— Назвіть, будь ласка, ваше ім'я і основне заняття.

— Ваганова Юлія, менеджер мистецьких мультидисциплінарних проектів.

— Згадайте той день, коли ви вперше стали власницею твору мистецтва, а можливо, одразу декількох. Як це сталося? Це був момент спонтанності чи цьому передував пошук і виваження вашого рішення?

— Перший твір — це робота польського художника Леона Тарасевича. Я отримала його у подарунок, і це перша робота, яку я повісила у своєму помешканні. Цей твір був створений на моїх очах під час проекту «Малярство» (Тіберій Сільваші, Леон Тарасевич, куратор Юрій Онух) в ЦСМ при НаУКМА у 2000 році. Леон робив інсталяцію на підлозі, вкривши її різнокольоровою штукатуркою. Частина підлоги після завершення проекту була знищена (так захотів автор), а частина порізана на «картини» — деякі з них були продані автором, а я отримала таку у подарунок. Я дуже хотіла мати цей шматочок, але не мала сміливості попросити. Хоча і чула тоді, що художники часто дарують роботи організаторам проектів. Я не розуміла, що часто це робилося не тільки з відчуття подяки, але й через умови галереї. Ця практика не є мені близькою.

«Малярство», Леон Тарасевич, ДВП, кольоровий акрил, 46x46 см

Проект «Малярство» у ЦСМ, 2000

— У тих випадках, коли вас захоплює бажання придбати роботу художника чи художниці, що вас мотивує?

— Робота має для мене особисту історію, вона мені подобається, ціна. Декілька робіт я купила спеціально на подарунки друзям.

— Що є характерного у тому мистецтві, яким ви володієте на даний момент?

— Історії, роботи мають історії. Я не купую мистецтво заради вкладання грошей чи прикрашання оселі або складання. Я купила для себе лише дві роботи, вони мені сподобалися, і я мала фінансову можливість. Одна з робіт — це витинанка Толіка Бєлова, одну він мені подарував, другу я купила роком пізніше. Малюнки Толіка мають якійсь неймовірний нерв, і я хочу ще купити його графічну роботу.

Витинанка Толіка Бєлова

І ще робота Дмитра Кузовкіна «Бруківка Львова». Це аплікація. Просто сподобалося, напевно, назва зіграла своє. Дуже люблю Львів. Одні з моїх найближчих друзів — зі Львова, кожна подорож у це місто — завжди історія. І мені бракує львівських кав’ярень.

Декілька малюнків моїх синів офіційно зараховані до колекції. Іванова «Чудесний маг Ваганова Івана» і «Мисливець, вовк і трамвай» Микити. Автори детально розповідають про свої роботи.

«Чудесний маг Ваганова Івана», Іван Ваганов, папір, гуаш, 21х30 см

«Мисливець, вовк і трамвай», Микита Ваганов, папір, олівець, фломастер, 21х30 см

Іноді не думаєш, що робота може опинитися на стіні. Так у мене з’явилися два плакати з виставок, – я їх поцупила під час підготовки (звичайно, це не оригінал). Я вставила їх у рами і вирішила повісити. 

Плакат «l`art pour l`art».1994. Mendell&Oberer. 90x60 см

Плакат до виставки «bewußt, einfach», 1998, 90x60 см

— Про які мистецькі роботи у вашому володінні ви любите розповідати і показувати своїм друзям чи колегам?

— Наприклад, у мене є робота Саші Макарської, яку вона подарувала мені після закінчення першого року резиденції групи Р.Е.П. у першому великому складі в ЦСМ при НаУКМА у 2005 році. Дуже гарна й іронічна робота. Я працювала координатором і відповідала за резиденцію. Тоді 15 художників мали можливість використовувати частину простору ЦСМ у Староакадемічному корпусі як студію-офіс-майстерню і зробити декілька виставкових проектів. Перетворення частини простору інституції на майстерню відразу 15 творчих, цікавих, бурхливих художників було для мене важким організаційним випробуванням. На роботі зображена чаша з підписом «Чаша терпіння», а внизу дрібненько написано «Р.Е.П.».

«Чаша терпіння», Саша Макарська, полотно, акрил, 15x15 см

В мене є «неповішана» робота — не можу знайти місце для неї. Це подарунок від Алевтини Кахідзе. Коли я думаю про роботи Алі, завжди згадую історію про те, як вона хотіла жити біля води, але не мала можливості, і намалювала воду, бо якщо намальоване — ти вже це маєш. Це відчуття «володіння-неволодіння» завжди провокує мене. Останнім часом я спеціально не беру у подорожі фотоапарат – мені хочеться відчути те що я бачу, а не мати схованим у «володінні» флешки.

«Limited  editions», Алевтина Кахідзе, ксерокопія на папері приклеєна на ДВП, 120х90 см

Є робота Олени Турянської, яка мені нагадує проект «І душа. І розум. І тіло» (Олена Турянська, Мирослав Машлянко, куратор Юрій Онух, 2008, ЦСМ при НаУКМА). Сама робота не відноситься до проекту, але завжди переносить мене у простір її витинанок і об’єктів Машлянка.

Ще невеличка робота Гамлета Зіньківського. Це як матеріалізація бажання купити його роботу-платівку. Несподівано я отримала в подарунок зовсім іншу його роботу, і вона мені подобається більше. Я не знаю, як її оформити, ще не придумала. До речі, робота Алевтини не висить саме з цієї причини. Я хочу пофарбувати шматок стіни під роботою. Але тут у нас виникають суперечки з чоловіком: чи варто фарбувати шпалери, які не створені, щоб бути пофарбованими, або купити великий шмат паперу золотого кольору — але такого розміру я не знайшла.

«Сыро было», Гамлет Зінківський, папір, змішана техніка, 9х12 см

— Вам цікаво чути про враження чи особистий зміст, які інші люди отримують від вашої приватної колекції?

— Ніколи про це не думала, це приватна колекція, щось, що має значення для мене, і цього достатньо. Іноді друзі питають про роботи, і тоді я розповідаю історії.

— Ви думаєте про те, щоб у майбутньому купувати більше мистецтва? Це будуть твори, схожі на ті, що вам сподобались раніше, чи ви відкриті до чогось абсолютно нового?

— Я не думаю в категорії «більше чи менше». Напевно, у мене будуть з’являтися нові роботи, але які і коли, я не знаю. Питання не в тому, аби мати їх у своїй колекції, а скоріше в можливості дивитися на різне мистецтво, старе і нове.

Є роботи, які я колекціоную у пам'яті. Не знаю, коли я знов наживо побачу їх. Наприклад, «Скок Воропаєва Миколи» Андрія Сагайдаковського. Цю роботу, напевно, я би хотіла саме мати на стіні. Але вона продана до приватної колекції, та водночас є і в моїй колекції.

«Скок Воропаєва Миколи», Андрій Сагайдаковський, ролотно, змішана техніка, 141х183 см