Zhan Pobe – перформер, тренер, організатор і хепенінгер. Активний учасник неактивного чернівецького культурного руху. Основна сфера діяльності – активістсько-просвітницька. Організатор кіноклубу і тренер команди з фрисбі. Мастак. Робить все по-Че.сному.
Що то за місце, де ти на фотографії? Чому ти його обрав?
Z: Оскільки я не хотів та і не зміг би виділити якесь одне місце, вулицю чи площу в Чернівцях, взяв одну з характерних вулиць міста, вулиць, за які Че впізнають, люблять. Фактично це могло бути будь-яке місце в районі залізничного вокзалу, єврейського гетто, університету та і взагалі всієї центральної частини. Думаю, в Чернівцях безліч місць, які б згодилися для перформенсів, інсталяцій, виступів, незвичних вечорів. А такі вузькі вулиці з три-чотириповерховими будинками, арками, переходами особливо чарують своєю камерністю, акустикою, шармом і колоритом.
І ще про назву. Вулиця має назву «Українська». Це назва об'єднуюча, неконфліктна, проста. Смішно, але це дуже важливо для нас усіх, навіть у таких дрібницях. Легше переконати людей, що вони живуть на прекрасній вулиці, привернути їхню увагу до неї, коли вона отак називається.
Чомусь частіше всього простір кожної людини і родини у нас (в Україні в принципі) закінчується або квартирою, або, в кращому випадку, двором. Це проблема як чисто технічна – байдужість до всіх предметів, які знаходяться поза цим простором, так і ментальна – байдужість до всіх людей, подій, які відбуваються поза цим простором і не надто впливають на людину.
Який потенціал маленьких міст на кшталт Чернівців в Україні?
Z: Звичайно, дивлячись в якому контексті потенціал. Як на мене, розмір тут не має значення. Мабуть, при відносно масштабній події кількість населення відіграє дуже велике значення. Радше освіченість, просунутість, свобода думки і дії його громадян. Щодо Чернівців, то у Че є все для розвитку культури площ і вулиць: неймовірно гарні вулиці, географічне положення, історія, традиції, колорит. Явно не вистачає лише якісного споживача, якщо можна так сказати.
До речі про споживача: що необхідніше і нагальніше - виховувати споживача чи творця для розвитку якогось відкритого мистецтва, культури площ та й взагалі громадського суспільства?
Z: Однозначно споживача. Творці з'являються, стверджуються, відбуваються самостійно. Хоча важливо розуміти на якому рівні говоримо про виховання. На державному рівні (хоча це для нас непід’ємно) — корективи в системі освіти. На ментальному – це те, що стосується людей, які вже щось розуміють, тобто ближче до нас — діяти, враховуючи всі умови країни і конкретного місця. Враховувати неможливість миттєвої зміни. Тобто тільки прикладом, примножуванням якісного. Фактично це і є вихованням.
Який вплив має молодіжна і студентська спільнота в Україні? Чи це залежить від міста? Наприклад, потужна львівська спільнота багато чого робить для міста...
Z: Мені важко сказати, але, здається, сила студентської спільноти в місті пропорційна силі спільноти міста взагалі. Молодь має досить слабкий вплив, тобто могла б мати набагато більший. Вплив на будь-що, що відбувається в країні і місті. Молодь не надто зухвала, а мала б бути найбільш зухвалішим прошарком. Мала б бути правильно наглою. Тому власне і не впливова.
Чи є потенціал у некормеційних заходів та платформ взаємодії? І як їм виживати, де шукати ресурси?
Z: Поки що майже немає. І за такого розвитку подій ще не скоро буде. Хіба що на малесенькі малобюджетні заходи. Про платформи і організації відповідно можна і не говорити. Гроші, мабуть, немає звідки брати, тільки якісь ресурси, що залишились з Радянського Союзу і не надто комусь потрібні. От теоретично можна знайти шляхи доступу до них та їх використання.
Як можна вивести людей на вулиці, маю увазі якусь більшу відкритість мистецтва і сприйняття мистецтва? Чим їх зацікавити? І як краще співпрацювати на площах, у якому форматі?
Z: Багато чого залежить від кількості людей. На мою думку, більшість з форматів є доцільними (в контексті Чернівців, малих вулиць, двориків). Це і перфоманси, і виступи, і вистави з кінопоказами. Щодо організованого чи відкритого мікрофону: особисто я прихильник контрольованого, спланованого виступу, проте обидва способи можуть бути ефектними та ефективними для розвитку культури площ.
Нарешті чому важливо це робити саме тут, в Україні? І що могло б мотивувати тих, хто може-хоче щось робити і робити це тут?
Z: Спочатку треба створити якомога більшу кількість організованих дійств, а неконтрольовані, анархічні чи саморегульовані будуть відбуватися самі. Важливо мати якомога більше правильних прикладів. З часом суспільство звикає до незвичного. Перша причина — егоїзм. Любов до свого, рідного, близького, відповідно – до самого себе. Друга – Україна є країною пострадянського простору, це східна Європа (між Росією і Європою), наші особливості, як на мене, страшенно цікаві. Я наголошую на нашому радянському походженні лише для того, щоб підкреслити той вплив, який здійснив період СРСР на нас. Справа у тому, що Україна водночас і пострадянська, і європейська. Все це треба використовувати на нашу користь. От тому, наприклад, нам цікаві фільми та музика Балкан з усією своєю абсурдністю. Тобто ми просто не маємо права на це забити, забути і не використати.
Розмовляла Наталія Єрьоменко, фото - Ілля Аньол
ВЕЛИКА ІДЕЯ, платформа суспільно значимих ідей та соціальної журналістики, розпочинає серію електронних публікацій під назвою ГОЛОС ВУЛИЦЬ. Мета цього журналістського проекту, така ж як і у одноіменних подій - відновлення традиції використання відкритих публічних майданчиків у містах для суспільних обговорень, виголошення промов і представлення ідей. У різних містах країни особистості міста, що виробили персональну стратегію, впроваджують власні ініціативи та реалізовують партнерські проекти для збагачення українського контексту на площах міста міркуватимуть в голос про те, куди може прийти їхня Україна.
ЧИТАТИ ТАКОЖ:
ГОЛОС ВУЛИЦЬ зі Львова: Іншої країни в мене немає
_9rMqjov_article_block.png "Як бізнесу залучати капітал через краудфандинг")