Самовиховання у львівських кав’ярнях

Самовиховання у львівських кав’ярнях

29 7 хвилин хв. читання
16.05.2012

КОНРАД ШУЛЛЕР розмірковує як у Західній Україні молоді демократи переосмислюють поразку Помаранчевої революції, аби бути озброєними в разі наступного повстання, чого вони незабаром очікують.

Львів, на дворі квітень. Серед усіх міст України Львів, старий Лемберґ з його австро-угорськими ремінісценціями, найінтенсивніше мріяв про демократичну Помаранчеву революцію 2004-ого року. А той, кому тепер кортить взнати, як це місто переживає поразку, повернення до влади деспотичного Януковича, нехай прочитає «Ги-ги-и». Юрій Винничук, якому за совєцької доби довелося пройти крізь обшуки на власній квартирі, і який нині знов воює із владою як сатирик, описує в цьому короткому оповіданні революцію як повстання відчайдушних головорізів. І от, в кульмінаційному моменті відгодована псячим салом повія, стріляє з кулемета, у той час, як діти шкуродера під бойовий клич «Загинем, як герої!» бомбардують міліціянтів з пофарбованої помаранчевою фарбою гармати. Зрештою, в кінці всі померли.

У Львові, метрополії Західної України, яка завжди мала «європейське» спрямування, і звідки під час революції до Києва линули цілі батальйони демонстрантів, тепер можна почути аналітичні роздуми, які наближаються до Винничукової фабули. По-перше, тут жоден не має сумнівів, що революція врешті-решт зазнала поразки. Усім відомо, що демократія в Україні перетворилася на красиву вивіску, і ніхто вже не переймається виборами, фальсифікації яких така сама норма, як той амінь у церкві. Від старих дисидентів з ГУЛАГом за плечима до залежних від інтернету юнаків – усі одностайно радикальні в самокритиці. Є переконання, що лідери, за якими люди пішли вісім років тому, - так само, як і Винничукові безпутниці та собачники – самі винуваті в поразці, і передусім тому, що колишні святоші, як от Юлія Тимошенко, ув’язнена нинішнім режимом, по суті своїй не були демократичнішими, аніж оті «бандити» старого режиму.

При цьому Юлії Тимошенко не допоможе той факт, що за її прем’єрування завше проводилися чесні вибори й існувала вільна преса. Такі львівські мислителі, як Тарас Возняк, головний редактор журналу «Ї», закидають їй те, що вона не спромоглася демократизувати свою партію одного лідера, звільнитися від впливу заможних олігархів та розробити програму, яка б складалась із чогось більшого, як тільки слово «Юля». Це пояснює і те, чому Тимошенко, попри свій скандальний арешт, в опитуваннях отримує нині такі жалюгідні оцінки. «Юлія», підсумовує Возняк, «це не Мандела, який за ґратами стає тільки сильнішим». 

Водночас люди переконані, що Україна дрейфує прямісінько до наступного повстання. Історик Ярослав Грицак спостерігає, як режим Януковича самогубно вичерпує свої резерви. Гроші закінчуються, а оскільки Україна не сидить на газовому скарбі як Росія, скоро вже неможливо буде виплачувати пенсії й заробітну платню. От тоді й вистачить однієї «іскринки», як у Тунісі, аби підпалити порох.

Тарас Возняк доповнює цей аналіз, зауваживши, що невдоволення зараз зростає не лише в "західному" таборі, але й у "патріархально-постсовєтському" середовищі українського сходу, де, власне, й голосували за Януковича: збіднілі пенсіонери, ветерани Афганістану й ліквідатори Чорнобильської аварії, які занепокоїлися про свої власні кишені, вийшли на демонстрацію перед президентським палацом. Якщо невдоволення сильно зросте, то Януковичу слід остерігатися, аби з ним не сталося так, як із Чаушеску в Румунії.

Але в той же час львівська інтелігенція надзвичайно чітко усвідомлює, що демократичному табору слід ще докласти зусиль, аби уникнути помилок 2004 року і по-справжньому скористатися тим спалахом, на який так чекають. Разом з цим від представників різних поколінь можна почути дві основні думки: по-перше, принцип пріоритету моралі, по-друге, теза про перевагу децентралізованої організації. Згідно з аналітичною думкою, Тимошенко не впоралася із роллю лідерки з тієї причини, що вона, будучи одним з гравців олігархічної монополії, так і не заручилася довірою у перші роки свободи. А тому майбутні керівні особи вже більше не можуть бути вихідцями з комсомольців або шикарними газовими принцесами, але скоріш такими людьми, як Мирослав Маринович, колишній в’язень ГУЛАГу, який нині, як віце-ректор Українського католицького університету у Львові, говорить радше про «жертви», ніж про прибутки, і який разом із церквами готує круглий стіл під назвою «Ініціатива першого грудня», покликаний на оновлення країни.

Гасло Мариновича «Спочатку мораль» для молоді у Львові звучить прямо таки електризуючи. «Це той м’яз, який нам треба тренувати», каже 32-річна Ірина Соловей, яка належить до засновників інтернет-платформи Велика ідея. Той, хто хоче чогось досягти, стверджує вона, мусить передусім «працювати на себе», аби подолати постсовєцьку схильність до пасивності та корупції.

Рішучість, з якою молоде покоління львівських демократів вимагає нової «моральності», різко контрастує з цинічною байдужістю, яка в багатьох країнах колишнього Совєцького Союзу прийшла на зміну комунізму. У суспільстві, паралізованому корупцією та пасивністю, потрібно знову вчитися «грати по правилах» та «зупинятися на червоне світло», констатує Вікторія Бриндза, 30-річна організаторка ініціативи «Унівська група», яка вже декілька років намагається об’єднати громадські організації. Вимога колишнього в’язня ГУЛАГу Мариновича полягає в тому, що треба знову «на ногах ходити», навіть якщо всі це сприймають нормально, а принцип «на голові бігти» вимагає від кожного постійного напруження.

У традиційних львівських кав’ярнях можна взнати, що після арешту колишніх лідерів революції поки що нового лідера не виникло, але існує впевненість, що це добре. Адже такі рятівники як Юлія Тимошенко, згідно з місцевим аналізом демократії, радше наробили шкоди, ніж принесли користі, бо вони спиралися на пасивне очікування порятунку з боку своїх постсовєтських підданих.

«Як ми можемо вірити, що ми досягли демократії тільки тому, що ми когось поставили на певну позицію?» - питає Ірина Соловей. Набагато важливішим, ніж нові лідери, є загальна активізація у громадські ініціативи, в інтернеті, у суспільному просторі. «Ми повинні виявити резерви і спонукати людей до спілкування».

Та такий підхід, який Вікторія Бриндза називає «організацією без організації», має один недолік: йому потрібен час. Ці демократи є скоріше садівниками, ніж лісорубами, вони більше покладаються на мішок із зерном, ніж на ланцюгові пилки. Вони мріють про зростання громадянського суспільства, у той час як режим заповзято обмежує їхню свободу дій. Ось чому в них, поряд із загальним очікуванням на детонацію у єгипетському стилі, відчувається також певна обережність, що притримує рух. «Ми повинні виховувати з самих себе емансипованих громадян, а для цього нам потрібно більше, ніж тільки один чи два роки», - говорить активістка Соловей. Такі борці старшого покоління як Маринович побоюються, що передчасне повстання врешті-решт піде на користь тільки «Москві». У гіршому випадку Росія тоді може навіть скористатися цією нагодою для інтервенції.

Тому львівськи демократи знають, що їм треба поспішати. «Доки сонце сходить, роса очі виїсть» - каже моторошнувате українське прислів’я, яке історик Грицак згадав нещодавно. За садами треба негайно почати піклуватися, бо як ні, то й наступна революція пройде так само, як і в сатирі Юрія Винничука.

 

Konrad Schuller, кореспондент  F.A.Z. (Frankfurter Allgemeine Zeitung). Після вивчення сучасної історії та економіки, навчився своєму ремеслу у Мюнхенській школі журналістики, а потім провів кілька років на службі BBC World в Лондоні. З 1995 року був кореспондентом у Берліні. З 2004 року кореспондент у Польщі та в Україні.

Frankfurter Allgemeine Zeitung (скор. FAZ або F.A.Z.; вимовляється Франкфуртер альґемайне цайтунг) - «Загальний франкфуртський часопис». Міжрегіональна німецька щоденна газета. Найбільша за тиражом як в Німеччині, так і за її кордонами. Часопис було засновано в 1949 році. Політика видання формується не шеф-редатором, а колегією з п'яти видавців. Читацька аудиторія - люди, близькі до ділових та фінансових кіл, або ті, хто цікавляться питаннями економіки, бізнесу та господарства.

 

Переклад: Ростислав Панічев, фото (СС) - stalkERR, F.A.Z.
Автор
Громадська організація «Ґараж Ґенґ»

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Коли ви знаходитесь в тиші, ви більш природні. І світ тиші більш реальний. Я думаю, що це дозволяє створити більш глибшу, універсальнішу історію.