Автор терміну «медіавірус» Дуглас Рашкофф створив теорію, згідно з якою інформація  нагадує живий організм, що росте та циркулює за рахунок спрощення і перекручування фактів. Інформаційні віруси розповсюджуються хаотично і часто всупереч волі їхніх авторів.

Медіа-події, співтворцями яких є учасники світової мережі, деформують картину світу. Інформація, заряджена колективними домислами, стає приводом не лише для виснажливих трактовок, але і для фізичних подій, які у свою чергу доліплюються до тіла медіа-легенди.

Прикладом подібної техніки може бути ситуація з довгоочікуваним кінцем світу. Незалежно від будь-чиїх релігійних переконань, сьогодні ситуація навколо 21 грудня 2012 року є пишним синтезом християнського песимізму, поп-культурних ефектів, нумерологічних маніпуляцій та, власне, тріумфального медійного нагнітання.

Незалежно від того, чи відбудеться кінець світу насправді, він вже успішно існує і зростає у формі вірусу в інформаційно-культурному вимірі.

Джерела історії, як часто буває з вірусами, — ірраціональні та розмиті. У 90-ті виникли сигнали від американських дослідників майя про дату 21.12.12, які в інформаційному бульйоні були змішані з уявленнями ацтеків про кінець світу, помпезними очікуваннями стику тисячоліть, перманентною кризою розвитку європейської цивілізації, анонсами фанатиків-аналітиків, демократизацією медіа-каналів, внаслідок чого типові повідомлення НАСА про вибухи на Сонці отримували додаткову захоплену інтерпретацію.

Вірус не могла не підчепити бульварна публіцистика: віруси, взагалі — її профіль. Різноманітні містичні секти та протестантські групи долучились до шуму авторитетними коментарями.

Не пропустили нагоду відзначити резонанс кіномитці. Ларс фон Трієр випустив фільм «Меланхолія», де описав дві можливі реакції на зіткнення Землі з космічним тілом. Бела Тарр зняв «Туринського коня» про те, як з Землі зникає спочатку світло, а потім — люди, і офіційно завершив кар’єру режисера. Американець Джефф Нікколс зняв фільм про будівельника, що потай від світу зробив собі бункер. Протягом багатьох років тему кінця світу вперто експлуатував Голівуд. А за кожним таким фільмом стояла черга з довірливих розмов і відгуків.

Інформаційна груда росла і ширилася. Зараз про кінець світу знає кожен волоцюга і лісник. Здається, що якщо 21 грудня раптом нічого не трапиться, людство муситиме щось собі вигадати. Певен, поліцейські всього світу очікують від цієї дати вибуху накопиченої суспільної жорстокості та сплеску самовбивств.

Між іншим, це буде перший кінець світу, який припаде на епоху більш-менш сформованого інформаційного суспільства. Добре відомо, що інтернет — це найкращий провідник вірусів, рясно удобрений чорнозем для їхнього росту і мутацій.

Але не треба вважати, що фатальна дата буде кульмінацією теми. Людство вже пережило принаймні два десятки дат кінця, які можна було вирахувати з Біблії. В Середньовіччі прихід Антихриста був однією з улюблених тем релігійного театру, Ботічеллі пов’язував кінець світу з 1500 роком, німецькі протестанти вважали, що він співпаде з кінцем Тридцятилітньої війни, астрологи і шамани побудували принаймні 30 версій, чому кінець світу має відбутися в районі 1999-2000 років… Якщо ж минеться цього разу, людство продовжить лякати себе 2021 (інверсія магнітного поля Землі), 2036 (астероїд), 2060 (розрахунки Ньютона)…

Застереження інформаційної дієти: тема, про яку люди навколо говорять найбільше, є особливо перебільшеною і перекрученою. Плітки, які ми розпускаємо, можуть слугувати енергією для росту химерного інформаційного організму. Сумнів у всьому — базовий принцип картезіанської філософії — знову придатний до гартування імунітету в боротьбі з сучасними інформаційними вірусами.