Одеська телеведуча, куратор та арт-критик Ута Кільтер про щоденну мотивацію, провокування ідей навколо можливостей та нереалізований проект «2 Одеси = Одєсса VS Одэсса».

Фото: Марія Гончар. На фото - Ута Кільтер біля пам'ятника Імператриці Катерині ІІ на площі Катерини в Одесі.


Зустрiч з Утою Кiльтер – це емоцiйний досвiд, налаштунок до вивчення сучаснотi, нескiнченний перфоманс та одеський акціонiзм водночас. Жiнка-фiлософ, арт-критик, куратор, автор i ведуча програми «Ситуацiя Ута» на одеському телебаченні вiдображує у своїх роботах та думках сучасну соцiальну фiлософiю і навіть просвiтницьку мiсiю.

Наша розмова з Утою розпочалась на виставцi в NT-Art галереї та продовжилась у виставковому примiщеннi «Бiлої Луни». Ута як завжди будучи небайдужою до того, що вiдбувається навколо, розповiла про свої проекти, і була найщирiшою у своїх висловлюваннях.

Що мотивує щодня?

Коли мені кажуть: «Що ти тут робиш?! Тобі місце в Європі!», я щиро дивуюся, бо тут багато чого робити, а в Європі вже все зроблено, принаймні, облаштовано. Або (виявляється, то є не тільки мій вислів): «Чим складніше, тим цікавіше!». Я вбачаю себе українським Альбертом Швейцером, який був найавторитетнішим знавцем Баха, видатним органістом, а потім все це покинув задля дітлахів Габона [держава у Центральній Африці - ред.], куди він почав їздити і робити їм щеплення. Я теж роблю щеплення, тільки «європейськості»: поняття людської гідності замість пихатості своєю ницістю, вміння взаємодіяти і бути відкритим для розуміння «іншого». Але все це реалізовується без особливого успіху.

Провокування можливостей довкола ідей 

Найбільша вада українців сьогодення - це неспроможність до взаємодії, те, чим вирізняються європейці (і всі нормальні люди). А це - залишки «совковості». До того ж, людина стає особою, коли вона абсолютно відчутно зрозуміє, що вона - смертна, що її час перебування тут обмежений, а тому кожна хвилина - то є незворотній відлік твого особистого часу. І це не танатофілія (любов, потяг до смерті), це - правда. Усвідомлення цього - моє найбільше надбання. Саме тому я не «розумна» (непрактична відносно фінансів), а інтелектуалка. О, а ще я - «Василь Вишиваний»! Бо я усередині і водночас ззовні вмію відчувати, гостро відчувати свою українськість. Але й здійснювати «рефлексію» над нашим життям.

Саме тому я створюю «Situation UTE», телевізійну програму, що спеціалізується виключно на новітньому мистецтві. Там слово «ситуація» закладене як провокування можливостей довкола ідей. Моїм професійно-приватним інтересом є сучасна соціальна філософія, яку я поширюю через візуальний образ, - щоб було більш вірогідно, наочно. Бо сьогодні люди більше вірять не текстам, а власним очам, й мислення їхнє в своїй більшості візуальне (велика подяка і-нету).

Зараз наша Ліга «Рівень 14» [громадська організація - ред.] взагалі-то важко і тяжко намагається реалізовувати проект «2 Одеси = Одєсса VS Одэсса». Бо, наприклад, коли прогулюєшся вулицями міста, то здається (згідно пам’ятних дошок на будинках), що тут жили виключно полковники, генерали та генерал-майори, «Герої Великої Вітчизняної війни», і навіть декілька «розвідників» (НКВД?). У одного лише Жукова згідно пам’яткам тут було декілька помешкань-будинків. Видається, що історія міста на тому почалася і закінчилася. Саме місто, між іншим, було окресленим, навіть якийсь час були кордони, що відокремлювали Порто-Франко від Російської імперії. Так ось, у центрі міста (у «старому місті», або frei Stadt) жила виключно аристократія, підприємці, негоціанти та вчені (освічені люди), які фізіологічно не могли казати «Одєса», бо в словах іноземного походження після «д» і «т» можлива лише тверда вимова. Ну, а потім, коли у березні 1920-го вони покинули місто, то сюди переселилися люди з околиць, які вже «казали як казали». І особливо велику роль в цьому відіграв класик російської, совєтської літератури, видатний письменник (без лапок) Ісаак Бабель та інші йому подібні особи. Вони майже регламентовано вводили в норматив вимову передмість, так званих «приблатньонних» та бандитів. Не буду розводити тут зайвого, бо ще Солженіцин цей феномен описав добре, так само як і те, що червоним командирам надавали в Одесі житло, яке вони могли собі забажати. Між іншим, тут досі живі люди, до яких вони приходили і казали: «Так, с завтрашнего дня, с 3-х часов в этой квартире будем жить мы, командиры Победоносной Красной Армии!», і вселялися замість живих людей.

А ще моя позиція висловлена Олександром Катамадзе, кінодраматургом: «Так, я п’ю з невеличкого келишка, але то мій келишок». Тому цього року, наприклад, наша Ліга запровадила цикл лекцій, де я демонструвала свої передачі і як справжній перформер ще й коментувала їх. На сьогодні вже існує декілька традицій: 13-го серпня проводимо Всесвітній день Прав і Свобод шульг; 13-го грудня - день «Santa Lucii» за шведською та естляндською традицією, коли здійснюють обряди (насправді акції) призову «світла» (як день меншостей та додатковий день просвітництва). Особисто я у своїх репортажах висвітлюю вуличні художні акції. Я вважаю, що щоденна робота з «інформування» не менш важлива, ніж «проекти». Зараз ми працюємо над темою «токсичних шумів» у місті.

Культура площ

Це питання саме для мене! Бо ще в університеті я зрозуміла, що хочу покинути Київ, бо він завеликий, вже не «місто», а майже «белокаменная» - змертвілий мегаполіс. До того ж, в Одесі тоді (і зараз) узимку не холодно, а розмір міста має приємні, «людяні параметри», тоді Одеса ще була портом, тобто відкритими воротами у світ і Європу (зараз - навпаки). І люди на вулиці легко (не так як у Києві) починали спілкуватися, вступали в обговорення, посміхалися одне до одного, глузували, ставилися з іронією до багатьох речей. А ще активно пам’ятали історію будинків, вулиць, місць; місто було (і зараз є!) як живе місце/місто. Мене, приміром, водили до «Семи вітрів», кав’ярню на розі п’яти вулиць (де трохи осторонь - ще дві). Там змішувалися з досовєтських часів поети, музиканти, художники, інтелектуали (і це ще зараз існує), там можна просто сісти і хтось (цікавий як особа) обов’язково з’явиться. Там голосно обговорюють все, сперечаються, іронізують і навіть інколи (на щастя досить рідко, але) деруться «за ідею» чи «особисту думку». Yes!!!

Я взагалі вважаю, що кожне місто має право на історію і має її знати; пишатися своїми особливо маленькими, але своїми культурними героями, - що і є уособленням. Тобто робить місця у місті живими та значимими. 

 

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

ГОЛОС ВУЛИЦЬ з ЧЕРНІВЦІВ: Ми не маємо права забити на свої особливості

ГОЛОС ВУЛИЦЬ зі Львова: Іншої країни в мене немає 

ГОЛОС ВУЛИЦЬ зі Львова: Люди дуже стимулюють... Тварини зовсім вільні: каченята, козенята просто собі тусують 

Автор
Формулятор AI Art & AI Architecture, Членкиня Національної спілки журналістів, Контент Авторка Фейсбук сторінки Гаджетний Лепський Урбанізм з 2023 року як розвиток схову "Креативні міста України" 2010-2015 років, Контент Авторка Вордпрес блогів щодо Парку Меморіал 411-ї батареї, Кураторка медіа та візуальних мистецтв у ТОВ ТРК "РІО" ТК "Одеса", й раніше із 2009 — 2013 року перебувала на посаді Візуальної й Медіа Мисткині, Кураторки, Архітекторки, Урбаністки в Експериментальному Центрі Сучасного Мистецтва “Чайна Фабрика” у м.Одеса, наразі індустріальна територія артпростору перейшла із першого етапу джентрифікації до другого, що пов'язано із будівництвом ЖК на Єврейській, 3, від будівельної компанії “БУДОВА”. Посилання: https://medium.com/@MariaGonchar/2009-2013-d02f99f89f7 https://budova.ua/sales/evrejskaya-3/

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Бути значить робити. Досягати значить ставати. Іти на зустріч невизначеності значить відважно жити. Перемагати значить іти по кроку за раз до мети, не відстаючи в марафоні без відміряної дистанції ні на крок, щоб зрештою випередити ворога на півкорпусу.