Виставка Кріштофа Кінтери "Nervous Trees" (“Нервові дерева”) в Празі стала однією з найважливіших художніх подій цієї осені. Усі, хто планував відвідати відкриття експозиції, мали підозри, що цей вечір буде багатолюдним. Але реальність виявилась більшою за очікування. Стіни галереї Рудольфінум, нібито кістки остову австро-угорської імперії, тріщали від напливу відвідувачів з усіх куточків Європи.
Просторні зали імператорської галереї були забиті чудернацькими інсталяціями, зробленими з технічного хламу: мідних проводів, друкованих плат, іграшок, цифрової та аналогової, старої та нової техніки. Бунтар від чеського мистецтва, Кінтера виходить за межі постмодерної іронії, запрошуючи глядача у світ чуттєвих інфантильних фантазій, ніжних і брутальних водночас, в яких друковані плати перетворюються на міста, проводи – на нервову систему технологічної надістоти, а дерева оживають і мандрують просторами Рудольфінуму.
Головною лінією виставки "Nervous Trees" стала взаємодія концепцій "різоми" та "дерева". Різома – це одна з найголовніших філософських концепцій другої половини двадцятого сторіччя, яка випередила мережеву філософію та тип мислення двадцять першого сторіччя. Французьке слово "rhizome" перекладається як "кореневище рослини", а філософській термін, який був вперше впроваджений французькими філософами-постмодерністами, позначає горизонтальний тип як мислення, так і буття, де, на відміну від "древовидного" типу, немає ієрархії та підкорення центральній ідеї. "Дерево" живе за принципом лінійного наративу, натомість у "різомі" немає ні початку, ні кінця. Можна провести певні паралелі між "деревом" і класичною європейською філософією, тоді як "різома" репрезентує інший, постмодерний дискурс.
Заклики авторів філософської концепції різоми Жиля Делеза та Фелікса Гваттарі "складати мапи замість того, щоб фотографувати чи малювати", "проводити лінію та в жодному разі не ставити крапку", знаходять своє матеріальне втілення як в художньому задумі Кріштофа Кінтери, так і в організації заходу. Наче різома, яка не має ні початку, ні кінця, а міститься завжди посередині, поміж речей, у "між-бутті", мистецтво так само стає лінією, яка поєднує різні крапки, сфери, полюси. Різома – це завжди про союз, союз схожого чи протилежного, двох чи більше; союз тут – перша ідея. Так, організатори події, здається, зрозуміли сутність цього поняття, адже бізнес тут живить мистецтво, мистецтво живить суспільство, а воно, своєю чергою, створює сприятливий фон для розвитку як бізнесу, так і мистецтва.
Саме цей пошук, прагнення провести лінії між культурою, підприємництвом та іміджем держави стали запорукою шаленого успіху експозиції. Спонсором виставки стала IT-компанія AVAST, відома своїм антивірусом. Власне, ось тут і знаходять спільний вектор економічний та культурний чинники, адже це не одноразова благодійна акція, а сталий процес, в якому компанія-спонсор є важливою частиною динаміки художнього твору, що репрезентує саме відносини між хаотичною "різомою" художнього світу та "деревом" бізнесу. Митець та куратор виступають фасилітаторами, які шукають спільні точки між різними системами. Відповідно, взаємодія між векторами призводить до підсилення кожного з них. Адже функція визначення однакової важливості різних напрямків виконується завдяки пошуку нових шляхів. Крізь порозуміння, поєднання та партнерський формат відносин. Різома має справу з мапою, маршрутом, який прокладається для майбутніх дерев, таким чином проводячи лінію від зусиль, які вкладаються зараз, до майбутнього розвитку та проростання. Фасилітація відбувається шляхом підтримки різних векторів, які, розвиваючись, продовжують забезпечувати зростання одне одного.
Своєю чергою, митець отримує можливість залучити глядача до розмірковування про проблеми сьогодення і навіть до критичних роздумів над проблемами капіталістичного суспільства. Коріння живить дерево поживними речовинами мистецтва та творіння, а дерево, за допомогою процесів економічного фотосинтезу, перетворює художні концепції та ідеї на гроші, які допомагають рости і корінню в глибину, і кроні дерева – вшир. Виявляється, що протиріччя, критика та різниця структур можуть не заважати, а навпаки допомагати розвитку кожного з учасників.
Корені кінтерівської різоми вплітаються між світами природи та технології, суспільного та особистого простору. Хаос інсталяцій у залах імператорської галереї – це не еклектичний дисонанс, а пошук спільного між пафосним порядком класичних залів та творчім безладом мистецької майстерні. На очах відвідувача відбувається діалог художньою мовою між історичною спадщиною і сучасним світом.
Кріштоф Кінтера відомий своїми кінетичними та інтерактивними інсталяціями, про які розповідає фільм, що зустрічає глядачів в холі Рудольфінума. Кожен міг подивитися на процес створення опудала ворона, який кричить "Час! Проблема! Криза!", публічного музичного автомату, де замість назв пісень лише особисті замітки митця, та "нервуючих дерев", які мандрують залами галерей.
Потрапивши всередину Рудольфінума, глядачам пропонується за допомогою маленької брошури-путівника розгадати, чим саме відрізняються системи "різоми" та "дерева", як це пов'язано з "постнатуралістичним" буттям сучасної людини, зануритись у мистецькі будні створення нових робіт, піднятись на верхівку пінопластової гори, де можна натиснути на одну з кнопок "Публічного Музичного Автомату", а наприкінці подорожі побачити велетенську гору з пральних машин. То одна, то інша пральна машина вмикається, вібрує, створюючи враження, нібито зараз уся інсталяція розпадеться на частини, а пральні машини впадуть на глядачів. Утім, катастрофи не відбувається, і глядачі повертаються в хол Рудольфінума, де їх чекає комфорт імператорської галереї, на стінах якої приховані мистецькі загадки минулого.
Якщо ви будете в Празі до 26 листопада цього року, у вас є можливість самому помандрувати лабіринтами, де "різома" та "дерево" зливаються в єдиний організм. Саме в цьому сплетінні векторів-протилежностей народжуються нові європейська філософія, мистецтво, політика та економіка.
Фото: Александер Кроліковскі
Сайт митця: http://kristofkintera.com