Про теорію і практику лімбу – ту особливу територію свободи в часопросторі, яка трапляється у точці зіткнення ідеологій, коли в одній остаточно зневірились, а іншу ще не затвердили.

 

Червень 2011. Після сьогоднішнього мільйонного протесту в Барселоні вкотре захотілось революції.

Був 1987 рік. Європу вже тоді бентежило відчуття, що системи суспільного ладу дають збій. Тож по один бік муру протестували проти комунізму і боролись за повалення режиму, а по інший молодь збиралась на з'їзди соціалістів. 

Соціалізм передбачає єднання націй, тому гарячий португалець, опираючись на сформовану віками репутацію свого народу і власний темперамент, закрутив, за своєю звичкою, one-night stand з голландкою. Він був одружений, вона в стосунках, презервативи, мабуть, суперечили соціалістичній ідеології і рівню їхньої пристрасті, тож довелось голландці пити morning-after pill. Ефективність - 98%, вище (99,2%) тільки чоловіча стерилізація. Але очікувана кровотеча не почалась наступного дня, і навіть наступного місяця, натомість з’явилась неочікувана нудота, а, згодом, і неочікуваний хлопчик. Португалець, цю історію, як і інші, котрі траплялись з ним по цілому світу, приховав, голландці з об’єктивних причин це приховати не вдалось, тож спільне проживання, котре в її країні давно прирівнюється до шлюбу зазнало нищівного удару.

Оскільки в голландців дивні, як на нас, алгоритми думок і емоцій, цей хлопчик мав п’ять батьків. Він виріс дуже світлим і творчим, не в останню чергу через те, що йому з п’яти років доводилось приймати власні рішення і давати ради з цими усіма дорослими, кожен з яких нав’язував своє ідеальне бачення світу і правила поїдання канапок. Тож тепер він живе за принципом «Не заздри жайворонкам, сови приречені бути винахідливими в світі для жайворонків, а це завжди цікавіше!».

Але ця історія – не просто зворушлива замальовка, спрямована на пропаганду проти абортів. Я вбачаю в ній дещо більше: ту магію 2% відсотків, яка спрацювала на користь життя мого знайомого. Я взагалі мало у що вірю, якщо не маю нагоди це помацати, але в останній книжці, якою не на жарт захопилась, мене дуже зачепила ідея лімбу. Тієї особливої території свободи в часопросторі, яка трапляється на території зіткнення ідеологій, коли в одній остаточно зневірились, а іншу ще не затвердили. Коли на заміну тоталітаризму не встигла прийти анархія, на заміну космополітизму - націоналізм, на заміну атеїзму - побожність, високим підборам - низькі, і яйця можна починати їсти з того кінця, який до вподоби (хоч би й, навіть, з боку чи, взагалі, зі шкаралупою). Саме тоді виникає відчуття повної абсолютної свободи. Якщо це ще й збігається з відповідним віком, (чомусь, як виявилось, за моїми спостереженнями, приблизно, коли тобі від 8-ми до 12-ти років), тоді є шанс отримати відчуття повного щастя і ейфорії: Праги 68-го, Берліну 88-го, фестивалю ВИВИХ у Львові 92-го. Час, коли не діють правила і закони, але не тому, що всі вірять у безпрєдєл, а тому, що вірять у щирість людської інтеракції, яка писаних законів не потребує. Коли можна відкрити клуб на спорожнілій фабриці, маючи автомобільну магнітолу і дешевий алкоголь, коли фести і опен-ейри не потребують зайвих дозволів і внесків від учасників, аби просунутись в шоу-бізі. Тоді життя справді таке, за яким ностальгують сквотери десь у Тахелесі і вічні хіппі десь у Крістіанії. Тоді у кожному горить ідея, але ні на кого не тисне ідеологія.

 

 

Я мала щастя щось схоже пережити: перейти від піонерських галстуків до церковного хору, від шкільної форми до подертих джинсів і тепер всі свої персональні лімби рівняю до того дитячого, хрусткого і чутливого, як оголений нерв, як зачищений від ізоляції дріт під напругою. Такого, у якому, попри зовнішній дискомфорт, притаманний усім фізичним і психологічним переходам, є безпомильне відчуття стовідсоткової гармонії і справжності, - щось схоже лімбічне, завжди відчуваєш в дорозі, коли губишся в порах року, материках і часових поясах, коли ще не там і не тут, між небом і землею, між сушею і морем.

Абсолютно очевидно, що для того, аби ефективно керувати більш ніж трьома особами, треба об’єднати їх спільною ідеєю. Якщо ж управляти треба цілим народом, то потрібно створити вже систему, зліпити, як мокру пасочку з піску, до купи погляди, ідеї, переконання, цінності та установки, що виражають інтереси різних соціальних груп і подати її як кекс з родзинками у формі ідеології. Саме цим послуговуються державотворці усіх часів і народів, і не лише імперських. «Населенню» скрізь і всюди впарюють ідею увінчану щасливим кінцем. Не обходиться без жертв, бо вірити хочуть не всі і їх доводиться переконувати. Методи бувають різного рівня гуманності: десь ув’язнення на 15 діб – 25 років, а десь кабальні умови кредитів і страхових послуг, які сплутують по руках і ногах не гірш за міліцейські кайданки.

Чим більше я подорожую, тим глибше переконуюсь, що ніде, починаючи з соціально забезпеченої Швеції до майже щиро комуністичного Китаю, немає в людських очах на вулицях того щастя, котре їм пообіцяли в кінці тяжкого шляху, та ілюзію якого створюють маленькими порціями кожних вихідних у вигляді родинних паркових прогулянок та інших ідилічно-рекламних картинок. Однакову розгублену фрустрацію переживають і в гуртожитках з тарганами та блощицями, і в помешканнях де прибирає прислуга. Люди ж таки не здаються, те щастя шукають, звертаються до першоджерел, до ідейних натхненників, а вони давно поховались за параноями, награбованим добром, манією переслідування, дауншифтингом чи сифілітичним маразмом. І тут у комусь озивається несміливо той малий, який пережив лімб…, в одному, в другому, в третьому… І вибухають революції, бо немає більше не терпцю, ні віри… І саме тут, ненадовго настає омріяна територія свободи, яку руйнують дуже швидко окресленою ідеологією.

 

 

Можливо, мені закинуть, що трагедія нинішньої України полягає у відсутності об’єднавчої ідеології. І я погоджусь, якщо йтиметься про національну ідею, проте підняти її з огляду на історичний і глобальний світовий контекст зараз надто складно, і щирої, незаплямованої інтересами пристрасті, мабуть, вже давно ні у кого з лідерів не залишилось. Проте уряди скрізь у світі стають дедалі винахідливіші, в ситуації коли ідеї вичерпуються, вони більше не розкручують майбутнє бачення суспільства, а лише обіцяють більше хорошого і менше поганого «вже сьогодні». Заповнюють життя еклектичними святами і перетворюють скачування рингтонів на нову релігію. Ідеологія поглинання низькопробного несмаку і тихого існування в стані «аби не гірше», так вміло нав’язана тими хто вгорі, нажаль, дуже ефективно приживається, незалежно від мови і віросповідання і виявляється об’єднавчою. 

Невже так мало тих, хто пам’ятає морозом по шкірі відчуття лімбічного польоту??? Кажуть, що хто не революціонер в двадцять – не має серця, а хто революціонер в тридцять – не має голови. Стосовно моєї безголовості, то так би мовити ноу комментс, але Україна ще ж ТАКА МОЛОДА! 

Невже проти неї в особі кожного з нас так ефективно діє вогник запальнички, що ми так легко починаємо вірити у нав’язані бутафорні ідеології?

P.S. Вогник запальнички. Психологічна техніка. Використовується при промивці мозку і тортурах, як перший крок у процесі. Полягає у висловленні суперечностей або заперечень із достатньо крикливим апломбом, аби ти врешті почав ставити під сумнів свої власні сприйняття і судження. Свої власні спогади про події. Поки твої сумніви не зіткнуться з твоїми інстинктами, і ти не почнеш розчинятись. Це змушує тебе думати: «Хіба він щойно не казав?», «Я не мав рації коли думав?» Вогник запальнички розтоплює твої переконання, робить тебе маленьким, незахищеним. Він практикується в інформаційному вакуумі, де нічого не може виникнути аби заперечити запальничці. Це атмосфера ввічливості, ретельно підібраних слів, лестощів, приємності, між скляними стінами.

Автор
1980 р.н. перекладач, авторка концепту. В 16 я мріяла жити одна в мансардному помешканні, спати до обіду, безладно харчуватися, а вечорами вживати трунки з митцями, музикантами і поетами. В 26 я жила у майже мансардному помешканні, кермувала бізнес і помірковане сімейне життя. На розбудову такої рутини мене наштовхнула освіта класичного філолога, якій я не бачила жодного практичного застосування. Зараз, станом на 32 повних роки, я багато намандрувала, назбирала у своєму архіві загоєні шрами від регулярних любовних страждань, жмут аматорської писанини та стоси репортажних фото, знайшла таки застосування освіті класичного філолога. Сповідую філософію гедонізму, успіху в якому можна сягнути лиш кропіткою і наполегливою працею, живу одна в майже мансардному помешканні, сплю до обіду, безладно харчуюсь. Понад усе ціную спільність духу з сестрою і акцептування батьками мого життєвого вибору, добре товариство, плинність, усамітнення, самоекзилу та клацання відвертості між людьми. Відтак, мрію, що: В 36 матиму дітей, і хоч не певна щодо шлюбу, знаю точно - тати їхні будуть бездоганними. В 46 напишу роман і продовжуватиму жити подорожами, не знаючи де наступний пункт призначення, але маючи спокій в серці від того, що у мене є справжній фундамент родинної опори і дім там, де народилась. В 96 сидітиму десь на сонячній терасі з молодими поетами, куритиму самокрутки з травою, питиму вино і насолоджуватимусь прекрасним. В 106 я далі житиму, але лише в книжках. (Те, що між сорок шість і п’ятдесят шість прірва мене зовсім не лякає. Думаю, у неї можна пірнути з усім гедонізмом).

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Ксенія Семенова: «Ми надзвичайно вдячні нашим донорам, партнерам, волонтерам іншим волонтерським організаціям і фондам, які вже 8 років працюють та об’єднують спільноти, щоб Україна перемагала. Саме оця об’єднаність українців та жага до життя допомагає нам також ставити все амбітніші цілі.»