Як я борюся за інформацію із впертими керівництвом НАНУ

Отримавши депутатський запит Олександра Опанасенка на доступ до фінансових звітів інститутів Академії наук за останні десять років, її керівництво злякалося не на жарт. 

Попри небажання давати інформацію про те, куди діваються гроші Академії, установа не могла проігнорувати закон, та надала можливість працювати із папаровими звітами.

Але боротьба за інформацію триває. Наприклад, керівник Інституту проблем міцності імені Писаренка Валерій Харченко дуже боїться, що громадськість дізнається правду про те, куди діваються державні гроші інституту.

Він знає, що ТЕКСТИ готують цикл розслідувань про те, як витрачаються кошти НАНУ в рамках проекту #Прозора_Академія. В тому числі, ми покажемо, наскільки ефективно працює Інститут проблем міцності.

У відповідь на мій журналістський запит стосовно переліку наукових розробок, які були передані в серійне виробництво за останні десять років, про міжнародні наукові проекти, перелік організацій, які орендують приміщення інституту і т.д. Харченко розлого та детально розписав, чому він цю інформацію НЕ ДАСТЬ.

Добре, що в Україні є така чудова організація як Інститут розвитку регіональної преси, та, зокрема, талановита медіаюристка Людмила Панкратова. Разом ми відправимо повторний запит, і в разі повторної відмови підемо у суд.

Адже кожен громадянин України має право знати, на що були потрачені його гроші.

Дуже шкода, що деякі директори інститутів НАН України все ще не змирилися із тим, що робота інституту має бути прозорою та публічною, а сам інститут – це не їхня власність, а загальнодержавне надбання.

Попри страшенний супротив керівництва НАН України, про реальний фінасовий стан речей в Академії дізнаються усі.