© Олександр Телюк

ДіБіСі П’єр покорив майже всіх на львівському Форумі видавців. Вже не важливо, чи цікава у нього книга, — достатньо, що ДіБіСі усім своїм виглядом вгамовує нашу ностальгію за образом великого письменника. Він має приємний терпкий голос радіодиктора, дотепно тримається на людях, не боїться лаятись, із задоволенням смакує алкоголь і життя. Суботнім ранком на Форумі видавців у Львові у знаному культурному осередку «Квартира 35» ДіБіСі П’єр у чорних окулярах і з самокруткою в руці розповідав про свої секрети.

Про спосіб писання

Так трапилося, що я тримаю ручку досить дивним чином і від руки вмію писати лише великими літерами. Тому я не починав писати, доки мені не позичили лептоп. Я друкую на лептопі одним пальцем, але дуже швидко.

Про самогубство 

Цікаво, що є така штука, як доля, яка приходить і розкладає дивні символи навколо тебе. Скажімо, якщо ви вирішили сьогодні себе вбити, ви негайно почуєте по радіо свою улюблену пісню, вам будуть дзвонити люди, яких ви не чули мільйон років, і ви будете сприймати це як знаки. Вам подзвонить ваш колишній хлопець чи дівчина і буде казати, що ніколи не переставав вас любити. Тому якщо ви хочете, щоб вам негайно подзвонив ваш колишній, починайте себе повільно вбивати. 

Про джерела творчості

Жодне заняття не провокує внутрішніх демонів так, як письмо. Якщо ви параноїк або маєте нав’язливі ідеї, всі ці демони повилазять, щойно ви почнете писати. І це центральна проблема письменництва. Найкращі твори в історії літератури не були написані. 99% книг не завершуються авторами, 85% – не перевалюють за 50 сторінок.

Можу навести приклад внутрішніх демонів. Коли я писав свою першу книжку, я думав: ось зараз піду зроблю собі чай, каву, або посиджу трішки в Інтернеті, позаймаюсь дурницями, а потім почну писати. Це – прокрастинація.

Коли я писав «Вернона» [Vernon God Little, 2003 — перша книга ДіБіСі П’єра — ред.], мене дуже стимулювала злість. Мене бісили мої сусіди, які жили піді мною, і мене підтримувала ця агресія, щоб писати далі. Я був не впевнений, чи цю книгу взагалі надрукують. Але я її написав, і вона мені дуже сподобалась. Цікаво, що коли я завершував її писати, у мене було цілком фізичне відчуття, що моя рука не може торкатись клавіатури. Також я багато хворів і кожні два тижні відвідував лікарів. Можливо, моя сім’я мене запрограмувала на поразку, на те, що я не зможу стати кращим, ніж мій батько. Ця програма була настільки сильною, що на фізичному рівні мене щось утримувало від того, щоб дописати книгу. Усе моє тіло казало мені не робити цього. Щоб подолати це відчуття і завершити книгу, мені доводилося дуже багато пити.

Насправді, з того, що ти пишеш, 90% відсотків — лайно. Але коли трапляються такі уривки, які легко пишуться і в результаті дуже подобаються, наступає певне перезбудження. Воно походить з того самого джерела, що й ті сили, які не дають тобі завершити книжку.

Про митців і столярів

Будь-яке письмо має дві складові: мистецтво і столярську роботу. Якщо говорити про якісь шпигунські романи, любовні історії, комерційні твори, то, в принципі, достатньо цієї столярської роботи, щоб написати успішний за сучасними мірками твір. Але якщо говорити про мистецтво, то однозначно потрібні демони. Якби я знав, наскільки важко буде закінчити цей роман, — навіть якби хтось сказав мені, що я отримаю за нього Букерівську премію, стану багатим і знаменитим, — я б усе одно не починав його писати. Є сто простіших способів себе вбити. Томас Манн колись дуже влучно сказав, що всі почуття, які виникають, коли пишеш, залишають всередині більші зарубки, ніж будь-які реальні пригоди.

Про труднощі літераторів

Ось перша річ, з якою я часто стикаюся: важко написати другу сторінку, якщо першою сторінкою ви не задоволені. Є сто мільйонів людей, які дуже талановиті, але ніколи не йдуть далі першої сторінки.

Що я можу порекомендувати? Оберіть такий день, коли ви дуже злі або засмучені. Якщо ви розійшлися зі своїм коханим, ваша хата згоріла, ваша машина зламалася — сідайте писати. Але ви мусите бути готові і навіть ставити собі за мету писати лайно.

Дайте собі внутрішню обіцянку, що ніколи нікому це не покажете — це мусить бути мов таємний щоденник. Бо щойно ви понесете це на якісь письменницькі обговорення чи тусовки — вважайте, що ця річ вмерла. Ви маєте писати такі речі, які нікому не захочете показувати — наприклад, про страшенні тортури своєї сім’ї чи вбивство дітей. Укладіть з собою пакт, що цього ніхто не побачить, тобто створіть для себе вільний простір. Не сприймайте це як книжку з самого початку.

Ніколи не думайте над формою. Не думайте про те, що твір неправильно складений, що він не має сюжету і структури, що має граматичні недоліки. Про це не можна думати, як і не можна думати про те, наскільки ризиковані речі ти пишеш.

Про способи писання

Поставте собі завдання якомога швидше написати 300 сторінок. Потрібно писати дуже багато, по 5-6 сторінок на день. Тоді слова з вас лізуть самі — коли ви розслаблені, чи коли втомлені, чи коли вам нудно. З вас мимоволі полізуть такі речі, на які ви ніколи не сподівались. Зазвичай ті, хто пишуть, мають, що сказати, але вони часто самі не розуміють, що саме.

Якщо мистецтво існує всередині вас, то головне завдання — створити йому той вільний простір, в який воно може з вас вилитись. Я вам раджу багато і швидко писати, а вже потім вибирати добрі зерна і розвивати їх.

Ви зауважите, що застосовуєте дві техніки писання: активну і рефлексивну. Під час активної частини розгортається сюжет, герої переживають конфлікти, приймають рішення, здійснюють кроки. А під час рефлексивної частини вони вдаються до міркувань, відчуттів, поезії. Це і є, відповідно, швидке письмо та повільне письмо. Але справжній секрет будь-якої вдалої роботи, що змусить її дихати і жити, полягає в тому, що активна і рефлексивна частини повинні чергуватися. Якщо ми маємо розділ з десяти сторінок, сім з них можуть бути активною частиною, а три – рефлексивною. Це як вдих і видих. Дуже важливо яскраві активні сцени не перебивати рефлексією і поезією. Спочатку з героями щось повинно відбутися, а вже потім вони матимуть час на роздуми.

Про структуру роману

Якщо ми пишемо роман, ми пишемо його про людину: про себе чи про іншого героя. Основне ваше завдання – створювати для героя перешкоди. На самому початку роману герой має встановити серйозну мету, яку пристрасно бажатиме досягнути: чи то одружитися, чи то розлучитись, чи то когось убити. А ваше завдання – протягом усієї книги якомога видовищніше не давати йому цього зробити. Це створює напругу. Це формула життя: ми постійно щось пробуємо і зазнаємо невдач, а моментів абсолютного тріумфу буває дуже мало. Цей типовий життєвий цикл має відтворюватися в кожному розділі книжки. У розділі мають бути три речі: мета героя, його невдача в цій меті і його рефлексія. Розділ має бути швидким на початку і повільнішим у кінці. І пам’ятайте, що людям найбільше подобається читати про конфлікти.