У пошуках нових форм соціального підприємництва ВЕЛИКА ІДЕЯ поспілкувалася з редактором вуличного журналу «Просто неба» МАР’ЯНОЮ СОХОЮ про комуни бездомних, і благодійні крамнички.

 

У Львові функціонує унікальна організація допомоги бездомним «Оселя». Декілька ентузіастів, об’єднаних ідеєю відповідальності перед бездомними, організовують місця, де люди без даху можуть поїсти, поспати, помитися. «Оселя» існує вже 11 років і встигла стати учасником всесвітнього руху допомоги бездомним «Емаус».

«Оселя» починалася з маленької хатки у Винниках під Львовом. Наразі до її структури входить охайний будинок з чудовим широким двором, де мешкає спільнота бездомних; осередок підтримки, куди щодня приходять митися і стригтися 15-20 людей з вулиці; гуртожиток на вулиці Угорській у Львові, де скоро зможе жити 20 ресоціалізованих осіб; мережа благодійних магазинів, де можна придбати речі, які міські жителі пожертвували спільноті; майстерні, де бездомні мають змогу працювати на реставрації речей; нічліжка. Щочетверга о 14:00 біля Порохової вежі «Оселя» організовує для бездомних обід, на який приходить до сотні людей. У 2011 році «Оселя» стала переможцем конкурсу «Благодійник року Львівщини» у номінації «неприбуткова організація».

Крім того, організація видає соціально-культурний журнал «Просто неба» тиражем 3 тис. Мар’яна Соха є його редактором, Юрій Іздрик робить верстку, свої твори у журнал безкоштовно передають Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, Таня Малярчук, Григорій Семенчук, Андрій Бондар та інші знані літератори і художники. Журнал розповсюджують самі бездомні, половину вартості з продажу (2,5 грн.) вони можуть забирати собі.

На форзаці кожного випуску журналу можна знайти список місць у Львові, де бездомна людина може поїсти. В основному це релігійні організації. «Оселя» відрізняється від них не лише позарелігійним статусом та масштабами допомоги, але і способом організації господарства.

Згідно з даними за минулий рік, 44% бюджету організації становлять кошти, зароблені самостійно її спільнотою. Мар’яна Соха зізнається, що «Оселя» хотіла б не залежати від допомоги грантодавців і спонсорів, а формувати власний бюджет повністю за рахунок благодійної крамнички чи майстерень реставрації речей, проте як неприбуткова громадська організація вона не може перетворитися на бізнес. Попри це, «Оселя» виявляється цікавою моделлю поєднання соціально свідомих та комерційних форм.


– З чого починалося функціонування «Оселі»?



– Одна зі спільнот «Емаус» у Німеччині зробила у себе розпродаж-ярмарок, зібрала 7 тис. євро і дала нашій організації, щоб ми купили цю стару хату. Потім написали проект у Світовий банк на відкриття майстерні і рік функціонування спільноти. Так ми змогли найняти реставратора, який вчив людей реставрувати речі. Результатом нашої діяльності у 2004 році стала виставка «Речі, відреставровані руками бездомних» у Львові в Історичному музеї. Це був фурор – вперше у ЗМІ з’явилася інформація, що бездомні працюють, та ще й реставрують речі. Оксана Караванська купила у нас дві скрині, і це показали по телебаченню. 


– Скільки в той час було бездомних на реєстрі?



– У нас тоді проживало 8 людей. А у 2006 році була дуже холодна зима, і «Оселя» організувала наметове містечко на стадіоні «Україна». І це також було дуже добре висвітлено, бо тоді були вибори мера. Після наметів сюди прийшло жити 25 людей. Нам не було куди діватися. Нас тоді перевірила санстанція і сказала, що дає нам один рік на покращення умов, або вони нас закриють. Тоді ми почали знову писати в різні організації. Відгукнувся «Карпатський фонд», Посольство Японії і знову Міжнародний рух «Емаус». Тоді ми змогли збудувати житловий корпус та купити вантажівку, щоб збирати у людей непотрібні речі.

 

Редактор журналу «Просто неба» Мар'яна Соха

 



– Що треба, щоб приєднатися до «Емауса», і які це має переваги?



– «Емаус» – це міжнародний рух, який об’єднує понад 350 спільнот, таких як наша. Ми починали як незалежна громадська організація, але потім подали заявку на пробне членство на півроку. В «Емауса» є три засади: спільнота, праця і солідарність. Праця означає, що бездомні, які приходять в організацію, мають обов’язок працювати, щоб не залежати ні від кого і повернути собі втрачене почуття гідності. Солідарність означає, що люди, живучи в спільноті, мають ділитися з іншими, наприклад, допомагати при роздачі їжі. В маніфесті «Емауса» написано, що вони об’єднують тих людей, що втратили волю до життя, і тих, що відчули відповідальність за слабших. Тобто засновники і працівники організації, об’єднавшись із тими, хто тут зараз живе, допомагають тим, хто на вулиці. І це терапевтична ідея, бо люди, прийшовши сюди, крім покращення умов життя і перспектив знайти роботу, мають ще й ідею, яка їх об’єднує. Люди не живуть, як у санаторії, а об’єднуються, щоб вийти з критичної ситуації і дбати про інших.



 

– Як ви повертаєте людині волю для життя?



– У нас немає універсального рецепту. Людина має можливість стати частинкою нашої спільноти. Якщо вона сюди приходить і приймає наші засади, вона тут залишається, але є люди, яким не підходить таке життя, і вони йдуть звідси.

 



– Як ви приймаєте людей у спільноту?

– У нас людину приймають не працівники, а всі мешканці спільноти на загальних зборах, які проходять щопонеділка. Людина приходить і каже всім про свою ситуацію і свій намір жити у спільноті. І її приймають на випробувальний термін. Але якщо хтось не працює, не приймає засад спільноти або зверхньо на всіх дивиться, його не приймають. Є такі, кого залишають на другий-третій випробувальний строк.



 

 

 

– Які є кроки з боку держави щодо вирішення проблеми бездомних?



– Ми як громадська організація беремо участь у конкурсі соціально-культурних проектів і кожного року подаємося до Львівської міської ради. Останні три роки ми отримували по 15 тис. грн. на рік.  Ці гроші йдуть на Осередок підтримки бездомних – ще один наш проект. Це місце, куди люди, які ще живуть на вулиці, приходять, щоб помитися, попрати одяг, поїсти, отримати першу медичну допомогу. 
У 2006 році вступив у дію закон про соціальний захист громадян. Там було зазначено, що створюються центри обліку бездомних і нічліжки. До цього для бездомних навіть не було можливості відновити паспорт без місця реєстрації, а закон дозволив отримувати реєстрацію за юридичною адресою закладу для бездомних. У листопаді 2006 року почав діяти центр обліку бездомних, а у 2009 році за адресою Кирилівська, 3А відкрилася нічліжка для бездомних. Пошук приміщення для нічліжки тривав з 2006 року. Міська влада чотири рази виділяла приміщення, але кожного разу від нього відмовлялися через протести мешканців. Нарешті, нічліжку відкрили на Кирилівській, у колишньому медвитверезнику, наперед не розголошуючи адреси. Тобто громада дізналася про місце нічліжки постфактум, коли вона вже почала працювати. 



 

– Як люди у місті реагують на бездомних?

image
Довідка

Емаус — це міжнародний рух, що виник у Франції в 1949 році. Все почалося з того, що священик і депутат Абе П’єр придбав будинок біля Парижа і заснував там першу Спільноту для бездомних і знедолених людей. Емаус – це назва містечка біля Палестини, куди, згідно з Євангелієм, йшли зневірені апостоли. Там вони об’єднувалися у спільноти і повертали собі сили і віру. Сьогодні Міжнародний рух «Емаус» об’єднує більше ніж 450 спільнот бездомних у понад 40 країнах світу. За даними МВС, число бездомних в Україні досягає 300 тис. осіб, реальні показники будуть ще вищими. За даними центрів обліку, у Львові нараховується 3 тис. людей без житла.



– У Винниках у нас поки що проблем не було, бо все починалося з маленької хатки на 3 особи, і все було спокійно. «Оселя» має непогану репутацію у місті. Хоча коли нам дали приміщення на Угорській, ставлення було вкрай негативним. Але це через те, що нам дали приміщення колишнього гуртожитку, з якого люди мали виселитись, але не виселились, і цей гуртожиток висів у повітрі. Там повідрізали усі комунікації. І коли цей будинок віддали на баланс міста, а потім в оренду «Оселі», тоді і почалося: «От нас, львів’ян, не захищають, а бомжів до нас заселяють». Будівлю нам дала міськрада, а це була передвиборча кампанія, і ЗМІ, які хотіли покотити бочку на мера, робили просто страшні сюжети. 
Ми туди поселили тих людей, які вже пройшли ресоціалізацію в «Оселі» і мали роботу. Але в сюжеті показували задрипану кухню зі словами: «На цій кухні тісниться семеро сімей, а скоро тут буде жити ще один бомж», – і показували якогось бездомного біля смітника, який показує середній палець на камеру. Тому ми дуже переживали, як ми туди поселимось, але поки що все гладко, скандалів не було.



 

– Цінність журналу «Просто неба» у його цікавому контенті, а не лише благодійній моделі.



– Якщо ми хочемо, щоб бездомна людина заробляла, ми мусило зробити якісний продукт. Тому це була ключова позиція – зробити журнал цікавим. Журнал і так важко продавати, бо люди, що продають журнал для бездомних, фактично, говорять про себе, що вони бездомні. Це тяжко, бо треба ходити по місту, де можна зустріти колишніх друзів, родичів, знайомих.



 

– У чому для вас найбільша складність зараз?



– В тому, щоб відкрито і відповідно до норм законодавства заробляти гроші на своє утримання. Ми як громадська організація не маємо права мати благодійну крамничку і заробляти гроші. Всі кошти ми приймаємо як благодійні пожертви. А попит на віддані речі є величезним. Кожного дня до нас звертається 10-15 людей. Ми могли б стати незалежною ні від спонсорів, ні від грантодавців організацією, але складно це робити відкрито. Можливо, і простіше було б робити бізнес. Але чому ми маємо працювати як бізнес-організація, якщо ми є соціальною організацією і працюємо з людьми, які потребують соціальної допомоги? Також така модель не дозволить нам подаватися на гранти.

 

Благодійні крамнички Оселі



– Чи є у людей на вулиці якісь причини не звертатися до вас?



– У людей, що живуть на вулицях, можуть бути різні причини не звертатися в соціальні організації. Це може бути недовіра до організації або зневіра у своєму житті, коли вони вже не хочуть нічого міняти. Дехто не йде до нас, бо знає, що тут треба кинути пити. Декого, можливо, не влаштовує те, що тут треба працювати, або вони не бачать сенсу в роботі у спільноті і хочуть лиш на себе заробляти. Ми не приймаємо людей, які хочуть жити у нас, а працювати десь в іншому місці, бо сенс у тому, щоб разом жити і разом працювати.



 

– Чи використовуєте ви для соціалізації релігійний аспект?



– Більшість людей, які приходять у спільноту, за походженням християни, але в нас немає богослужінь. «Емаус» – це неполітична і нерелігійна організація. До нас два рази на рік приходить греко-католицький священик, а також представники інших конфесій, і ми пишемо оголошення про літургію чи духовний вечір, але все відбувається за власним бажанням.

 



– Чи можна сказати, що життя на вулиці може бути стилем життя?



– Бездомні завжди були і завжди будуть, але йдеться про те, щоб людина мала вибір. Коли людина потрапляє у скрутну ситуацію, має бути організація, яка їй допоможе. Сказати, що людина вибрала вулицю, можна лише в тому випадку, коли їй запропонували різні варіанти, різну допомогу, і вона від усього відмовилася. Коли людині немає до кого звернутися – це не є вибір.


Розмовляли Ірина Соловей та Олександр Телюк

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Маршалл Розенберг, автор терміну «Ненасильницька Комунікація», говорив, що конфліктів на рівні потреб не існує, вони існують на рівні стратегії задоволення цих потреб.