“…Ми заходимо до кав'ярні поряд з вокзалом, бачимо на касі двох диваків, котрі роблять замовлення: “П'ять кав, будь-ласка: дві ми вип'ємо зараз, а три - “підвішені в повітрі”. Платять за п'ять, а випивають дві. Не маю здогадки, що таке “підвішена кава”. Вирішуємо чекати. Згодом заходять троє адвокатів, замовляють сім кав: “Три ми вип'ємо, а чотири в повітрі”, платять за сім, п'ють і йдуть. Так ми з товаришем у розмовах досиджуємо до моменту, коли прояснюється істина: бачимо бідняка біля барної стійки, що впевнено, але обережно запитує баристу: "Є підвішена кава?".

Ця розповідь про гостювання в Неаполі від італійського сценариста Тоніно Гуерри нещодавно стрімко облетіла всю російськомовну блогосферу. Майже всюди, де вона з’являлась, з’являвся і коментар-пояснення від другого Тоніно – Бенаквісти, французького письменника: «…коли був на відпочинку в Неаполі, почув про старовинний звичай, який ще шанували деякі тамтешні власники бістро. Він називається un caffe sospeso (“підвішена кава”). Враховуючи ціну еспресо біля стійки, клієнти нерідко вигрібали дріб'язок з кишень і купували дві кави, випиваючи при цьому тільки одну. А бармен записував собі на дошку одну безкоштовну каву для нужденних.

Хоча неаполітанська традиція “підвішеної кави” з практичної точки зору і завдячує своїм існуванням низьким цінам на каву, при більш абстрактному міркуванні відкривається засвідчений нею високий рівень довіри серед італійців, щедрість та суспільна відкритість. Через цей свій “рішучий гуманізм” вона і викликала миттєвий ажіотаж та ентузіазм серед російських блогерів, і надихнула їх на створення подібного ритуалу і в російських (поки що – московських) кав’ярнях. Ця ідея наразі звичайно сприймається надто захоплено, в рожевому світлі, її перспективи ще не зовсім зрозумілі. Але існує інша західна традиція, що також є вихідним продуктом західного, європейського менталітету і свого часу стала екзотичним відкриттям для пострадянського простору, а зараз вже надійно на ньому вкоренилася. Це каучсерфінг, тобто «серфінг диванами». Заснована у 2001 році мережа надає можливість її учасникам безкоштовно надавати один одному допомогу під час подорожей, зокрема – місце для ночівлі. 

І "підвішена кава", і каучсерфінг надають можливість людям, що не володіють значними ресурсами, допомагати іншим у скруті. Адже явище, коли багата відома особа користується своїм матеріальним та соціальним становищем для допомоги нужденним, ніколи не було дивиною, але використовувана модель залишає з розведеними у смішному жесті руками дві інші категорії: менш нужденних і менш багатих. В той же час менш нужденні все одно «нуждаються», хоч і не так критично. 

Мова йде саме про той серединний прошарок найбільш наближених точок полюсів потреба-допомога, які зустрічаються лише в індивідуальному порядку, але аж ніяк не оптово, стінка на стінку. Сучасна модель їх перетину зберегла поняття «фонду», але через чисельність потенційні меценати стали називатися просто натовпом.

Краудфандінг є ще одною гілкою the culture of giving – напевно милозвучний відповідник цьому поняттю в українській мові відсутній через відсутність самого поняття. Можна його обізвати спільнокоштом, наприклад. Колись термін “сrowdfunding” використовувався виключно для позначення благодійних акцій та збору грошей для постраждалих від стихійних лих. Але згодом, завдяки розумнику-студенту на ім’я Алекс Тью, який вирішив заробити собі грошей на навчання за допомогою лінійки та інтернет-домена, значення слова змінилося.

Алекс купив домен Milliondollarhomepage.com за 50 фунтів, розкреслив його на 1 мільйон пікселів і став продавати веб-простір по долару за піксель. У 2006 році остання тисяча пікселів була продана на еBay за 38 тисяч доларів, а загальний заробіток Тью склав мільйон і трішки.

Продемонструвавши, що тим, хто стукає, зазвичай відкривають, Алекс Тью надихнув інших. З 2006 року виникла велика безліч краудфандінгових платформ, які формально можна назвати певною новою формою колективної співпраці, яка має на меті сприяння ініціативам учасників шляхом об’єднання коштів. Ініціативи можуть бути гуманітарного, наукового, соціального чи мистецького спрямування і потребувати для втілення абсолютно будь-яку суму – від 10 до 1 мільйона доларів. Ідеологи руху керуються припущенням, що переконати десятьох пожертвувати десятку “для діла” легше, ніж переконати одного пожертувати сотню.

Звісно, не всі з тієї безлічі платформ є успішними чи хоча б відвідуваними. На багатьох сайтах лежить сантиметровий шар пилюки і гуляє перекотиполе; деякі викладають багато стороннього контенту, який не стосується самого фандінгу. Все через невміле адміністрування, чи слабку рекламу, чи непривабливі ініціативи. 

Краудфандінг базується на інтересі – для того, щоб вкласти у проект гроші, людина має справді захопитися ним. Відповідно для найбільших платформ, контент яких оновлюється кожен день, а кисельні ріки виходять з берегів, характерні справді цікаві і корисні проекти. 

Kickstarter позиціонує себе як “найбільша фандінгова платформа для креативних проектів в цілому світі”. Твердження не надто прикрашене – на початку жовтня 2011 на сайті з’явився мільйонний вкладник. Як і в більшості інших успішних організацій такого типу, система збору грошей у Kickstarter є абсолютно прозорою, тобто прихильник, або backer, знає, що кожен цент з його вкладу піде виключно у фонд проекту. З іншого боку, оскільки організація не знімає відсотків з вкладів, що дозволяє зберегти повноту авторського права проекту, деякі сервіси та послуги на сайті можуть бути платними. Забезпечення платформи також залежить від співпраці з фондами та інвесторами.

Кожен проект на сайті має свій лічильник, який містить інформацію про те, якою є запитувана сума, на скільки відсотків її вдалося реалізувати на поточний момент та дедлайн збору коштів. Таким чином діє правило «або все, або нічого» - проект мусить бути повністю зфінансованим до того, як збіжить час, інакше не отримає ані копійки з пожертвувань.  

Переважно тут збирають гроші на кіно, музику, фотографію, дизайн, видавничу справу, технології, різні акції та хепенінги, індивідуальні ініціативи та художнє мистецтво. Керівник проекту зберігає 100% пожертвувань і повний контроль над своєю роботою – немає і натяку на інвестування чи кредитування. Що отримує сам меценат? Задоволення від кінцевого продукту (це може бути лінія одягу або музичний альбом) та досвід, «який є унікальним для кожного проекту». Також тут працює система винагород: за $50 доларів ваше ім’я поставлять у титри в кінці фільму, а за $1000 - запишуть в продюсери на початку. На даний момент кожного місяця близько 75 тисяч прихильників жертвують мільйони доларів для проектів Kickstarter.

Платформа Kiva має лише 632 тисячі прихильників, і це - значне досягнення, враховуючи специфіку її спрямування. Kiva не підтримує митців, музикантів та дизайнерів – вона допомагає відкрити, розширити або відновити свою справу громадянам країн третього світу та країн, що розвиваються. Розуміючи, що не так багато людей готові віддати кревні гроші для Хав’єра з Болівії на відкриття власної автомайстерні, Kiva зробила дві надзвичайно ефективні і вдалі поправки до формули «як це працює». Перша – вкладнику не потрібно мучитися роздумами, скільки не шкода віддати. Сума внеску в 25 доларів є сталою і в принципі досить помірною для пересічного споживача. Друга – коли Хав’єр отримує гроші і реалізовує проект, то 25 доларів повертаються до власника. Фактично ця платформа виступає таким собі ретранслятором між кредиторами та позичальниками з різних континентів, з рейтингом погашення кредитів, що становить майже 99%. Платформа фокусується на проектах соціального підприємництва.

Внески і проекти – це лише вершина краудфандінгового айсбергу. За всіма платформами – чи то комерціалізована Sellaband, чи вищою мірою доброчинна betterplace.org – стоять волонтери та спонсори, які не отримують прибутку від своєї діяльності. Вони найперші подають приклад, як вміють ділитися, навіть якщо все, чим вони діляться – це час. 

Фото (СС) - Your Secret Admiral, SHAREconference