БЕЗ ЛЮБОВІ НІЧОГО Б НЕ БУЛО...

Розпочинаємо серію інтерв’ю з майстрами своєї справи. Зазирнемо за куліси творчих пошуків, розвиток справи від бізнес-ідеї до створення власного бренду. Перша розмова з Вікторією Зубенко.

Вікторія Зубенко – відома фешн-редактор, постановниця показів, культуролог, засновниця Кам'янка Мюзік Фест, голова громадської організації «Відповідальне майбутнє», засновниця бренду BЕRVY, людина зі смаком і концептуальним баченням, сміливо вводить пам’ять та етніку у світ модниць, переселяючи частини орнаментів із мозаїк радянських українських автобусних зупинок на… шовкову хустку або шалик.

Мабуть, більшість із тих, хто їздить повз ці зупинки, мозаїки на яких є справжніми пам'ятками українського монументального мистецтва, не розуміє що це, або й просто не звертає уваги. Вікторія розповідає, що «зародок» проекту виник завдяки її захопленню подорожувати Україною. Задля цього жінка придбала автівку й відтоді практично щосуботи з близькими відвідує різноманітні куточки нашої країни. «Перше літо, перша наша поїздка – у Львів, на показ Роксолани Богуцької, і ми їхали дуже довго, – пригадує Вікторія. – Роксолана постійно телефонувала і запитувала де ми, а ми зупинялися декілька разів, доки не сфотографували всі зупинки. Але я тоді не розуміла, навіщо це роблю, складала знімки і складала. Назвала папку «Зупинки», вона пролежала в мене сім років. Я думала, що, можливо, колись зроблю такий каталог і просто представлю додаток до якогось журналу…»

Подальшим поштовхом став проект Дани Павличко, зокрема видання «Декомунізація: Українська радянська мозаїка» (Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics). «Коли я ще гортала цю книжку, в мене вже все тремтіло, позаяк я ще десять років тому носилася з цим проектом, і ніхто не звернув уваги, я просто билася об стінку…» – ділиться досвідом і спогадами мисткиня.

Пошук правильного втілення ідеї тривав. «І раптом приходить одна моя подруга, якій я пошила українську плахту, але не з вишивкою, а саме з принтом такої мозаїки. І вона каже: «Віка, ти не можеш собі уявити, я її одягаю, і в мене таке враження, що я вдягаю на себе оберіг». І все, тут мене «понесло». Я зрозуміла, що я роблю. До речі, одне зі значень слова «бандана» – захист. Тож я вирішила робити хустки, адже це – потрібна річ». Бо фактично будь-який український візерунок, навіть не обов'язково сакральний, містить у своїй символіці оберіг. Навіть квітковий візерунок складається або як сварга, або як хрест, або як меандр. Вони справді всі ніби «закодовані», вважає Вікторія.

Важливий бік справи – зберегти увічнену на зупинкових мозаїках історію. Адже оздобленням цих об'єктів за радянських часів займалися художні комбінати, які могли залучати справжніх «зірок». Скажімо, у Львівській області такі замовлення вигравали Володимир Патик, Микола Андрущенко, Богдан Сорока... «Навіть Алла Горська робила ескіз» – розповідає Вікторія Зубенко. Але тим часом, допоки такі проєкти «нікому не цікаві», руйнуються як самі зупинки, так і будь-яка пам'ять та інформація про них.



Місія проєкту: зберегти і відтворити унікальні мистецькі твори в об'єктах моди та стилю. Розповісти мовою сучасного fashion про крихку та часто непомітну красу, яка несе в собі потужну енергетику і яку втрачаємо щодня. Переосмислити та зробити її видимою, а відтак – зберегти.

«Мозаїка автобусних зупинок – унікальне мистецьке явище, яке давало можливість проявити творчу свободу, протистояти ідеологічній цензурі. Це був своєрідний радянський стріт-арт», – описує мистецьке явище Олена Бистрова, професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка.

Більш ніде, крім території колишнього СРСР, не здогадалися перетворювати цю суто функціональну річ у витвір архітектурного мистецтва. Вийшов справжній окремий жанр – «мистецтво автобусної зупинки»!

Митці-монументалісти зробили із звичайних зупинок витвори архітектурного мистецтва, часто наївні, але прекрасні і самобутні. Понад 40 років ми користуємося зупинками, малюємо на цих стінах графіті, чіпляємо оголошення, не здогадуючись, що ці зупинки – мистецтво, і мистецтво українське. На зупинках у селах, містечках та на малолюдних дорогах можна зустріти такі символи та образи, які складно уявити тогочасному офіційному радянському мистецтві.

І тут виникають справді майже детективні історії. Скажімо, певна інформація, як і можливість показати знайдене широкій аудиторії, є лише щодо Львівщини. Що ж до інших регіонів, «мозаїчні» зупинки яких встигла відфотографувати мисткиня - Рівненщини, Житомирщини, Вінничини, Полтавщини, – ситуація значно гірша.

«А єдина область, яка взяла і зруйнувала всі зупинки, це – Черкаська. У них залишилася одна мозаїка чи то на зупинці, чи то вже при вході до якогось ресторанчика. І в більшості випадків у сільрадах тих населених пунктів, за якими закріплені ці зупинки, або втрачена документація про авторів зображень, або взагалі немає вже людей, які могли б хоч поділитися певною інформацією. Або немає і самих сільрад». Такий був шлях Вікторії до заснування бренду BERVY.

Довідка

BERVY – це альтернативна лінія українських подарунків, осмислених та естетичних. У кожній речі (хустки, шалі, сумки та домашній декор) – фрагменти мозаїчних панно, нанесених на автобусні зупинки відомими українськими художниками 1960-х років: Володимир Патик, Микола Андрющенко, Алла Горська, Віктор Зарецький, Богдан Сорока, Богдан Сойка та іншими. А також – елементи декоративного живопису та різних технік ужиткового мистецтва України.

«Без любові нічого б не було. Якби не було любові до цих мозаїк, до цих дивовижно оздоблених зупинок, схованих по далеких селах, то і проекту не було б. Бо саме любов – корінь цієї ідеї, її основна складова».

Вікторія Зубенко

Поділіться з нами, чи є в вашому регіоні такі зупинки? Чи знаєте ви прізвище майстра, автора мозаїки? В якому стані знаходиться панно? Чи вважаєте ви, що цей унікальний масштабний музей під відкритим небом має бути внесений до української культурної спадщини та взяти під захист ЮНЕСКО?