Ми могли б спробувати всі разом знайти прихисток в автономних навчальних закладах, що належали б нам самим.

Обговорюючи актуальну кризу з людьми, які мають стосунок до навчання в університетах, я маю на меті дізнатися їх переконання. Тож я ставлю їм запитання. Оскільки мені складно уявити собі рівень фінансування, що забезпечив би пристойне функціонування навчальних закладів за умов капіталізму, я запитую їх, чи можливо одночасно залишитися в університеті і піти з нього. Спільна університетська ідеологія переконує нас, що робота – це праця в ім’я любові, проте наше життя наповнене образами й страхом. Це настільки виснажує, що нам не залишається нічого іншого, як піти з університету. Та замість вибору на користь родини, сучасних розваг у форматі 3D чи супер-концептуальних барів, ми могли б спробувати всі разом знайти прихисток в автономних навчальних закладах, що належали б нам самим. Можливо, університети такого формату відкривають для нас новий шлях у майбутнє.

 

Photobucket

Вуличний Університет під час студентських страйків, Рим, жовтень 2008, фото (CC) - chlip

 

Я починаю з обережних запитань, залишаючи складніші теми для подальших дискусій. Обговорення бажання вчитися й працювати дозволяє мені перейти до встановлення умов, що уможливили б створення автономних університетів. Майже завжди знайдеться той, хто поцікавиться, чи важливо бути войовничим у процесі отримання освіти, і яким чином університет може стати джерелом змін революційного характеру. Зазвичай подібні запитання ставлять студенти. Інші ж у свою чергу, здебільшого працівники навчальних закладів, цікавляться, що потрібно зробити, щоб батьки, котрі потребують часу для себе, не хвилювалися про безпеку своїх дітей. Щоб відповісти на це запитання, група повинна уявити собі кардинальну реструктуризацію сучасного навчального закладу.

Загалом всі ці теми зводяться до наступного запитання: чи можливо створити університет, незалежний від держави, і такий, що повністю відповідав би нашим бажанням, – університет, що базувався б на комуністичних прагненнях. Більшості людей спершу ця ідея здається божевіллям. Та згодом вони починають фантазувати. Прірва між тим, чого вони насправді хочуть, і тим, що вони мають робити, щоб залишатися частиною навчального процесу, змушує нас усвідомити всі труднощі, що на нас чекають. Та найважливішим є те, що ми здатні реалізувати свої фантазії, якщо припинимо слухати наших викладачів. Наші начальники стверджують, що університет потрібен лише для науки та бізнес-освіти. Тож я вирішив піймати їх на слові й дати їм спробувати пожити без нас.

 

1? Чому ми продовжуємо працювати в університетах, незважаючи на незадоволення їх актуальним станом?

Якщо ми лишаємося на своїх робочих місцях виключно заради отримання заробітної платні, погляньмо на цю ситуацію з іншого боку. Щороку компенсації для студентів, викладацького складу та факультетів скорочуються, тоді як навантаження зростає. Нещодавно управління мого інституту зініціювало неоплачувані відпустки та збільшило навантаження для викладачів з метою розв’язання фінансових проблем закладу. Така ініціатива передбачає, що ми любимо викладати й навчатися. Звісно, так і є, проте ми могли б знайти цій любові інше застосування, ніж плестися щодня туди, де постійно зраджуються самі підвалини навчального процесу, і де засуджується кожен акт вияву креативності. Ми маємо відокремити в сучасному стані речей ті аспекти, що є дійсно цінними для нас, від тих умов, що знищують нас.

 

2? Яким чином можна забезпечити стабільність тимчасових автономних університетів без перетворення їх на установи?

На думку приходить велика кількість прикладів тимчасових автономних зон в межах університетів та поза ними: групи читачів, форуми підтримки, різноманітні виставки, кінофільми, що знімають без сторонньої фінансової підтримки, неформальні спортклуби і т.д. Історично склалося, що під час особливих життєвих труднощів, як то Революція 1917 року в Росії, заняття таких відомих особистостей, як Лев Кулешов, перетворювалися на автономні зони, адже не існувало жодного джерела їх підтримки. Розквіт радянського кінематографу в 1920-ті роки не в останню чергу почався з зимових занять Кулешова в кімнаті без даху, проектора, камери та кіноплівки. В даному контексті можна також пригадати так зване Коло Бахтіна, в межах якого було створено такі потужні праці, як "До філософії вчинку", "Марксизм і філософія мови" та "Формальний метод в літературознавстві". По закінченню революційного періоду все автономне перетворилося назад на інституційне. Тож чи можливо вчитися й жити, не матеріалізуючи самих себе і не ускладнюючи собі життя, функціонуючи в іншій системі?

 

Photobucket
Вуличний Університет у Санкт-Петербурзі, лекція з вивчення мови влади, 2011, фото - streetuniver

 

3? Яку роль у нашій діяльності відіграє акредитація?

Ми часто чуємо думку людей, буцімто якби навіть ми окупували будівлі університетів і встановили там свої власні навчальні плани, всій цій витівці бракувало б легітимності. Акредитація здебільшого є такою собі ознакою того, що навчальний заклад має законне право формувати ієрархію потенційних кадрів для роботодавців. Так як кваліфікація робочої сили на всіх рівнях стає чимдалі більш сумнівною, середній бал і науковий ступінь коштують чимдалі дорожче, хоча і є незаконними. Якщо робочих місць немає, науковий ступінь не допоможе нам їх отримати. Та найбільш нелегітимним є переконання, що головним призначенням освіти є працевлаштування. Багато викладачів почали займатися цією справою через відчутний дискомфорт, спричинений життям в умовах капіталізму. Всі ми хочемо їсти й маємо піклуватися про своїх дітей. Чи можливо цього досягти, і чи поважатиме нас світ, якщо ми не слугуватимемо двигуном суспільного відтворення в системі, з якої більшість із нас мріє вирватися?

 

4? Чи даватимуть автономні університети оцінку результатам навчання?

Автономний університет не обов’язково матиме оцінки. Університет міг би підтверджувати тривалість навчання. Студенти могли б щиро розповідати, який досвід вони отримали під час навчання. Як і акредитація, оцінки допомагають класифікувати робочу силу, перетворюючи майбутніх працівників на рабів. На додаток до непомірно складних завдань та принижень, найбільше на такого роду класифікації скаржаться ті, хто їх здійснює. Нам варто помізкувати про більш продуктивні форми оцінювання.

 

Європейський з'їзд студентських рухів, лютий 2011, Париж

 

5? Як можна виправити експлуататорський характер самоуправління?

Окрім абсолютно непотрібних менеджерів, більшість секретарської роботи в університетах виконують жінки за мізерну платню. Наприкінці 80-90-х років в університетах використовувалися ПК, що допомагало перекласти певну частину адміністративної роботи на працівників факультету. При цьому останні не отримували за це жодної винагороди. З одного боку відбувалася експлуатація викладачів, а з іншого це призводило до звільнення секретарок. На сьогоднішній день університети не лише примушують факультети самостійно роздруковувати навчальні плани та вести фінансову звітність. Викладачів вони змушують використовувати на кожному занятті неякісне програмне забезпечення, а також розробляти веб-сайти факультетів, тобто робити більше роботи за менші гроші. Можливо, в нашому власному університеті нам вдалося б змінити формат адміністрування.

 

Автор:  Louis-g Effacé, переклад: Ольги Кравченко

Автор
співзасновник Великої Ідеї

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Візьміть на себе відповідальність не лише за зовнішні процеси, але і за свій внутрішній стан