Що можна робити з відпрацьованими батарейками з годинника, калькулятора або телефону? Є два типових варіанти. Перший, простий – викинути у смітник. Другий, на випадок, якщо ми щось чули про їхню екологічну небезпеку, – віднести в пункт прийому батарейок. Такий пункт може знаходитися у звичайному магазині, на ринку або в підземному переході. Він являє собою просту скриньку (інколи ще кажуть «контейнер»). Часто для скриньки використовують звичайну коробку з-під паперу. Але оскільки більшість людей про подібні скриньки нічого не чули, перший варіант прощання з батарейками перемагає набагато частіше.
Якщо ми візьмемо в руку будь-яку звичайну батарейку, ми знайдемо на ній маленький малюнок: перекреслене відро, що означає «у смітник не викидати». Екологи, мов мантру, повторюють тезу про те, що одна батарейка, викинута в землю, забруднює400 літрівводи або20 кв. мґрунту – інакше кажучи, вбиває одного їжака і два дерева. А якщо кинути 2-3 батарейки у ставок з коропами, то через якийсь час риба у водоймі водитися перестане, –застерігає Костянтин Шалай, директор магазину «Батарейка» у Львові, де якраз можна здати відпрацьовані елементи живлення.
Перші питання, які виникають у момент пробудження екологічної свідомості у людини: Куди здавати батарейки? Чому точок прийому так мало? І що з батарейками відбувається далі?
Наприклад, у Львові на сьогодні існує лише дві точки прийому відпрацьованих батарейок: магазин «Батарейка» (пр. Свободи, 1/3) та ринок «Південний» (вул. Щиренька, 36). Це при тому, що саме у цьому місті знаходиться єдиний в Україні завод утилізації відпрацьованих батарейок «Аргентум».
Пункт прийому батарейок у Польщі © K. Yasuhara
Де залишити шкідливе сміття? Фінляндія © HenriBlock
Вулична станція прийому батарейок у Великобританії © London Permaculture
"Ви можете здати батарейки на вулицях Зарагози", Іспанія © currybet
Жінки та діти готують до переробки батарейки, Бангладеш © Shehzad Noorani
Громадська кампанія "Екофан" в Україні за ініціативи Coca-Cola
Костянтин Шалай, директор магазину «Батарейка»: |
|
Я цією темою уже давно цікавлюся. Я їздив по виставках, пов’язаних з утилізацією. Люди на мене дивляться дивними очима. Але я бачив на Заході, як скриньки стоять і в молочному магазині, і в супермаркеті. Буває, що за тиждень збираємо повну скриньку. Я дзвоню директору заводу, їхня людина приїздить і забирає. Але бувають різні випадки: от на днях звернулася людина, у якої десь там зберігається 30 тис. батарейок – і я її безпосередньо на завод відправив. Деякі люди приходять і кажуть: «Нарешті, знайшов хоч одне місце». Колись цим питанням займалась організація «Екофан», два тижні вони розповсюджували інформацію, у всіх газетах була ця тема – і я думав, почнеться більша активність. Але мені здається, треба йти іншим шляхом і просто розкидати всюди приймальні пункти. Наскільки я знаю, пробивається питання поставити їх у школах. Але я не бачу зацікавленості там. Дуже багато разів, коли я починав про це розказувати, першим питанням було: «А яка твоя зацікавленість у цьому?». Я пояснював, що це не комерційний, а соціальний проект. Одного разу я цікавився, як поставити контейнер у мережі супермаркетів, щоб збирати там батарейки, а мені сказали: «Давай грошей, і ми поставимо». |
Львівський завод «Аргентум» – це те місце, куди відпрацьовані батарейки потрапляють на фінальну утилізацію після того, як ми віднесли їх у пункти збору. Точніше кажучи, завод переробляє їх у цінні матеріали. Для довкілля було би вкрай корисно, якби кожна батарейка закінчувала своє служіння на цьому заводі. Завод існує 20 років, але переробкою відпрацьованих елементів живлення почав займатися теоретично з 2006 року, а практично – з липня 2011 року, коли Кабінет Міністрів скасував ліцензування заготівлі хімічних елементів живлення. Безпосередній прийом батарейок на переробку розпочався рівно рік тому, в листопаді 2011 року.
Завод зацікавлений у переробці, бо батарейки – джерело цінних матеріалів, таких як цинк, марганець, вуглецеві сполуки, нікель. Технологію безпечної переробки батарейок можна запросто використовувати і на інших підприємствах. Однак первинну переробку в Україні наразі здатний робити лише «Аргентум». Більше того, в усій Європі існує лише 2 аналогічних заводи – у Франції і Німеччині. Вони працюють з вагонами батарейок, сортуючи їх за вмістом цінних елементів і відправляючи на підприємства вторинної переробки. Порівняно з їхніми обсягами «Аргентум» все ще перебуває у зародковому стані.
Про проблеми утилізації в Україні ми поговорили з ТАРАСОМ КОГУТОМ, заступником директора з інновацій заводу «Аргентум».
– Чому ви вирішили освоювати напрям переробки відпрацьованих елементів живлення?
По-перше, тема переробки батарейок цікава теоретично. По-друге, сьогодні ми збираємо батарейки, щоб відпрацювати технологію і навчитися найбільш досконало витягувати звідти цінні матеріали: цинк, марганець, вуглецеві сполуки, нікель.
Нас цікавить інноваційний аспект, і ми бачимо для себе принаймні одну групу матеріалів, яку б ми хотіли переробляти – літієві елементи живлення. Літій – цінний метал, і, фактично, якщо буде ресурсна база – відпрацьовані батарейки, то можна буде виробляти літій як метал, який в Україні не виготовляється.
– Яка екологічна складова вашої мотивації?
Промислова переробка – це суперекологічний підхід. Коли батарейка потрапляє в землю, вона починає забруднювати її важкими металами, які потрапляють потім у людей і тварин. А якщо її переробляти, то 95% того матеріалу можна вилучити і повернути в економіку. Хоча наша мета – комерційна, все рівно це виходить ненавмисно екологічний проект.
– Яка наразі основна проблема з утилізацією батарейок?
Ключове питання всього процесу переробки та утилізації батарейок – це їхній збір і доставка до місця переробки. Це питання в Україні не вирішено. Воно сьогодні вирішується на рівні громадських організацій та активістів. Ті батарейки, що сьогодні переробляє «Аргентум», зібрані коштом та енергією активістів, але треба переходити на державний рівень.
В Україні на ринку кожного дня опиняється 12 тонн батарейок. Ми за рік діяльності зібрали менше 2 тонн. Наш завод «Аргентум» може переробляти 1 тонну на день.
– Чи багато існує пунктів збору батарейок в Україні?
У нас є партнери в Криму (Контрольно-рятувальна служба), Запоріжжі (малі підприємці, що займаються екологічними виробами), Дніпропетровську, Закарпатті (дуже потужна група ентузіастів), Львові (ринок «Південний», магазин «Батарейка») і ще кілька дрібних партнерів, які нерегулярно постачають батарейки – ентузіасти, що збирають по 5-10 кілограмі відправляють їх поштою.
– Яка загальна кількість батарейок сьогодні обертається в Україні?
Сьогодні в Україні на ринку кожного дня опиняється 12 тонн батарейок – уявляєте, який обсяг! Нераціонально просто викидати 12 тонн ресурсів, до того ж, шкідливих. Ми за рік діяльності зібрали менше 2 тонн. А «Аргентум» може переробляти 1 тонну на день.
– Яким чином ви розвиваєте мережу постачальників?
Я приїхав минулого тижня з Запоріжжя, де зустрічався з громадськими організаціями, зацікавленими в екологічних темах. Ми оплачуємо цим організаціям послуги доставки батарейок до нас на завод, а вони встановлюють скриньки і створюють своїм громадянам можливість покласти туди батарейку. Це найпростіший спосіб. Ми пішли по громадському напрямку, бо всі спроби працювати через облради та міськради нерезультативні, а робота з маленькими підприємцями і організаціями дає результат.
Ще ми створили спеціалізований сайт http://www.batteryrecycling.inf.ua, на якому намагаємось декларувати все, що відбувається у нас з батарейками, щоб люди бачили, скільки здано і куди вони поділися. І так воно має бути в принципі в Україні – якщо хтось займається чимось, пов’язаним з інтересами громадськості, в Інтернеті має бути повна інформація про це.
– Яка робота ведеться для вирішення цієї проблеми на державному рівні?
На сьогодні модератором розв’язання цього питання виступає Український союз промисловців та підприємців – потужна авторитетна громадська організація, членом якої є «Аргентум». Вони збирають за одним столом переробників і постачальників батарейок. Постачальники зацікавленні, щоб їхня діяльність була екологічною, тому їхню інфраструктуру для просування заряджених батарейок – склади, магазини, транспорт – можна використати, щоб збирати відпрацьовані батарейки.
Ми відпрацьовуємо такий підхід. Не коли хтось когось змушує і починає збирати гроші, а коли самі люди беруть на себе відповідальність. Тоді вони самі це контролюють і не дозволяють зловживати.
Можна, звичайно, звертатися до Кабміну, щоб була прийнята постанова, щоб постачальники мали зобов’язання – можна буде це контролювати, наїжджати… Але буде та сама ситуація, що і з пластиковою тарою. Є постанова Кабміну, згідно з якою всі постачальники тари мають платити спеціалізованій фірмі, яка вирішує цю проблему. Гроші збирають, але проблему не вирішено. Де ті гроші? Де побудований завод? Де технологія? Нічого не працює. Або питання відпрацьованих шин. Всі підприємці, які купують шини, вже закладають утилізацію в ціну. Заплатили раз, а для того, щоб шини здати і списати з фірми, треба ще раз заплатити. Хтось щось чув про утилізацію шин в Україні? Нічого не чули, але багато років збирають оплату.
Тобто в Україні не працює імперативний спосіб, коли тиснуть зверху. І ми з батарейками зараз відпрацьовуємо зовсім інший підхід. Не коли хтось когось змушує і починає збирати гроші, а коли самі люди беруть на себе відповідальність. Тоді вони самі це контролюють і не дозволяють зловживати.
– Яка ваша найбільша амбіція в цьому питанні?
В перспективі, якщо нам вдасться забезпечити збір і переробку, коли буде технологічна лінія, ми запросимо телебачення і громадськість, зробимо екскурсію. Це у мене така мрія, як у великих політиків. Щоб весь процес був відкритий, щоб люди бачили, що батарейки переробляються, що їх ніхто не висипає в море.
Щоб зайвих ілюзій не створювати, у Європі збирають менше, ніж 50% батарейок, і я думаю, у нас також більше не буде. Але щось робити треба.