© Facebook Павло Різаненко

– Назвіть, будь ласка, три основні постулати вашої програми.

– Знаєте, скільки б ми не говорили про те, що нам необхідно реформувати ту чи іншу сферу суспільного життя, – все буде правильно. В Україні недолуго проведено пенсійну реформу, ми тупцюємо на місці щодо перетворень у медичній галузі, не сприяємо розвитку малого та середнього бізнесу, а навпаки – фактично заганяємо його в глухий кут тощо. Власне, що не візьми – все потребує новітніх, сучасних підходів, а не латання старої системи, яка давно вже віджила себе. Але треба танцювати від головного – відновлення в Україні законодавчого поля, де всі, я наголошую – всі, будуть рівними перед законом, де існуватиме невідворотність покарання. А це, в свою чергу, можливо лише за умови подолання корупції, рівень якої в Україні вже сягнув загрозливих масштабів. Хтось скептично посміхнеться – мовляв, всі заявляють про подолання цього суспільного захворювання, а віз наш не те що не рухається – він все більше грузне у цьому болоті. На це я відповідаю – Грузія змогла, і ми зможемо. Але зможемо лише тоді, коли «перезавантажимо» владу. І в першу чергу – її верхівку, бо риба, як відомо, гниє з голови.

– Що доброго, на ваш погляд, відбулося в Україні за останні 10 років?

– Якщо говорити у дуже обмеженому форматі, то це, безперечно, 2004 рік, тобто, як ми всі розуміємо, Майдан. Це було колосальним явищем в історії українського суспільства. Це був нечуваний порив народу до волі, до демократії, до світових стандартів облаштування суспільного життя. Я тоді працював у Москві, але на вихідні приїздив до Києва, йшов на Майдан, вносив свою посильну допомогу. Та головне в іншому – я пишався своїм народом. Я багато розмовляв на цю тему з росіянами і бачив, як вони заздрили нам, що у нас можливе щось подібне.

Втім, ми не довели справу до логічного завершення. Ми не дотиснули ситуацію до кінця. Ми дуже понадіялися на тогочасних лідерів, а дехто з них не витримав випробування владою. І це було помилкою. Сподіваюсь, ми її засвоїли. Помилка ось у чому – вона зводиться до мудрості одного прислів’я – довіряй, але перевіряй. Громадськість має постійно контролювати владу, кожен її крок. Тобто гарантією поступального руху України є небайдужість кожного. Ось чому я говорю, що реальні зміни почнуться тоді, коли кожен почне змінювати себе, пробудить свою приспану гідність. І когось його небайдужість покличе очолити, скажімо, громадську організацію, а для іншого активна життєва позиція може обмежитися особистим протистоянням хамству чиновника чи участю у виборах.  

Напарники-ударники © Facebook Павло Різаненко

– Інтереси якої групи населення, на вашу думку, сьогодні найменш захищені законодавчо?

– Відповідь лежить на поверхні – наші пенсіонери. Бо той мізер, що вони отримують у вигляді пенсій – то негідна для людини турбота держави. Це насмішка над ними. Люди бояться приходу пенсійного віку, для переважної більшості це справжній стрес. А та реформа, що нібито проведена у нашій країні, потребує кардинальної зміни. Невміння

Павло Різаненко. Довідка Кандидат в народні депутати у місті Бровари, 97 в.о. 37 років. Закінчив Київський торгівельно-економічний інститут та Грейсленд-коледж (США). Працював в інвестиційних компаніях. Нині депутат міської ради Броварів, меценат. Полюбляє грати в настільний теніс

політиків вивести економіку на новий рівень, небажання рішуче припинити відверте розкрадання державного бюджету вони перекладають знов-таки на плечі пенсіонера, збільшуючи пенсійний вік. І прикриватися досвідом європейських країн – це чисте маніпулювання. Контраргумент простий: треба підняти спочатку стандарти життя, в тому числі і рівень пенсійного забезпечення, а вже потім говорити про подовження пенсійного віку.

– Який напрям діяльності для вас є більш цінним: боротьба з корупцією, розвиток підприємництва, свобода слова, побудова громадянського суспільства, імідж країни, розвиток освіти, підвищення мінімального рівня життя, захист дітей, свобода самовираження?

– Кожен із напрямків дуже важливий. Але не буде розвиватися підприємництво, не підніметься рівень життя, страждатиме імідж країни, ми не повернемося на шлях демократичного розвитку – не буде нічого цього, якщо ми не подолаємо корупцію. А ми її не подолаємо, якщо не буде громадянського суспільства, якщо ми кардинально не змінимо політичну верхівку. Настав час справді йти у бій за Україну.

– Назвіть, будь ласка, ім’я одного історичного діяча, котрий для вас є прикладом.

– Якоїсь конкретної історичної особистості, котра була би для мене кумиром, немає. У кожної великої особистості є чому повчитись.