Нікчемність урбанізму й нікчемність видовища

Урбанізму (1) не існує, це лише "ідеологія" в марксистському значенні слова. Архітектура існує насправді, як Кока-Кола, – хоча й з ідеологічним нальотом, та все ж реальний продукт, що начебто задовольняє начебто наявні потреби. Урбанізм можна порівняти з рекламою Кока-Коли – чистої води видовищна ідеологія. Сучасний капіталізм, метою якого є звести суть усього соціального життя до видовища, неспроможний представити будь-яке інше видовище, окрім нашого відчуження. Його урбаністична мрія – його шедевр.

Містобудування як забезпечення "зручностей" та псевдо-залучення

Розвиток міського середовища – це лише приручення простору капіталізмом. Він представляє собою єдиний можливий спосіб втілення в життя, виключаючи будь-які альтернативні можливості. Як і естетику, деструкційну природу якої наслідує цей розвиток, його можна розглядати як таку собі галузь кримінології, якій, тим не менш, не приділяється достатня увага. На рівні "містобудування" (на відміну від чисто архітектурного рівня) його характерною рисою є бажання отримати згоду населення, тобто залучити кожного окремого громадянина до бюрократичного забезпечення зручностей.

Всі ці заходи здійснюються під виглядом зручностей та приховують той факт, що ця архітектура та ці зручності мають сенс лише за умов посилення матеріалізації (тобто уречевлення). Сьогодні капіталізм ставить людей у такі умови, щоб вони не могли критикувати архітектуру, і використовує при цьому простий аргумент, буцімто всім потрібен дах над головою, на зразок телебачення, котре пропагується як джерело інформації й розваг. Все це підпорядковано меті приховати від людей очевидний факт, що вся ця інформація, розваги та житлова площа такого типу створені не для них, а без їх участі та проти них.

Містобудування потрібно розуміти як таку собі сферу громадської пропаганди публічності, тобто відчуття залучення в те, у що неможливо бути залученим.

Міський транспорт як найвища форма містобудування

Автотранспорт являє собою організацію універсальної ізоляції. А отже, він перетворився на головну проблему сучасних міст. Він наче антипод зустрічей та спілкування: поглинає дорогоцінну енергію, яку можна були б присвятити їм. Видовища компенсують відчуття причетності, яке вже стало фактично неможливим. У межах суспільства видовищ статус людини визначається її місцем проживання та мобільністю (тобто наявністю власного автотранспорту). Ти живеш не в місті, а в якійсь ієрархії. На вершині цієї ієрархії твоє положення залежатиме від вартості твого транспортного засобу. Твоя влада безпосередньо вимагає присутності в якомога більшій кількості місць протягом дня (на бізнес-ланчах, зустрічах і т.д.), чимдалі більш віддалених один від одного. VIP-персоною можна назвати того, хто побував у трьох різних столицях протягом одного дня.

Дистанціювання від урбаністичного видовища

Система видовищ, завданням якої є інтегрувати населення, проявляється і в організації міст, і в якості постійної інформаційної мережі. Це цілий масштабний проект, створений з метою зміцнення наявних умов життя. Наше першочергове завдання полягає в тому, щоб змусити людей припинити ототожнювати себе зі своїм оточенням та конкретними моделями поведінки, що в свою чергу нероздільно пов’язано з виділенням окремих зон для людської діяльності. Так чи інакше, люди ще довго будуть змушені жити в матеріалізованих містах, та їх ставлення до цього можна змінити вже зараз. Ми маємо підтримувати їх скептичну позицію по відношенню до цих просторих різнокольорових дитячих садочків, міст-гуртожитків на сході та заході. Лише масове пробудження підніме питання свідомого будівництва міського простору.

Невід’ємна свобода

Головне досягнення сучасного містобудування полягає в тому, що воно забрало в людей можливість побачити те, що ми називаємо унітарним урбанізмом, а саме реальну критику маніпуляцій містом та його мешканцями, критику, виклУрбаУикану відчуттям постійного напруження в повсякденному житті. Реальна критика передбачає створення фундаменту для експериментів, де люди могли б разом творити свої власні життя на територіях, оснащених від і до. На цих фундаментах не можна будувати діяльність, пов’язану з організацією "дозвілля", окремо від людей. Не існує просторово-часових зон, котрі можливо було б цілком відокремити. Все суспільство безперервно тисне навіть на вже існуючі місця відпочинку. Ситуаціоністський підхід здійснюватиме тиск у протилежному напрямку, виконуючи роль такого собі передмостового укріплення для вторгнення в повсякденне життя як таке. Унітарний урбанізм є антиподом спеціалізованої діяльності. Погодитися на життя на ізольованій урбаністичній території означає прийняти всю урбаністичну брехню та фальш, що нас оточують.

Урбанізм обіцяє нам щастя. Отже, оцінювати його потрібно відповідним чином. Узгоджене використання мистецьких та наукових засобів його відкритого засудження має призвести й до засудження існуючих умов життя в цілому.

Місце дислокації

Весь простір вже зайнятий ворогом, котрий навіть встиг переписати основні закони та змінити геометрію цього простору для своїх власних цілей. Автентичний урбанізм дасть про себе знати, коли бодай в деяких зонах буде досягнуто звільнення від цих окупантів. Саме тут починається те, що ми називаємо будівництвом. Пояснити його можна за допомогою концепції позитивного спустошення, розробленої сучасними фізиками. Матеріалізація свободи означає привласнення землі шматочок за шматочком на прирученій планеті.

Нове потрактування

Основна ідея теорії унітарного урбанізму полягає в новому потрактуванні всієї теоретичної брехні урбанізму, що буде спрямовано на подолання відчуженості. Ми маємо постійно захищатися від поезії бардів урбанізму – перехоплювати їх послання та перекручувати їх рими.

Умови для діалогу

Функціональний – значить практичний. Єдиною дійсно практичною річчю є вирішення нашої головної проблеми – самореалізації (втечі від системи ізоляції). Вона є яскравим прикладом корисності й утилітарності. Все решта є нічим іншим, як побічними продуктами практичності та її містифікаціями.

Сировина і трансформація

Ситуаціоністське руйнування наявних "зручностей" водночас є конструюванням оточення. Це звільнення невичерпної енергії, поглинутої скам’янілим повсякденним життям. З настанням ери унітарного урбанізму на місце теперішнього містобудування (цієї геології брехні) прийдуть техніки захисту свободи, що перебуває під постійною загрозою, а люди (котрих ще не існує) почнуть вільно будувати свою власну історію.

Кінець передісторії "зручностей"

Ми не стверджуємо, що люди мають повернутися до певного етапу, що передував ері "зручностей", швидше нам хотілося б, щоб вони були поза цим. Ми винайшли архітектуру та урбанізм, які неможливо осягнути без здійснення революції в щоденному житті, без присвоєння кожним "зручностей" із їх нескінченним збагаченням та реалізацією.

Аттіла Котані, Рауль Ванейгем, 1961

Основна програма Бюро досліджень в області унітарного урбанізму є важливим текстом ситуаціоністського руху (1957-1972). Під впливом ранніх авангардних мистецьких об'єднань, таких як дадаїзм і сюрреалізм, ситуаціоністи сформувались наприкінці 1950-х років. То була група з декількох європейських художників. Ситуціоністи не сприймали те, як загальні уявлення про повсякденне життя все більше підконтрольні засобам масової інформації та рекламній індустрії. Основним видом діяльності ситуаціоністів стало створення спеціальних ситуацій, які б дозволили людям думати про життя у більш критичному контексті, але також і для кращого розуміння їх найпотаємніших бажань та пристрастей. Для таких ситуацій художники розробили ряд унікальних художніх концепцій і стратегій: психогеографію, відволікання, унітарний урбанізм. Зокрема, концепція унітарного урбанізму зосереджена на розробці нових підходів до міського планування та міського життя.

Переклад Ольги Кравченко, фото (СС) - http://www.flickr.com/photos/lnylnylny/