Історія про «Горіховий дім» — соціальну пекарню зі Львова.

 

Як відомо, соціальне підприємництво поєднує в собі дві речі: метод і хист бізнесу та ідеали соціальних борців. Відповідно, соціальні підприємці – це зазвичай або сучасні бізнесмени, в яких прокинулася соціальна совість, або громадські організації, які обрали комерційний маршрут для покриття видатків своїх соціальних програм.

Власне, другий варіант вже є типовим для сучасного українського сектору соціальних підприємців. Ці підприємці-новатори в Україні ще не спромоглися створити притомну гільдію або бодай змусити парламентарів вписати «соціальне підприємництво» в законодавчі акти, проте їхній приклад уже сьогодні переконує в тому, що за ними більш чесне і чисте економічне майбутнє.

Історія львівської пекарні «Горіховий дім» – якісна ілюстрація шляху типового українського соцпідприємця. Пекарня, що займається виготовленням печива з мигдалем, виникла на базі громадської організації «Народна допомога». Вона мала вирішити фінансові питання організації, що займається інтеграцією жінок у кризових ситуаціях. Крім того, жінки, яким допомагає «Народна допомога», час від часу могли працювати і заробляти гроші в пекарні. Справи пішли добре, і наразі «Горіховий дім» починає функціонувати як окреме підприємство. Пекарня приймає всі виклики ринку, однак її прибутки будуть передаватися на забезпечення програм «Народної допомоги».

Про шлях і амбіції соціальної пекарні «Горіховий дім» розповідає менеджер проекту Остап Онишко.

  

– Розкажіть про історію виникнення пекарні.

– У Львові діє громадська організація «Народна допомога». Як відомо, всі громадські організації фінансуються або державою чи містом, або грантами, але в Європі вже є схеми самофінансування подібних організацій. Так і засновник нашого проекту Юрій Лопатинський хотів винайти бізнес, який міг би фінансувати соціальні проекти нашої організації і, крім того, створювати робочі місця для соціально незахищених осіб.

«Народна допомога» має свій проект – будинок на Старознесенській для жінок, що перебувають у кризових ситуаціях. Цей будинок розрахований на 12 осіб. Він виник на грантові кошти, і місто обіцяло допомагати з подальшим фінансуванням, але цієї обіцянки не дотрималися. Ми почали шукати різні джерела фінансування для виплати комунальних послуг.

Крім того, додався ще один проект – соціальне таксі. Нам допомогли партнери: за кошти Фонду розвитку карпатського Єврорегіону було придбано один автомобіль, а кошти на придбання другого надав «Концерн Галнафтогаз», який і досі продовжує частково фінансувати витрати на пальне. Але оплату праці диспетчерів і водіїв нам треба забезпечувати самостійно. Таксі є не повністю безкоштовним, але воно коштує лише 2 грн. за кілометр без посадочної ціни, без багажу, і машини пристосовані для перевезення неповносправних.

Ці проекти вимагали фінансування, і для цього ми створили пекарню. Протягом року вона стабільно працювала, але в якийсь момент стало зрозуміло, що її треба розвивати як бізнес.

Крім того, ми залучаємо до роботи жінок з центру – вони потребують роботи, бо не всі можуть влаштуватися. Їх важко залучати до профільної роботи, бо асоціалізовані люди дуже часто не можуть навіть зважити кілограм борошна, але можуть, наприклад, мити посуд. Завдання цього центру – повернути жінок до нормального життя у суспільстві. Їм треба заново вчитися відповідати за себе, бо вони перебувають у кризовому центрі, згідно з програмою, тільки 14 місяців.

 

 

– Які успіхи проекту за час його існування?

– Наша пекарня на ринку вже трохи більше, ніж рік – з липня 2011 року. Зараз по кав’ярнях можна зустріти наше печиво: сирники, тарти, кантучіні. В 5 закладах «Челентано» до кави та чаю дають наші кантучіні. Таким чином власники бізнесу долучаються до соціальної ініціативи. Декому цікавий продукт, декому – наша соціальна мета. Наприклад, «Віденська кава» бере у нас щотижня 2 кг кантучіні, хоч їм стільки і не потрібно, але їм цікава наша соціальна місія.

Відповідно, зараз ми активно ростемо, збільшили вдвічі наш оборот і вже доходимо до того, щоб виділяти кошти на соціальні проекти. Тобто наше основне завдання починає виконуватися.

 

– Чи траплялися негативні відповіді кав’ярень?

– Є різні відгуки, бо когось цікавить якість, асортимент продукції, а хтось каже: «Вау, ви такі молодці, давайте, щось зробіть для нас!». Але є і такі, які кажуть, що їм це поки що не потрібно, або, може, вони просто не мають можливості витрачати додаткові кошти на соціальні проекти. Але негативної реакції ми не зустрічали. Найчастіше кажуть, що у нас прикольна ідея, і обіцяють подумати.

 

– Чи намагаєтесь ви розповсюджувати вашу продукцію ще якось, окрім як через кав’ярні – можливо, через інтернет?

– Сайт створити дорого, але ми запланували це на наступний рік. Поки ми створили сторінку на Фейсбуці, але дуже повільно її наповнюємо, бо ще не мали якісних зображень. Зараз наш колега-фотограф Ромко Шмідт зробив нам фотосесію. І ми хочемо активно розвивати напрямок розповсюдження серед приватних клієнтів і популяризувати це серед найактивнішої молоді.

Замовлення на суму понад 100 гривень ми плануємо доставляти до споживача. З замовленнями на меншу суму поки що важче, бо ми не маємо місця, звідки могли б реалізовувати печиво, але ведемо переговори, щоб представити його в одній із кав’ярень.

 

– Як вас сприймають – як бізнесменів чи носіїв соціальної місії?

– Я прийшов у цю справу не з соціальної сфери і бачу, що клієнти-підприємці сприймають нас скоріше як бізнес, зате кінцевий споживач більше акцентує увагу на соціальній складовій. Але не варто думати, що наша соціальна мета позбавляє нас потреби піклуватися про якість чи сервіс. Ми серйозно ставимося до якості, не використовуємо барвників і готуємо лише з натуральних продуктів. Якщо у складі написано «аніс», це значить, що там не анісова есенція, а справжнє мелене насіння. Тому наші ціни вищі, ніж у печива, що продається пачками у звичайних магазинах. І кав’ярням подобається, що ми самі їм доставляємо печиво і ще й дозволяємо при нас його куштувати і давати зауваження, поради.

 

Менеджер проекту Остап Онишко

 

– Чи знаєте ви інших підприємців, які працюють за такою ж моделлю?

– Нещодавно була конференція у Католицькому університеті на тему соціального підприємництва. Я думав, у Львові за такими принципами лише «Оселя» працює, але там було багато людей, була навіть організація з Коломиї «Карітас», яка на грантові кошти поставила соковижималку в селі. Люди приносять їм свої яблука, дають пару гривень, а вони витискають їм сік і заробляють гроші на соціальні потреби. Вони ж зараз влаштовують іпотерапію – метод лікування дітей за допомогою коней. Тобто люди вже вигадують у правильному напрямку.

 

– Чи немає у вас проблеми самовизначення? Бо якщо ви діятимете як бізнес, більше не зможете отримувати гранти, а якщо як благодійна організація, то не зможете будувати ринкові відносини інакше, як на благодійних внесках.

– До цього часу ми працювали як громадська організація, але тепер все будемо переводити в комерційну форму, бо цього вимагає ринок. Ми мусимо мати сертифікат на свою продукцію. На грантах ми не зможемо працювати далі, тому ми вже взяли безвідсотковий кредит у наших партнерів у Європі на закупівлю нового обладнання, і ці кошти ми муситимемо віддавати.

 

– Чи є загроза того, що, перетворившись на бізнес-організацію, ви втратите відчуття соціальної відповідальності? Прибутки будуть перетікати в більші прибутки, а не покривати соціальні програми.

– Пекарня «Горіховий дім» у всіх партнерів «Народної допомоги» асоціюється з самою громадською організацією. І, відповідно, про кожен етап діяльності ми в тій чи іншій формі їм звітуємо. А для громадських організацій надзвичайно важливим фактором є їхня репутація серед партнерів та у середовищі бізнесу. Адже ніхто тобі не допоможе в майбутньому, якщо ти не виконуватимеш своїх зобов'язань сьогодні.

Ми ще не радилися з юристами, але, можливо, ми закладемо в статуті нашу місію у формі певного відсотку від прибутку. Бо ми не маємо на меті працювати лише через гроші, починаючи бодай з того, що ми печемо більше печива, щоб створювати додаткові робочі місця. 

 

Поради з розвитку бізнес-спільнот мікропідприємцям для краудфандингу

Замість того, щоби пробувати захищатися від системи, руйнувати її, протестувати проти неї, давайте спробуємо будувати систему, інституції, довіряти, створювати стандарти, професіоналізуватися і обертати ці стандарти системи в бік людини, її гідності і прав.