Казочка про Лесю

Казочка про Лесю..

І нічого б з того не було, як би не війна..

В далекому світанковому Луганську жила Леся. Жила не так як решта  мешканців міста: голосувала за Україну, активно брала участь у виборному процесі, їздила на майдани та сперечалась з сусідами… А ще Леся ігнорувала армію, ігнорувала настільки, що не мала військового квитка, хоч й була військовозобов’язаним медичним працівником. 

На Майдан Лесю не пустили…знайомий правосєк віроломно взяв слово, що вона туди не поїде… Але слово дозволяло збирати медикаменти, якісь інші речі і відправляти у Київ. А ще, те слово дозволяло допомогти створити Правий Сектор у Луганську. Весела була та організація…та й взагалі 2014 рік був веселим… 

Травень\червень 2014 перекрутили життя Лесі догори дригом остаточно: вибори Президента в Луганську не відбулись,  довелось вивезти дітей чужим людям ( Дай Боже здоров’я цім, вже рідним Людям) далеко на Черкащину, хлопці з ПС поїхали в Азов… А ще в житті з’явився Айдар! Найкращий добробат цієї війни! Так Леся думає й до сьогодні.

Комбат планував Лесю на роботу в Луганську, але коли Життя слухало комбатів?!  Взяття в полон побратима з Правого Сектору і підтверджена вірогідність арешту змусило Лесю евакуюватись до батальйону…більш Луганськ вона ніколи не побачить.. 

Медична служба Айдару –найкращий підрозділ. Крапка. Решта слів не має  сенсу писати, Ви самі про той Айдар все знаєте… 

Позивний "Кармен" Лесі придумали побратими запізно, весь Сектор А знав її як Лесю.. так і залишилось домашнім ім’ям,  для  своїх… 

Демобілізація 2015 року була суцільним розпачем: дітей треба забирати додому- дому не має, на полігон не забереш, роботи не має,…але медики з сусідньої бригади переговорили з начальником новоствореного Луганського ВСП і там начмедом почала служити Леся..

ПТСР наздогоняв Лесю поетапно: з нічних жахів та безсоння в 2015, легкою депресією в 2016, 2017. В 2018 терпець друзів обірвався разом з депресією Лесі. Тоді з’явилась в житті "Творча Криївка". Взимку за десять днів творчої реабілітації в Карпатах врятували, прибили дах на місце, навчили спати та вірити в себе, подарували нових друзів. На тій реабілітації Леся тримається й досі…

А ще Леся вдячна цій війні за  кохання та друзів, збережене життя та Україну.. І нічого б з того не було, як би не війна.. Але ж люди про це не знають…варто розповісти!

Ваша Кармен..