Мої джерела

Коли я тільки почала вивчати тему діяльності Національної Академії наук України, я не знала про цей напрямок нічого. Тому я почала шукати людей, які добре в цій темі розбираються. В першу чергу, це науковці.

Я написала пост в одній із найбільших груп у Фейсбуці, яка обговорює проблеми та успіхи вітчизняної науки. Питання звучало так: «Що, на вашу думку, потребує покращення в НАНУ? Як підвищити ефективність НАНУ?». Учасники спільноти почали бурхливе обговорення, участь у дискусії прийняли більше ста користувачів. Багато хто розповідав про проблеми свого інституту, скаржився на керівництво та недостатню співпрацю із інвесторами.

Я почала задавати вченим ще більше питань, вони підказували, які напрямки потребують найпершого висвітлення, і де варто покопати глибше.

Перша публікація зі скандальною назвою «Зомбі-академія: вчені-пенсіонери НАН України не витримують конкуренції у світовій науці. Їх утримання коштує близько 3,7 млрд. грн.» набрала 150 тисяч переглядів, її передрукували десятки ЗМІ. Реакція на статтю була неоднозначною. Частина наукової спільноти дякувала за правдиве та пряме пояснення роботи Президії – керівного органу НАНУ, та просила продовжити писати на цю тему. Але було багато людей, яких дуже сильно образив іронічний тон статті, через що посипалася критика.

Втім, що більше дискусій точилося навколо теми НАНУ, то частіше до мене зверталися науковці та фахівці із проханням написати про їх інститут, і про їхні проблеми. Я вирішила не зупинятися. Так на ТЕКСТАХ вийшло шість публікацій, і днями вийде сьома.

За шість місяців роботи над дослідженням Академії наук у мене з’явилося дуже багато нових знайомих із різних інститутів з усіх куточків України. Також до мене пишуть люди із урядових інституцій, і допомагають мені розшифровувати складні фінансові терміни, якими наповнені бухгалтерські звіти.

В лабораторії Інституту молекулярної біології та генетики я познайомилася із молодими, але дуже амбітними вченими.

За моїми приблизними підрахунками, протягом півроку вивчити ситуацію в Академію мені в тій чи іншій мірі допомагали більше двохсот людей! Вони терпляче відповідали на мої питання, давали підказки та проводили екскурсії по своїм робочим місцям. Часто вони просять не називати своїх імен у публікації, бо бояться бути звільненими. Тож я змінюю їх імена на умовні.

Бо я дуже ціную довіру своїх джерел. І дуже хочу, щоб моя робота справді була корисною для суспільства.

Якщо у вас є інформація, якою ви хочете поділитися, пишіть на скриньку [email protected]. Якщо вам потрібна конфіденційність, я її вам гарантую.