Образ бажаного міста нерозривно пов’язаний зі зв’язком із природою, стилем життя, технологіями та естетичними цінностями, яких ми прагнемо. Право на місто – набагато ширше поняття за наявність персонального доступу до міських ресурсів – це право змінити себе через зміну міста. Більш того, це право є спільним, а не персональним, позаяк перетворення неминуче залежить від використання колективної можливості реформування процесів урбанізації. Я гадаю, що свобода створювати та перетворювати міста і нас самих є хоча й одним із найцінніших, та все ж найбільш знехтуваних прав людини (1).  

Чим є місто? Безумовно, міста – це не просто крапки на мапі. Окрім сукупності численних доріг, високих будівель, заторів на дорогах та безлічі заклопотаних людей, наші міста є ще й живим відображенням сутності сучасності. Пригадуючи концепцію первинності об’єкта Теодора Адорно, можна поставити наступне питання: Якби міста розмовляли, що б вони сказали? Як би вони спілкувалися? Вірогідно, якщо розглядати місто з точки зору його власної своєрідної діяльності, можна сказати, що воно розмовляє мовою, котрій властиві складні какофонічні ритми, мовою багатошаровою, такою, що перебуває в постійному русі (2).

Ця мова виникає з мережі сконцентрованих енергій: емоцій, пам’яті, бажань, історії, влади, дисципліни, контролю тощо. Та все ж, навіщо аналізувати місто таким чином? Можливо, причина криється у прихованій впевненості в тому, що голос міста, певною мірою виходячи за межі сучасного часу і простору, має унікальну здатність вписувати ситуації в дійсність. Невід’ємною властивістю цього голосу є здатність провадити якісні та довгострокові соціальні перетворення. Та все ж, розкриття цього потенціалу потребує того, щоб ми спершу навчилися слухати і врешті говорити з місцями, що нас оточують. Отже, в рамках багаторічної ініціативи Garage Gang Kollektiv програми міських перетворень Свято Генерацій було розроблено проект під назвою Атлас твого міста, присвячений єдиній меті – почати вкрай важливий діалог із містом як таким.

Загалом, концепція проекту – доволі проста. Крок перший: створити "чисту" мапу з окресленими географічними кордонами міста. Крок другий: запросити людей до наповнення мапи історіями та малюнками, що відображають їх власне сприйняття простору міста. Ідея практики Атлас твого міста належить групі AREA Chicago. Первинно вони були розроблені для міст Чикаго, Гранада та Кишинів. Використавши ці приклади, Garage Gang Kollektiv розробив серію мап для кожного з міст, у яких з 9 жовтня по 13 листопада 2010 року проходив тур Свято Генерацій: Ужгород, Донецьк, Херсон, Сімферополь та Вінниця.

На додаток до первинної "чистої" мапи міста було наведено декілька запитань, покликаних організувати відповіді учасників. Наприклад: Як ви щодня добираєтеся на роботу? Що вам по дорозі впадає в око? Де в місті ви полюбляли гратися в дитинстві? Куди варто податися, щоб побути наодинці з собою та власними роздумами? Де найкраще жити у вашому місті? 

Для кожної локації було надруковано п’ятсот мап. Деякі з них були завчасно надіслані для розповсюдження місцевим координаторам, тоді як решту можна було вільно отримати в мобільному комунікаційному центрі FURA KULTURA під час туру Свято Генерацій.

Структура проекту Атлас твого міста базується на трьох ключових позиціях. По-перше, це громадський простір. Що конкретно являє собою громадський простір? Хто ним керує? Яким чином можливо отримати доступ до нього? Як його активізувати? З огляду на ці питання можна сказати, що функції практики полягають у стимулюванні дискусій щодо природи громадського простору – живий процес чи статична локація. Громадський простір не обмежується тоннами каміння та бетону, з яких побудовано парки й вулиці, – натомість це реалізація людської уяви та творчої сили. Отже, неспроможність визнати динамічність громадського простору фактично підтверджує нашу неспроможність мислити критично.

Другою важливою складовою, покладеною в основу проекту, є розуміння міста як своєрідного живого організму. Тут має місце діалектичний погляд на місто не як на окрему річ або локацію, а як на своєрідну колективну суб’єктивність – тісний, ба навіть інтимний зв'язок із душею кожного окремого мешканця. Як і людина, місто може рости, зменшуватися, споживати ресурси та продукувати відходи. До того ж, міста перебувають у певних стосунках з іншими містами. Більш того, так само як люди, міста можуть хворіти, перебувати в депресії та, маємо надію, видужувати.

І, нарешті, третьою складовою проекту Атлас твого міста є невід’ємне право на місто. Тут важливо пам’ятати, що, яким би пригнобленим та поневоленим не здавався міський простір, його мешканці мають природну здатність змінити на краще територію, на якій вони проживають. Як зазначає Девід Харві у своєму есе "Право на місто", між індивідуальним (особистість) та колективним (суспільство) існує певний діалектичний зв’язок – змінюючи наші міста, ми змінюємося самі. Це означає, що в той момент, коли ми почнемо використовувати наше основоположне право на місто, почне відбуватися наш особистий духовний розвиток, а колективне управління, в свою чергу, буде здійснюватися спільними зусиллями і стане більш справедливим та відкритим.

Загалом, практика Атлас твого міста дозволяє розробити, зафіксувати та проаналізувати численні діалоги, присвячені місту. Найвагомішим тут є той факт, що ці діалоги творяться спільними зусиллями широких мас. На офіційних мапах, котрі використовуються для будівельних та рекламно-туристичних цілей, вже позначено більшість визначних місць. Такі мапи відображають заочно підготовлений та визнаний погляд на місто та життя в ньому. Безсумнівно, такий погляд є доволі корисним, проте ним все не має вичерпуватися. З цією метою практика Атлас твого міста займає більш критичну позицію, вивчаючи альтернативні способи репрезентації міського простору.

Хоча створення кольорової, намальованої від руки мапи власного міста може на перший погляд здатися доволі банальним та ненауковим заняттям, насправді воно здатне посприяти критичному усвідомленню простору навколо нас. Дещо нова форма викладу, перші роздуми та збір візуальної інформації щодо способів впливу місця та його історії на повсякденність людей – всі ці складові здатні стати потужним поштовхом до зміни свідомості та попереднього бачення. В цьому контексті дана практика слугує своєрідним фундаментом для проведення соціального дослідження, покликаного не лише зібрати інформацію, а й допомогти своїм користувачам посилити відчуття як спільності, так і спільної відповідальності, в першу чергу, що стосується колективного володіння громадським простором. 

Окрім ряду основних питань щодо схеми міста, формат Атласу твого міста вимагав максимальної відкритості для того, щоб викликати найрізноманітніші реакції. Наприклад, діти здебільшого маркували лише декілька елементів на мапі міського простору. Їх відповіді включали як фантастичні та уявні об’єкти (Сфінкси та НЛО), так і найбільш знайомі дітям місця (дім, школа, річка, ліс, МакДональдз і т.д.). Ці основні об’єкти та місця зазвичай оточувалися надзвичайно яскравими кольорами та абстрактними карлючками. Більш того, вкрай рідко географічне розташування, вказане дітьми, відповідало дійсності. Далекі від банальної форми, такі мапи є дійсно дуже важливими, адже вони відображають відкриті та щирі думки та бачення, в якому міський простір досі являє собою квазі-магічне місце, наповнене невідомим, місце, яке ще потрібно відкривати, місце, що демонструє безмежний потенціал.

З іншого боку, якщо розглядати дитячі карти з позиції як естетичного аналізу, так і соціального дослідження, цікаво порівняти їх із мапами пенсіонерів. Скажімо, старші мешканці міст рідко включали малюнки та використовували яскраві кольори. Натомість контури їх мап доповнювалися лише текстом. Це є прикладом того, що написання історій певних місць може слугувати гідною альтернативою картографуванню. Одну з найбільш вражаючих мап ми отримали від 85-річної жінки з Ужгороду – на ній не було майже нічого, крім товстої лінії, що відображала річку Уж. Поруч із надзвичайною історією її життя та силою-силенною змін, що сталися з цією жінкою протягом 85 років, безперервний потік ріки лишився для неї важливим елементом безперервності часу.

Окрім аналізу мап Атласу твого міста, що базувався на формальних естетичних якостях великої кількості намальованих від руки мап, у Херсоні було вигадано альтернативний, неочікуваний та більш інтегративний спосіб вивчення та використання мап. В цьому місті місцеві координатори з Центру молодіжних ініціатив "Тотем" допомогли поглянути на мапи Атласу твого міста в контексті фотографічного дослідницького проекту. На мапі були позначені локації, де п’ять різних жінок похилого віку регулярно продають соняшникове насіння. Згодом до цих позначених локацій було додано не лише фотокартки з зображенням усіх жінок за роботою, а й тарілки зі зразками насіння з кожної локації.

Мапи такої практики також використовувалися у більш активний спосіб з метою встановлення потенційних точок перетворень у кожному місті. В той час як більша частина учасників називала доволі популярні та відомі місця, такі як громадські парки чи окремі надто засмічені вулиці, ми все ж отримали декілька доволі оригінальних відповідей. Наприклад, в Ужгороді одна жінка вказала на карті конкретне місце вздовж кордону міської прибережної зони, де захисна огорожа була цілком відсутня. Вона пояснила, що зараз ця місцевість наражає на небезпеку численну молодь, котра полюбляє проводити тут час, особливо вночі. Не бажаючи, щоб якась дитина впала чи поранилася, а також усвідомлюючи, скільки часу мине, доки міська адміністрація розв’яже цю проблему, жінка вирішила привернути до неї нашу увагу, вірогідно, щоб подивитися, чи ми втрутимося. Вивчивши її мапу та перевіривши небезпечну ділянку, ми розчистили сміття навколо неї та за допомогою яскравої блакитної фарби позначили її написом "Тут обережно".

Звісно, ми не вважаємо, що такий знак, зроблений фарбою, здатен замінити реальну діяльність муніципальної інфраструктури. Швидше, він відіграє роль такого собі жесту солідарності. Та все ж, головною рисою цього жесту є не той факт, що його було реалізовано за допомогою каменю чи фарби, а те, що він є продуктом соціальної взаємодії, котру уможливило, по-перше, посередництво Атласу твого міста, а по-друге, взаємне бажання почати вирішувати проблеми громадського сектора. Ця історія є крихітним прикладом того, що можна назвати мистецтвом здійснення соціальних перетворень. 

Втім, важливо наголосити, що називати Атлас твого міста проектом не зовсім вірно. Таку практику правильніше вважати специфічним знаряддям чи інструментом. Тут цілковита ефективність цього знаряддя забезпечується не лише його ініціаторами, а й численними окремими особами та групами, котрі вирішили його використовувати в межах власної специфічної діяльності та відповідно до власних специфічних потреб. Скажімо, якщо говорити про сферу моїх особистих інтересів, пов’язану з дослідженням культурної політики та сучасних художніх практик, я прийшов до розуміння Атласу твого міста як способу здійснення соціальних досліджень за допомогою специфічної суміші естетичного та культурного аналізу, і саме такий підхід є єдиним можливим для використання всіх переваг цього знаряддя.

Тут варто навести терміни open source (вільне програмне забезпечення) та user generated (контент, створений користувачами), запозичені зі сфери сучасних соціальних медіа-технологій та комп’ютерного програмування. Атлас твого міста як своєрідне знаряддя, враховуючи, що структуру його реалізації, як і результати застосування, можна пристосувати до найрізноманітніших обставин, багато в чому відповідає принципам сучасних open source та user generated технологій. Скажімо, в Сімферополі група професійних маркетологів провела своє власне опитування, щоб використати його результати поруч із даними, отриманими внаслідок аналізу мап. 

Наостанок варто ще раз наголосити, що Атлас твого міста як знаряддя було розроблено з метою підштовхнути користувачів до роздумів та змусити їх по-новому візуалізувати простір навколо них. Щоб посприяти формуванню таких альтернативних поглядів команда Garage Gang Kollektiv розробила на доповнення до Атласу твого міста окрему практику, що була запущена паралельно з ним. В той час як мапи покликані спричинити початок обговорення, практика під назвою Топографічна аерозйомка місцевості використовується з метою продовження та розширення цього діалогу, додаючи до нього новий вимір громадського втручання. Вперше подібний проект під назвою Grassroots mapping project було розроблено студентами дослідницької лабораторії MIT Media Lab. Натхненні цим проектом, ми запустили в повітря наповнену гелієм метеорологічну кулю-зонд, до якої приєднали спеціально запрограмовану цифрову камеру, що фотографувала цікаві громадські місця в усіх містах, котрі ми відвідали протягом туру.

У 1931 році під час промови щодо теорії загальної семантики польсько-американський філософ та вчений Альфред Коржибський сказав свою відому фразу "Мапа – це не територія". Він мав на увазі, що жоден з нас ніколи не прийде до абсолютного розуміння дійсності. Якою б складною вона не здавалася, жодна мапа не може бути абсолютно точною. Навіть сьогодні, через 80 років, здається, що Коржибський мав рацію. Незважаючи на очевидний прогрес у технологіях візуального відображення, досі неможливо нанести на карту весь широкий спектр людських взаємовідносин. І саме ця сфера дивного, уявного й такого, що неможливо нанести на карту, і продукує нові можливості, нові форми соціального життя та нові цінності. Це такий собі горизонт подій для сучасних соціальних практик (3).

Нове покоління хитко стоїть на цьому порозі "неможливості бути нанесеним на карту", можливо, очікуючи на запрошення, висловлене голосом міста. А до того моменту більш демократичні та менш упереджені міста майбутнього, котрі творяться спільними зусиллями і мають більш розширений горизонт, перебувають у полоні мрії, в місці, котре неможливо сфотографувати за допомогою жодного метеорологічного зонду. Проте саме через визнання важливості того, що досі не було позначене на мапі, заповнення Атласів твого міста завжди починається з чистих мап. Адже досі не створені мапи міст, які ми хочемо бачити і які нам потрібні. Натомість лишається лише відкрите питання, яке ми ставимо і місту, і собі.

(1) Девід Харві "Право на місто". New Left Review, 53, Вересень-Жовтень 2008 р. Це есе нещодавно було перекладено українською мовою для другого номеру журналу "Спільне" (http://commons.com.ua/).

 (2) Більше про концепцію ритму як невід’ємної складової урбанізму див. працю Анрі Лефевра "Rhythm analysis: Space, Time and Everyday Life". (2)

 (3) "Горизонт подій – уявна гіперповерхня в просторі-часі, яка відділяє ті точки простору-часу, від яких світло може потрапити до спостерігача від тих, звідки світло потрапити до спостерігача не може. Горизонт подій виникає навколо чорних дір, для яких друга космічна швидкість перевищує швидкість світла. Жодна подія за горизонтом подій не може вплинути на спостерігача, оскільки такий вплив означав би порушення принципу причинності. З точки зору зовнішнього спостерігача будь-яке тіло наближатиметься до горизонту подій нескінченно довго".