Війна та екологія

Андрій Балацький

Продовжуємо розповідати про героїв нашого проекту - тих ветеранів та діючих військових, які вийдуть на кращі театральні сцени України, щоб показати документальну виставу, створену на основі їхніх особистих історій. Саме таким буде результат роботи "Театральної резиденції для бійців", на яку ми збираємо кошти.

Сьогодні  про себе розповідає тридцятирічний доброволець, "кульчик" Андрій.

Вітаю всіх, мене звуть Андрій, живу в Коломиї, на Прикарпатті. Мені 30 років, з яких 15 років мені довелось виховувати себе самостійно, а ще й  перейматись долями молодшого брата та сестри. На жаль, сиротою я став ще будучи неповнолітнім, в нелегкому для України 2004році, тому переді мною не відкрились широкі двері соціальних благ країни, а саме науки та хорошої роботи. Тому мої молоді роки пройшли в комп'ютерному клубі та в сфері будівництва.  Комп'ютерна сфера виявилася більш перспективною. Я з другом розпочав робити інтернет-магазини під ключ. Тобто, ми ходили поміж рядами славного Калинівського ринку та "набивали" клієнтуру. І ось і квартира в центрі міста, й офіс в центрі міста, секретарка в офісі. Я почував себе підвищено, та старався набиратись навичок в цій сфері. Але в країні закрутилась Революція Гідності, та й мене вона не оминула. В лютому, приїхавши на майдан, я долучився до лав Самооборони Майдану, тай прийняв участь у фінальній стадії (18 лютого). Саме тоді, в мене відбулись перші кардинальні зміни в свідомості. Було розуміння, що я роблю щось благородне. Відта, зламавши свої дитячі стереотипи про поліцію(на той момент ще міліцію), потрапив в лави Рота «Черні́гів» (РПСПОП «Чернігів») — підрозділ патрульної поліції особливого призначення. Перше глибоке розуміння присяги народу України, перші навички в володінні зі зброєю, та в захисті держави. 

Проте після першої ротації  я звільнився з роти, та приїзд на відпочинок до дому. І вже в 2015му, опісля січневих трагічних подій в Станиці-Луганській, я потрапив до лав батальйону оперативного призначення НГУ імені Кульчицького, який створений з добровольців самооборони майдану.  В ньому я прослужив 2 наступних роки .Служба в лавах добровольчого батальйону неабияк впливає на підсвідомість. Нові захоплення, нові знання, розвиток, удосконалення:   щодня я змінювався в кращу сторону. Саме на війні, я вперше подумав про екологію, та проблеми екології. Вдома, коли я повернувся до мирного життя, я не зміг байдуже дивитись на проблеми сміття, проблеми вирубки лісів. Чітко розставивши пріоритети у житті, я усвідомив, що ми повинні залишати після себе пишні ліси та рай для туристів, а не пустелі з пеньків та гори сміття.

Після повернення додому я стараюсь показувати приклад своєму оточенню(сортування сміття, висадка дерев, очищення берегів річки від сміття і багато іншого. Саме з цим я живу щодня, та цим переймаюсь як найбільше. Я розумію що залишити після себе 50 дубів, чи чистий пляж, де будуть бігати мої рідні та рідні друзів -  це набагато крутіше, аніж залишити після себе грандіозну віллу на кілька гектарів чи автопарк.

 Я хочу сказати, що замість зрізаного дерева, повинно бути висаджено мінімум 2 нових, якщо не більше! Пластикової тари на берігах річок та озер, взагалі повинно зникнути, і саме рівень культури, ввічливість та щирість,  повинні закликати туристів все частіше приїжджати в наші краї. Адже український народ славиться своєю добротою та щирістю недарма!