Історії проекту
Анна Сидорук, операційна директорка ГС "Освіторія":
Проєкт «Перша професія» — найдавніший та найемоційніший серед усіх. Це дуже зворушливо, коли ми бачимо, як змінюються діти. Найчастіше згадую про двох вихованок інтернату для дітей з особливими освітніми потребами, двох Маринок. Вони відвідували наші гуртки в Житомирі — «Візаж» і «Крій та шиття».
Одна з дівчат вже випустилася. Вона рік займалася за програмою навчання візажу. Зараз вже працює, і не десь там, а в гарному салоні краси, асистентом візажиста. Їй доручають складний макіяж — наприклад, весільний. Маринка навіть має своїх постійних клієнток. Звісно, вона є прикладом для інших діток — вихованців цього інтернату, бо займається тим, що подобається, заробляє, втілює свою мрію.
Марина приїжджає до інтернату розповісти іншим учням про своє життя. Вона каже: якщо ти маєш мрію, до неї треба йти навпростець. Варто щоранку згадувати про це, щойно прокинувся. Її слова значно більше надихають підлітків, ніж найяскравіші розповіді незнайомих дорослих. Адже Марину вони знають, жили і навчалися разом з нею, бачили, як вона змінювалася. Вона, одна з них, демонструє історію успіху, що надихає. Хай нам здається, що це лише перші маленькі кроки, поки що асистент. Для вихованців інтернату вона успішна, має свою роботу, гроші, і все це реальний приклад, не вигадка.
Друга Маринка теж відвідує наш гурток, але інший — «Квіти життя». Вона зараз шиє собі випускну сукню. Ще буквально два роки тому, коли ми приїхали відкривати ці гуртки, дівчата навіть не підпускали до себе викладачів, дивилися на них нашорошено, як їжачки. Не розуміли, чого ці дорослі люди хочуть від них. . А нині це стало їхньою справою, частиною їхнього життя. Відмінність наших гуртків у тому, що вони не йдуть за стандартною програмою трудового навчання, не пропонують просто наступну тему, яку зручно дати керівнику гуртка. Приміром, шиють не наволочки, а те, що їм хочеться і що знадобиться. Дехто вже зробив літні сарафанчики. А чимало дівчат вирішили пошити випускні сукні. Нині я спокійна за цих дівчат, які одна одній роблять візаж, можуть пошити одяг. Це круто! Навіть якщо оберуть іншу професію, набуті навички залишаться на все життя, їх можна лише примножувати. Підлітки не сидітимуть без копійчини. Тим більше планують і далі навчатися, розвиватися.
Ірина Плешакова, менеджерка благодійних проєктів «Освіторії»:
Мені запам’яталася Настя з інтернату в Чернігівській області, яка торік ходила на гурток перукарської майстерності. А потім вирішила вступати. «Освіторія» разом з благодійниками придбала для неї базовий набір перукаря (чимало видів гребінців, затискачі, різні ножиці, фартух тощо). Нині Настя навчається в перукарському училищі. Підробляє, має вже своїх клієнтів. На Новий рік вона прийшла гарно вбрана. А на компліменти, яка ж вона красива, дівчина з гордістю відповідала: «Я сама собі все це купила за зароблені гроші». Ця історія дуже надихає!
Бувають і інші зміни. Дівчинка Саша з легкими розумовими порушеннями та аутичним спектром півтора року тому, у 2017, прийшла на гурток візажу. Не могла брати участь, просто приходила і сиділа в кутку. Як дитина з аутизмом вона боялася всього нового, уникала контактів та обіймів. Не дозволяла себе фарбувати і навіть торкатися. Просто щоразу приходила і зачаровано спостерігала. Адже всі дівчата хочуть бути красивими.
Через півроку Саша вже дозволяла близьким подругам фарбувати очі, наносити тональний крем. А останнім часом вже сама почала робити візаж іншим. Два дні тому, коли ми були в цьому інтернаті, вона обійняла мене і навіть дала обійняти себе! Ця історія яскраво демонструє, як досвід у проєкті «Перша професія» позитивно змінює дітей. Та і в нас, фахівців, такі враження залишаються в серцях.