Башта, городи та музика села: присвоїти собі місце, в якому живеш

 

У селі Музичі неподалік від Києва відкрився науково-мистецький гурток для підлітків «Башта, городи та музика села». Тут вони разом із науковцями, художниками нових медіа та архітектором досліджують околиці, експериментують, вивчають перформативне мистецтво та роботу з даними.

Проєкт придумала художниця Алевтина Кахідзе, яка давно живе в Музичах і влаштовує тут резиденцію для інших митців, а також місцева громадська організація «Змінимо село разом» на чолі з Тетяною Немирович. Підтримує ініціативу Європейський Союз за програмою House of Europe.

У фіналі проєкту в центрі Музичів мають встановити звукову башту — інтерактивну скульптуру, з якої лунатимуть аудіотреки, записані та оброблені підлітками унікальні звуки власного села. Але важливий не тільки результат, а й процес, у якому змінюються учасники та стосунки між ними. Спеціально для Big Idea Алевтина Кахідзе почала вести щоденник проєкту, в якому фіксує міркування, відчуття та діалоги.

 

— Це не занадто амбітно, аби в селі стояла твоя власна башта?

Алевтина: Я хотіла спільну башту. Тому я вирішила поділитися цією ідеєю з підлітками в селі. 

— Чому з ними?

— Із дорослими мені треба було би доводити, навіщо башта… А я і сама не знаю. Діти не будуть запитувати про кожну деталь, але якщо їм ідея ніякова, вони просто залишать тебе і пояснювати не треба…

— Ну все одне тобі треба було щось сказати, аби їх запросити?

Я сказала так: пропоную побудувати башту, аби з неї лунала музика, точніше звук, який буде відгуком наших даних, які ми будемо збирати по селу.

Ми почали 3 липня із запрошення архітектора Дмитра Міхеєва для розмови з підлітками про те, як проєктується така споруда, як Башта. Він вирішив відразу ставити дітям запитання так, щоб вони самі почали думати про село як простір стосунків жителів. Аби форма башти та обране місце для неї були усвідомленими.

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— Треба ж обрати, де Башту поставити, треба знайти якусь точку. Ми можемо ходити з кілочком по землі, вставити його і сказати: хочемо ось тут. Або можемо взяти мапу, аби ми не втомилися ходити. Але давайте зробимо аналіз, де ж саме це місце. Нам уже зрозуміло, що якщо ми хочемо зробити це на чиємусь подвір’ї, скоріше за все, нам не дозволять? Нам зрозуміло, що не треба робити це на дорозі, адже в башту може врізатися автомобіль. І тоді ми погоджуємося, що місць для башти буде все менше.

Підлітки:

— Головне, щоб земля не рухалася…

— Щоб каналізації там не було…

— В центрі…

Дмитро Міхеєв, архітектор:

— Що ти називаєш центром?

Підлітки:

— Там, де людей найбільше.

— Будинок культури тут.

Дмитро Міхеєв, архітектор:

— Чому Будинок культури важливий?

Підлітки: 

— Люди тут збираються.

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— А чому?

Підлітки:

— Тому що тут центр…

Я:

— А школа? Там є двір. Вона не є для вас певним центром?

Підлітки:

— Ой ні, нашу башту там одразу повалять.

— Там хтось порізав грушу на спортивному майданчику.

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— Ага. Там, де є вільний доступ, є доступ для вас і всіх інших, і це проблема. Хтось може нашкодити нашій башті. А що ми можемо зробити, аби захистити башту?

Підлітки:

— Поставити відеокамеру? Навіть якщо вона не буде працювати.

— Та хоча б наклейку «Йде відеоспостереження».

Дмитро Міхеєв:

— Але чи врятує це башту, якщо людина ризикне? Відеокамера просто знімає.

Підлітки:

— Тоді собаку?

Я:

— У нас же буде звук із башти лунати. Люди будуть наближатися, аби послухати, а собака буде гавкати.

Підлітки:

— Ну не знаємо…

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— Що ви робите, коли на вас нападають?

Підлітки:

— Ми біжимо.

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— А якщо ви не можете бігти?

Підлітки:

— Захищаємося.

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— Тоді нам треба башту, яка б захищалася. Тоді де б вона не була, вона втримається. Чи краще пошукаємо таке місце, де вона буде захищена?

Підлітки:

— Посередині озера?

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— Часто ви ходите до середини озера?

(Сміх)

Підлітки:

— А якщо взяти човни?

Дмитро Міхеєв, архітектор: 

— А взимку?

Підлітки:

— Тоді легко, якщо озеро замерзне, буде зимова башта!

Тетяна Немирович, голова ГО:

— Озера не зовсім наші, вони в користуванні у державного підприємства.

Підлітки:

— Ми купимо.

Тетяна Немирович, голова ГО:

— Не можна в нашій країні купувати озера.

Підлітки:

— Якщо канат повісимо і будемо спускатися по ньому. Якщо ми в повітрі, треба теж платити?

— Але це, напевно, дорого?

— Тоді давайте на приватній території, тому що там не можна нічого руйнувати. Ніхто не має лізти.

Дмитро Міхеєв, архітектор:

— Не можна ніде руйнувати, є закон у нас, поліція за цим повинна слідкувати.

Підлітки:

— Але поліція не встигає.

— Давайте башту в поліцейському відділку побудуємо. Тоді точно ніхто не зруйнує!

Тетяна Немирович, голова ГО:

— У нас немає відділку, а дільничний поліцейський у сусідньому селі.

Підлітки:

— Тоді хай охоронця нам дадуть спеціально. 

— Будиночок біля башти тоді має бути? Як він там буде під сонцем? Під дощем теж… І туалет?

— А може просто колючий дріт?

— Паркан!

— У церкві вже є паркан, давайте там башту побудуємо, люди бояться Бога…

Я:

— Але наш звук буде заважати службі? Або люди будуть думати, що ми створили нову релігію!

Підлітки:

— Ну так…

— Зробимо башту в інтернеті і кидаємо цю ідею будувати щось у селі!

Дмитро Міхеєв, архітектор:

— Але це втеча від проблеми. Скоріше, альтернатива.

Підлітки:

— Тоді зробити її як шест метрів шість, палку таку.

— Та ще намазати маслом, щоб ніхто не вліз.

— Зробити її такою, щоб всі її руйнували, а вона тільки кращою би ставала.

— Абстрактне типу мистецтво?

— З бетону.

— Буду суперечка за місце, де б щось намалювати.

— Ну і хай перемальовують один одного.

Дмитро Міхеєв, архітектор:

— А давайте зробимо стіну, щоб на всіх вистачило. Як можна перетворити стіну на башту? Дивіться, у нас є аркуш, це нібито стіна. Якщо стіну скласти?

Підлітки:

— Лабірінт? 

— Гармошкою?

Дмитро Міхеєв, архітектор:

— Ну, давайте її складемо...

 

Уже жовтень. Ідея башти ще не готова остаточно, але ми напрацювали багато даних про село, які стосуються споруд, рослин, тварин, птахів, дій людей. Ми зустрілися з сучасним композитором Георгієм Потопальским і передаємо йому ці дані. Він допоможе обробити їх та перевести у формат аудіотреків для нашої звукової башти. Але що буде далі? Ідеї учасників, які дані збирати, якою буде башта, виникали та змінювалися майже щодня, а з ними змінювалися й вони самі, і моє бачення, і наші розмови. Але якою б не була башта, вона буде «їхньою». Це буде історія про село, яке нарешті привласнюється, тому що стає їм відоме, власноруч вивчене. Те, що ми знаємо, не може бути відчуженим.

'

'

Автор
Алевтина Кахідзе, народилася в Жданівці в 1973р., навчалася на художницю спочатку в Києві (1996-2004), потім в Маастріхті (2004-2005). Переїхала до села Музичі у 2007 році, де зараз живе і працює. Має мистецькі нагороди і премії, про які не любить говорити, але розуміє, що вони вплинули на неї.

Багато відомих культурологів розглядають ритуал, міф та міфологічних персонажів як метод соціальної комунікації. 

Маршалл Розенберг, автор терміну «Ненасильницька Комунікація», говорив, що конфліктів на рівні потреб не існує, вони існують на рівні стратегії задоволення цих потреб.