Перформер, художник, поет Андрій Антоновський та американсько-каталанська перекладачка Каталіна Джерона про культуру площ

 

Родом з Хмельницького, а нині - мешканець Барселони (Каталонія) Андрій Антоновський - художник, перформер, поет, перекладач. З 2011 року мешкає у Барселоні, де є активним учасником художнього та літературного життя. Разом зі своєю дружиною, американсько-каталонською перекладачкою Каталіною Джероною, 2002 року утворюють творчий тандем, результатом якого стали переклади каталонською класиків Франка, Лесі Українки, Шевченка, Тичини, а також сучасників Жадана, Подерв'янського, Андруховича. 

ВЕЛИКА ІДЕЯ зустріла Андрія та Каталіну на 18 Форуму видавців у Львові, і прогулюючись містом разом із салатовим кубиком ГОЛОС ВУЛИЦЬ, запитала про таке:


Що для Вас є мотивацією робити щось у житті і як ця мотивація пов’язана з Україною?

К:  Ми з Україною через любов))).

А:  Загальна ідея - побороти і зруйнувати незнання та невігластво, бо це - найбільші перепони.

К:  Наблизити Україну і Каталонію, бо відчувається величезне сестринство.


В яких діях і проектах це реалізується, і як такі проекти втілюються? Адже це потребує людських і матеріальних ресурсів.

К: Ми працюємо на невеликий бюджет, який постійно скорочується. Втім, нам вдається привозити поетів з Каталонії до України, оплачувати їм дорогу і проживання.

А: Привезти каталонців до України легше, ніж українців до Каталонії, але зараз з’явились невеликі дверцята в Україні, і ми над цим працюємо, сподіваючись, що справу вдасться просунути. Намагаємось привозити, перекладати, видавати. Каталіна працює над статтями про Україну у Вікіпедії. 

К: Адже незнання настільки сильне, що ми часом чуємо такі дурні питання: «чи є в Україні література?», «Там взагалі пишуть?» «Пишуть щось нормальне, чи повне гівно?». Тому я створила статті на Вікіпедії, хоч з мене не дуже добрий письменник. 

А: Цікаво, що в Україні одразу сприйняли каталонську літературу, хоча й незнання теж вистачає. Це дві великі культури, про які нічого не знає Європа. Незважаючи на те, що Україна - незалежна держава, ситуація схожа на ту, яка існує зараз із Каталонією, Галіцією, краєм Басків, інформація про які постійно придушується Іспанією.


Що в Україні, окрім Андрієвого коріння, стає стимулом для появи нових ідей?

К: Люди дуже стимулюють. Речі, які у мене викликають захоплення, це села, те, наскільки вони натуральні. Тварини зовсім вільні: каченята, козенята, гусочки просто собі тусують, такого більше ніде не побачиш. Їжа в Іспанії була значно кращою ще десять років тому, а тут ви маєте усе натуральне.

А у міській культурі скрізь, окрім Галичини, вражає те, що міста збудовані розлого, просторо, дуже зелено навкруги. І ще у всіх містах, крім галицьких, які мають центрально-європейську традицію, мене збиває з пантелику те, що вони збудовані дуже по-радянському, не мають традиційного центру, зовсім інша концепція містобудування, від якої я почуваюсь розгубленою.


Культура площ дуже традиційна для Барселони, як ви бачите її збереження, розвиток і впровадження в Україні?

К: Тут [в Україні - ред.] краще ніж у нас, у вас на проспектах зустрічаються різні, навіть незнайомі люди і розмовляють між собою, грають в шахи, навіть взимку, у нас так теж було, а зараз уже ні, бо проспекти перетворились на зоопарк для туристів, сподіваюсь у вас не буде такого страшного туризму.

А: Насправді площі відігравали і відіграють важливу роль в Каталонії. Бо це місце зустрічі, адже в Каталонії люди живуть на вулиці більше ніж у приміщенні. 

К: Але в Україні зустрічаються в парках, а у нас на кам’яних площах, а ще частіше в кафе, значить треба платити. В Україні люди просто спілкуються на свіжому повітрі, і це значно людяніше.

А: В Каталонії площі - це дуже важлива частина життя. Якщо подивитись на район Ґрасія, там відбувається те ж саме, що тут, не варто порівнювати центр Барселони, де одні туристи, і райони, де мешкають люди. Просто ми живемо в центрі, і нас це чіпляє. Але навіть якщо подивитись на ту саму Рамбла де Раваль, де мешкає багато мігрантів, вони уже теж влились у цей ритм життя: зустрічаються на вулицях, спілкуються, навіть якщо один одного не знають, грають у свої ігри, не обов’язково шахи. Ми просто з різного боку дивимось, і кожен бачить щось нове для себе, а нове завжди кидається у вічі і захоплює.


А як відновити цю культуру площ?

А: Я не думаю, що треба щось відновлювати, воно живе, я гадаю. Воно ніколи не зникало.

К: Але у Барселоні, наприклад, мерія позабирала багато лавок, щоб бомжі на них не спали, і тому люди більше часу проводять у вуличних барах. Але в маленьких містах все зовсім по-іншому, все, як раніше. 

А: Навіть, кажуть, якщо буде найстрашніша війна, бари працюватимуть.

К: Якщо поїхати на село, там люди й далі збираються на площах, покоління змішуються і взаємодіють. 

А: Але і в Барселоні є контакт між поколіннями, це класно.


Розкажіть про ті маніфестації, які були влітку. Адже тоді все починалось з того, що люди збирались на менших площах, а тоді йшли на більші.

А: В нас є своя думка про це. Ми не зовсім згодні з тим, що  там відбувалось. Бо каталонці на цих площах відігравали найменшу роль, це були більш централістськи налаштовані люди, ті, які орієнтуються на Іспанію. Вони хотіли відволікти каталонців від прагнення до незалежності, своєрідна передвиборча технологія, коли частина електорату була відтягнута від виборів і знаходилась на площах, тому виграли нові консерватори і праві. А світові показали красиву картинку про революційну Іспанію. Так, там були гарні гасла про справедливість і соціальний захист, але насправді то була жахлива технологія, яку люди проковтнули і пішли на вулиці протестувати, а потім це все було скинуто у смітник. Навіть казали «щойно почнуться відпустки, там нікого не залишиться», так і сталося. Тож  це своєрідний міф. Там була невелика кількість людей, які щиро вірили у те, що роблять, але це було замилювання очей, відволікання. Але це наша суб’єктивна думка, як воно відбувалось насправді, ми не можемо до кінця знати.


Ви працюєте з двома контекстами, проводите ці паралелі. Чи не здається вам, що світ зацікавиться українцями тоді, коли українці зацікавляться світом?

А: В принципі так воно і є. Якщо українці почнуть цікавитись світом і зрозуміють, що у них є такого, що може зацікавити світ, то відшукають в собі ті штуки, які не зауважували чи приховували, чи сприймали як даність, або навіть недолугість.

К:  Проблема в тому, що наші народи не сприймають Україну і Каталонію на тому рівні, на якому мають сприймати. Я думаю через те, що люди в Каталонії і Україні не цінують свою культуру достатньо, мають комплекс меншовартості. Бо такі культури, як італійська, французька, англійська, будучи переконаними у власній крутості, поширювали цю думку, тож і інші вважали їх крутими. І в Україні і в Каталонії багато років вбивали в голову, що їхні культури не прогресивні та сільські. Але повертаючись до запитання, я думаю, що усіх українських студентів треба виганяти хоча б на півроку за кордон, бажано якомога далі, хай вони побідкаються, похлєбають несолоно. І коли вони повернуться, то я впевнений, що не будуть тупо і сліпо копіювати побачене, а розгледять щось інше.

 

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ:

Як ваше місто може взяти участь у проекті ГОЛОС ВУЛИЦЬ?

Точка досить

Сови приречені бути винахідливими в світі для жайворонків

Чи існує сила, яка могла б бути реальною альтернативою нинішній владі?

Автор
1980 р.н. перекладач, авторка концепту. В 16 я мріяла жити одна в мансардному помешканні, спати до обіду, безладно харчуватися, а вечорами вживати трунки з митцями, музикантами і поетами. В 26 я жила у майже мансардному помешканні, кермувала бізнес і помірковане сімейне життя. На розбудову такої рутини мене наштовхнула освіта класичного філолога, якій я не бачила жодного практичного застосування. Зараз, станом на 32 повних роки, я багато намандрувала, назбирала у своєму архіві загоєні шрами від регулярних любовних страждань, жмут аматорської писанини та стоси репортажних фото, знайшла таки застосування освіті класичного філолога. Сповідую філософію гедонізму, успіху в якому можна сягнути лиш кропіткою і наполегливою працею, живу одна в майже мансардному помешканні, сплю до обіду, безладно харчуюсь. Понад усе ціную спільність духу з сестрою і акцептування батьками мого життєвого вибору, добре товариство, плинність, усамітнення, самоекзилу та клацання відвертості між людьми. Відтак, мрію, що: В 36 матиму дітей, і хоч не певна щодо шлюбу, знаю точно - тати їхні будуть бездоганними. В 46 напишу роман і продовжуватиму жити подорожами, не знаючи де наступний пункт призначення, але маючи спокій в серці від того, що у мене є справжній фундамент родинної опори і дім там, де народилась. В 96 сидітиму десь на сонячній терасі з молодими поетами, куритиму самокрутки з травою, питиму вино і насолоджуватимусь прекрасним. В 106 я далі житиму, але лише в книжках. (Те, що між сорок шість і п’ятдесят шість прірва мене зовсім не лякає. Думаю, у неї можна пірнути з усім гедонізмом).

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Молодь, яка має ментора на 130% частіше посідає керівні посади, та на 55% менше пропускають уроки, ніж їх однолітки, згідно з даними однієї з найбільших менторських організацій для молоді в США MENTOR