Висновки Римського клубу із найновішої доповіді «Come on! Капіталізм, короткозорість, населення і руйнування планети»

Геополітичні, соціальні та економічні сюрпризи останніх років загострили інтерес до аналітики, що намагається пояснити, чому знайома картинка тріскається, наче яєчна шкарлупа, і звідти вилазять якісь незрозумілі речі, що змушують переглядати звички. Одним із найбільш обговорюваних виявилася доповідь Римського клубу «Come on! Капіталізм, короткозорість, населення і руйнування планети». Фразове дієслово на початку, яке задає емоційного звучання, можна перекласти дуже по-різному: «облиш це!», «зважай», «слухай, чуваче» і навіть «камо грядеши». Не виключено, що представники поважного інтелектуального клубу тут вдаються до спроби прибрати поставу пророка Єремії. Ну, але повторюся – це лише емоційне тло. Смисловий посил коротко викладений у заголовку.

У першому з трьох розділів дістається «на горіхи» як бізнесу, так і політикам за безоглядне споживацтво, прагнення максимізувати прибутки за будь-яку ціну і у найкоротший термін. На думку авторів, такий ключовий показник економіки, як ВВП, уже себе вичерпав і його подальше використання лише провокуватиме стратегічні помилки у плануванні. Утім і нові бізнес-моделі на кшталт Uber теж викликають багато запитань. «А за які кошти відновлюватиметься інфраструктура, якою вони користаються, мінімізуючи податки?» – слушно запитують автори. На думку «римських мудреців», не все так однозначно і з експоненційним розвитком технологій.

image

 

Основною проблемою вони вважають карколомне зростання населення земної кулі. Однак дивляться на цей виклик з позиції техноскептицизму, не розглядають такого варіанту, як створення позаземних колоній.

Вихід із теперішньої печальної ситуації Ернст Вайцзеккер, Андерс Війкман та їхні колеги вбачають у Новому просвітництві, якому присвячений весь другий розділ документу. Спираючись на концепцію “повного світу” (full world), запропоновану американським екологом та економістом Германом Дейлі, автори резонно критикують спосіб мислення, який сформувався, коли людей було значно менше, а ресурсів значно більше. Утім тут теж є натяжка, адже міста впродовж останніх трьохсот років були драйверами модернізації і цим притягали людей з довколишніх поселень. Тож і до промислової революції був представлений «повний світ» і саме ця взаємодія формувала правила гри, а не лише наявність неосвоєних теренів за межами тісних ойкумен. Ніде правди діти, цифрові технології комунікації  таки зробили світ тіснішим і пов’язанішим у глобальному масштабі.

Історична епоха Просвітництва породила систему шкільної освіти з дидактикою, що збереглася майже до нашого часу. Що пропонують римські просвітителі? Освіті присвячено завершальну главу третього розділу. Привертає  увагу поєднання метафоричних узагальнень і аналізу великих масивів даних. Справжнім викликом для системи освіти у переповненому світі є розвиток у всіх учнів та студентів спроможності до розв’язання проблем, рівно як і здатності до критичного, незалежного і оригінального мислення. Попередні парадигми відносили це завдання до категорії елітарної освіти. Освіта майбутнього є активною і колаборативною – наполягають автори і наводять результати дослідження, представлені у  World Social Science Report (WSSR)191. А це вісімсот мета-аналізів, що охоплюють 50 тис. досліджень, в яких упродовж 2009–2012 років взяло участь 80 млн. учнів і студентів. Результати підтвердили і уточнили вже відомі факти: рівень розуміння матеріалу значно знижується, якщо застосовувати пасивні педагогічні методи, як-от читання та слухання лекцій, натомість ефект від навчання максимізується там, де учасники процесу працюють над спільними цілями, наприклад у дискусії чи групових проектах або комбінованому навчанні. Скажімо, при пасивному прослуховуванні лекцій в класі середній показник засвоєння матеріалу склав 5 %, практичні заняття збільшили показник засвоюваності до 75 %, але формат, де учні навчали одне одного, дав 90 % засвоєння знань і навичок. Отже, коопероване навчання та взаємне наставництво (peer-tutoring) дають позитивний ефект на результати навчання.

image

 

Ну і про метафору, яка мені особливо імпонує: освіта як «контракт між суспільством та майбутнім». Суть у тому, що важлива не безвідносна сума сенсів і знань, а співвідношення. Ця сукупність розкривається у петлях зворотного зв’язку і тестуванні реальності. На основі вивчення наведених тут даних автори доповіді додають ще одну мета-грамотність до категорій тих, що їх визначили експерти Європейської комісії  ще з 2006 р. Спеціалісти з людського капіталу Світового економічного форму у Давосі також вважають їх показниками якісної освіти. Йдеться про грамотність щодо майбутнього, або «спроможність прийняти складність і невідомість, щоби залишатися динамічним учасником майбутнього, яким би воно не було».

Освіта нового покоління спирається на цінності, як квінтесенцію людської мудрості різних епох і країн. За цією логікою навчання має фокусуватися на нових знаннях і дисциплінах, що ще не стали частиною загального культурного багажу.

Представники Римського клубу також вказують на обмеження аналітичного чи навіть системного мислення і закликають розвивати інтегральне. Відмінність у тому, що перше бачить світ як механізм, а друге – як органічну цілісність або ландшафт. Інтегральне мислення – це здатність, сприймати, організовувати, примирювати різнорідні елементи та досягнення більш точного розуміння основних елементів реальності. Інтегрований підхід має викладатися не залежно від галузей спеціалізації. Кожна дисципліна також повинна навчитися досліджувати себе в світлі соціального цілого. Курікулум, що дозволить готувати здатних-вирішувати-проблеми випускників, має базуватися на проектному підході. При чому школи мають заохочувати студентів активно працювати над проектами, які даватимуть практичні результати локальним громадам. Таким чином ті, хто навчаються, отримають можливість тренувати свою здатність до саморганізації і водночас розвивати власні потенціали як глобальних громадян. Вже тепер McGill and York Universities в Канаді разом University of Vermont у США беруть участь у програмі «Освіта для антропоцену» або «Ed4A». Остання охоплює випускників шкіл, студентів магістерських програм та докторантів з питань управління, права, економіки та соціальних наук, а також спеціалістів зі стратегічного моделювання. Консорціум розширюється масовими онлайн курсами. Завдання полягає в тому, щоб подвоїти поточну кількість учнів від 40 до 80 і залучити до участі університети в Австралії, Китаї та Індії. Одним із засновників цієї програми є член Римського клубу Пітер Браун.

Утім, візіонери, напевно, усвідомлюють, що така модель освіти стане панівною дуже нескоро, адже у розділі, присвяченому праці, згадана лише STEM як компетентність, конче необхідна більш ніж для 80 % усіх спеціальностей вже до 2020 р. Нагадаю, що класичний STEM – це природничі науки, технології, інженерія і математика. Тобто те, що вкладається в модель системного підходу. Інтегральному ж більш відповідає STEAM або STREAM, де А (art) – це мистецтво і ширше – гуманітаристика, а R (relationship) – включають складники релігії, що порушують етичні питання про зв’язок поколінь і пошук граничного сенсу буття.

За визнанням авторів документу ця модель освіти лише перебуває на ранніх стадіях її революційного переходу. І судячи з усього, за неї ще доведеться поборотися, адже новий підхід порушує «монастирську ізольованість» кампусів, жорстку ієрархію ступенів і статуси тих, хто ними володіє, вимагає радикального зниження економічних бар'єрів доступності якісної освіти та тягне за собою розмивання соціальних і класових бар'єрів. Окрім кастового опору тих, хто нині користає зі своїх академічних привілеїв, тут можна буде наштовхнутися і на суто антропологічний опір у вигляді неготовності більшості представників соціуму навчатися і змінити базову світоглядну установку з фіксованої на мислення розвитку. Але це, зрештою, амбітний виклик для нових мультилідерських команд.

 

Ілюстрації з ресурсу Unsplash

Автор
Експерт з питань освіти Українського інституту майбутнього

Як за сусідніми робочими столами працюватимуть чотири різних покоління

Менше ніж через 10 років ми зможемо керувати машинами, чутливими до руху очей, а також ковтатимемо нанороботів для загоєння травм у наших тілах.