Згідно результатів соціологічного моніторингу суспільних протестів в Україні, організованого Центром дослідження суспільства, з жовтня 2009 р. по грудень 2010 р. зафіксовано більше 3600 протестних дій або близько 8 протестних дій щодня в середньому. Найбільш протестними був центр (32%), а найменш протестним – схід (20%). Найчастіше протестні дії піднімають соціально-економічні проблеми (56% усіх протестних дій): затримки зарплат і робітничі права, протести проти точкових забудов, право на житло (особливо, боротьба проти виселень з гуртожитків), екологія, комунальні послуги і громадський транспорт. Лише 10% соціально-економічних протестів відбулися за участі політичних партій у порівнянні з 47% ідеологічних протестів (навколо історичних, мовних, геополітичних тощо питань) та 60% протестів безпосередньо пов’язаних за боротьбу за політичну владу. 60% соціально-економічних протестів проводилися неформальними ініціативами людей, які безпосередньо зіткнулися з тією чи іншою проблемою. У період до вересня 2010 р. після виборів Президента України майже в півтора рази зростає частота репресивних дій (від 10,8 репресій на 100 протестних дій до виборів до 15,2 репресій на 100 протестних дій після виборів). 

ТАРАС ЛЮТИЙ

доцент НаУКМА, філософ

Після «революції» 2004 року українці виявляють прагнення боротися за свої професійні та соціальні права. Про це свідчать «податковий майдан» і протести пільговиків (афганці й чорнобильці). Українці не надто довіряють жодним політичним силам, про що свідчить незначна кількість протестувальників проти судових процесів над колишніми державними посадовцями. Вимальовується тенденція, котру можна окреслити як рух «проти всіх». Оскільки величезні очікування були пов’язані з попередньою владою, яка, фактично, не продемонструвала кардинальних задекларованих змін, то тепер немає особи, з котрою можна було б ототожнювати потужні протестні порухи. Тому нинішні протести мусять довершити ще справу, яка не була завершена ні 1991, ані 2004 року, як це відбулося у Східній Європі, зокрема, в Польщі чи колишній НДР. В Україні не сталося остаточного «прощання» з комуністичним режимом, який у нинішньому варіанті переріс з колишнього совєтського, сказати б, «державного капіталізму» в «олігархічний неофеодалізм».

Наразі допоки існує «запас» терпіння й економічних підстав (робота, житло, засоби до існування) чи бодай певна можливість забезпечення себе, протести стосуватимуться суто професійних і соціальних прав, які, однак, можуть перерости в захист громадянських прав, адже спостерігається тенденція втрати таких прав (існування комісії з моралі, нищення свободи університетів тощо).

Зараз я не бачу можливості такого об’єднання. Питання навіть не в тому, що влада надто дбає, щоби не допустити великих протестів, адже приходить відчуття, що зі зміною «еліт» неминучими є процеси, які пов’язані з «остаточним вирішенням питання». Це може бути просто реванш, помста, але й спроба встановлення політичних режимів країн найближчих сусідів України (Польщі, Чехії, Прибалтики тощо).

АРТЕМ ГОРЯЧКІН

заступник головного редактора видання "Левый берег"

Вони всі "києвоцентричні" - столичний контекст, столичні проблеми, столична тусовка, персонажі. Це все медіа активність, і з цієї точки зору – вони дуже ефективні, бо про них пишуть, їх показують по тєліку, беруть інтерв’ю, але для провінції - це все марсіанські проблеми. Герої віртуального світу ("найпопулярніші блогери") боряться з віртуальними образами (Верховна Рада, наприклад). Але не це найгірше. Навіть, якщо вдасться завалити паркан біля Ради, відправити у відставку Табачника чи вигнати Януковича – це ніяк не відобразиться на житті обивателя, бо більшість проблем, які можуть бути вирішені негайно (тарифи на комуналку, дороги, якість послуг освіти, якість послуг медицини, тепло в квартирах, навіть мовна політика) - це все парафія місцевих громад, ОСББ, трудових колективів. Побілені бордюри, нова пісочниця і тверезий дільничний біля дому – це все можливе у короткій перспективі.

Місцеві влади дуже тішаться з того, що боротьба, наприклад, за тарифи на воду чи мову викладання у школах, ведеться не з мером та міськрадою, а з президентом та Табачником. Бо це дозволяє їм далі ігнорувати виконання обов’язків та інтересів громади. А коли під тиском «громадськості» Київ дає вказівки на місця (втручаючись у чужі повноваження) – місцеві барони справедливо вимагають іще більше бюджетних грошей.

Проблеми більш високого рівня (геополітика, економіка, зайнятість і т.п.) взагалі перебувають поза межами компетенції української влади. Звідси - будь-який протест, який не враховує реального світового контексту і перебуває поза ним – спосіб зняття внутрішньої напруги учасників.

СВІТЛАНА ЗАЛІЩУК

координатор громадського партнерства "Новий Громадянин"

У 2012 громадські ініціативи однозначно активізуються довкола майбутніх виборів у парламент. Вже сьогодні очевидно, те, як влада готує нове виборче законодавство, а також проведення місцевих виборів у 2010, дає багато підозр опозиції, громадськості та міжнародним інститутам щодо демократичності майбутніх перегонів.

Водночас складно сказати, чи готові громадяни відстоювати своє право на чесні вибори. Це можливо, якщо люди побачать перспективу. Хоча сьогодні, як показує соціологія, в політиці немає сильних гравців, на яких суспільство покладає надії як на альтернативу. І така ситуація значно зменшує шанси на громадянську боротьбу за чесність виборів. Набагато більше шансів побачити справжню мобілізації у 2015 році на президентських виборах. Адже вони дають можливість суспільству поставити оцінку владі й змінити політичну еліту. Знову ж таки опитування показують, що рівень підтримки владних інституцій надзвичайно низький, і громадяни прагнуть побачити нові сили в політиці.

У 2012 швидше за все на вулицях свої права захищатимуть лише групи, які відстоюють дуже конкретні інтереси – соціальні пільги, зарплати тощо. Це ветерани війни в Афганістані, наприклад. Також малий та середній бізнес може активізуватися на фоні погіршення економічної ситуації, світова економіка може дуже серйозно вплинути на Україну.

Чи зможуть ці спалахи громадської аткивності перетворитися на щось більше, на мою думку, напряму залежить від можливості людей змінити ситуацію.

ВОЛОДИМИР ІЩЕНКО

соціолог, координатор моніторингу колективних протестів, викладач кафедри соціології НаУКМА

У 2012 році українців хвилюватимуть соціально-економічні проблеми, тобто ті проблеми, які загострюватимуться через глобальну економічну кризу. Були сподівання, що люди виходитимуть проти нової Пенсійної реформи, але поки ми не бачили якихось великих протестів, можливо люди ще не усвідомили значимість цього питання. Те, що ми бачили на протестах Податкового кодексу та афганців з чорнобильцями біля ВР: багато хто співчуває цим людям, але не так часто приєднується до них.

Навряд чи хтось не погодиться - сьогодні їм (цим різним соціальним групам) краще об'єднатися, висунути спільну програму і спільні вимоги, і вийти проти уряду. Однак на практиці така ідея поки що не здійснюється, кооперація між групами - невисока.

Якщо думати про найближчу перспективу, то масовий протест міг би спрацювати, якби його фокус стосувався  конкретної проблеми та охоплював максимально широку аудиторію. У нас люди можуть боротися за інтереси своєї соціальної групи. Однак все одно більшість населення залишається пасивним. В Україні показник кількості людей, які беруть участь у роботі добровільних чи громадських організаціях - найнижчий у світі. Наш регіон є якоюсь чорною дірою громадської активності.  

Тобто якщо на сьогодні є проблиски в активізації боротьби за свої інтереси, то наступним кроком має стати об'єднання людей довкола більш загальних вимог, мусить почати здійснюватись більш системна критика. 

Фото: Коля Степанець, маска: Аліна Копиця