що відбувається і чому саме так. Онуки були зовсім маленькі і навряд самостійно змогли б розібратися у складному сюжеті. Завдяки бабусі ці малюки висиділи до кінця та ще й обговорили, що їх найбільше вразило. Це нагадує про те, що наші вистави для родинного перегляду. Хто як не батьки зацікавлять дитину театром. Дитина помічає, коли, наприклад, батько або мама залишає його на виставі, а сам/-а йде поговорити із сусідами. І часто малюки можуть зробити висновок, що й їм це має бути непотрібно. Тож жителі села Сергіївка, нагадали нам про сутність родини та їх взаємодії один з одним.
  
  

Підсумки

У рамках проєкту ми зіграли 30 вистав у 30 селах Одеської, Донецької, Луганської та Харківської областей. І ми залишаємося на позиції, що цей проєкт необхідний для розвитку дитини! Питаючи у жителів сіл чи були вони колись у театрі в основному ми чули відповідь "Ні". Ми залишаємося на позиції, що селам необхідна культурна підтримка. У них немає культурних центрів, кінотеатрів, театрів абощо. Зазвичай, громада власноруч створює свята для своїх жителів, проте підтримки від представників української культури практично немає. Уточнимо, тут ми говоримо не лише про розвагу для суспільства, але й про просвітництво!

Ми хочемо заснувати традицію таких гастролей! Аби це стало традицією не лише нашого театру, але й традицією всієї України. Ми мріємо проте, щоб у кожному селі побував театр з казкою і у кожному куточки України, на питання "Чи були ви колись у театрі?" дитина відповість "Так, був!"