Майбутнє належить відважним і щирим

Майбутнє належить відважним і щирим

151 6 хвилин хв. читання
8.05.2022

Коли я наважилась зібрати до купи різної глибини думки в цей текст, стало відомо про загибель воєнного кореспондента Олександра Махова в дев’ятирічній війні Росії з українцями, що з 24 лютого 2022 року перейшла в повномасштабну агресію на всій території країни. Протистояння загарбницьким діям РФ ведеться об’єктивно на полі бою, суб'єктно на дипломатичному рівні та сутнісно у духовному вимірі. Це тотальна війна, якої ми не бажали, і в ній є роль для кожного, хто шанує і відстоює гідність, свободу і суверенність України. 

Пізніше цього ж дня приходить новина, що в Маріуполі загинула Наталія Луговська, психологиня полку «Азов», що  віддано продовжувала справу сина, який захищав Україну від РФ від 2014 року, боронив Широкине і Маріуполь. 2018-го Юрій загинув 23-річним від кулі російського снайпера під Водяним на Донеччині. Олександр і Наталя, смертю подолали смерть і вічно житимуть в наших серцях, як люди, що обрали волю. 

Герою слава! Героїні Слава!

В цей же час звичний Габермас, перебуваючи під ядерною парасолькою США, розмірковує чому залишатись раціональним було і є раціонально всі ці дев’ять років і сімдесят днів. Подібна самозануреність пана філософа, не дозволяє йому врахувати, що власне така логіка міркувань надає примарному Путіну умовні моральні підстави для війни в Європі і ядерного шантажу всього світу: «ви надто погрязли в матеріальному, ми навчимо вас істинному». Світ вже одного разу проходив цей урок, і Німеччина тоді отримала оцінку з мінусом, а Україна заплатила за нього мільйонами життів, а потім ще раз, і ще раз. Зухвалі українці дивом вижили і вивчили свою частину уроку, передали гірку науку дітям і внукам, які виросли і взяли відповідальність за те, щоб воювати, діалогувати і рефлексувати одночасно заради збереження цілісності світу. Головна мотивація для перемоги України в цій війні, не передавати розгубленість, наче незрозуміло як жити повноцінно – в гідності, взаємності і ситості – своїм дітям і онукам. Українці здавна мають для неї рішення, і залюбки його втілюють, поки хтось не краде їхнє зерно і людей, та насильно не примирює, біжучи поперед батька в пекло. 

Раціональність має йти поряд з грамотністю, зокрема в питаннях історії. Істинність має корінитись в правді, в тому числі щодо ілюзорності власної наддержавності. Реальна суб'єктність не тотожна уявній індивідуальності, і водночас вимагає відваги почати самотужки і скільки треба протистояти хижому оскаженілому загарбнику і щирої віри, що свобода вартує зібраної в кулак волі, щоб під час війни продовжувати навчати дітей, читати лекцію своїм студентам, планувати розвиток бізнесу і публічно брейнштормити реформу судів.  

До смерті бажати перемогти, захищаючи життя і хотіти перемагати все життя через смерть є тотально відмінними намірами. Перший більш егоїстичний і для нього ще треба постаратись. Другий щоразу пробують пояснювати страхом і суспільними вигодами, одночасно знецінюючи загрози і колективну відповідальність. 

Українці не бачать нічого загадкового в російській інфантильній обіцянці «в разі чого можемо померти і всіх прихопити з собою», а лише помутніння свідомості і ослабленість розуму від інтоксикації власною пропагандою. Люди в адекватному стані не відчувають жодної вдячності за можливість існувати під нескінченною окупацією як апатичний об’єкт чергового експерименту з обнулення історії світового порядку, руїни якого поховали б безкінечний ряд воєнних злочинів проти людства і людяності.

 

 

Покоління українців, яке тримає удар цієї війни, народили ті самі люди, які без особливого спорядження і крізь страх за здоров’я рідних йшли рятувати Європу від гіркоти квітки Полинь в 1986-му. Через багато років їхня відважна поведінка і людська трагедія наповнять сюжет американського документального серіалу «Чорнобиль», зйомки якого в 2017-му пролили світло на велику мережу брехні, яка наче ланцюги скувала всі рівні керівництва в Радянському Союзі, що зрештою й призвела до однієї з найбільших катастроф в історії людства і первинної спроби приховати її від решти світу. Серіал став сенсацією серед глядачів в 2019-му завдяки своїй правдоподібності і водночас потужним попередженням про ціну раціоналізованої покори і обману.

Постмодерна експансія РФ відбувається фізично і медійно, наслідуючи колонізаційні практики царської Росії і смислове насильство в дусі Радянського Союзу, через неспроможність уявити себе в майбутньому кращими, ніж вони були в минулому. Похмуре для нормального суспільства бажання «щоб усі боялись і не насміхались» та утопічність імперського ідеалу «жити в світі, де всі розмовляють однією мовою» жахливим чином проростають на пустирі історії, який ця нещасна нація раз за разом собі влаштовує і пробує затягнути в нього решту світу. 

Неспроможність уявити себе в майбутньому і нищення пам’яті дуже тісно пов’язані між собою. Чим більше виправдовуєш хворобливі амбіції брехливою історією (як ти сам всіх переміг, наприклад), тим важче створювати візії майбутнього. Можливе майбутнє проростає з сьогодні, справжнє сьогодні коріниться в минулому, яке пам’ятають. Коли системно викорчовуєш пам’ять про себе та інших, переписуючи книги так, щоб уявляти себе одиноким переможцем всесвітнього зла, то національне мислення немає реального ґрунту для засіювання нового бачення свого суспільства в світі співтворення і мережевості. Звідси всі страждання і неспроможність витримувати себе тривалий час. Звідси дорога або до крабів за крейсером, або до черв’ячків в садочку, бо ніхто тебе не любить і ніхто не приголубить. Ну або назад в школу життя, щоб почати відновлення правди про свою історію, актуалізацію викликів для людей в країні і аж тоді вже можна буде перейти до формування амбітних цілей, від яких люди не вигорятимуть дотла. 

Росія вивела світ з рівноваги і змусила багатьох навести різкість. Для цього без сумніву потрібна велика сила. Водночас присутнє спільне відчуття, що бажання бути сильним пересилює бажання бути. І от в цей момент світові лідери справді можуть розділяти розгубленість щодо майбутньої долі балансуючої сили світу, що не здатна сама себе врівноважити і гармонізувати свою присутність серед інших. Вибираю вірити, що з часом світ дасть раду своїм процесам ціннісного, а за тим політичного і економічного, перегрупування через модель відкритої автономності і мережі свободи. Заяви про це лунають в контексті війни, яка світова за суттю, але локальна за формою, завдяки відважним ЗСУ і союзу щирих партнерів України. Think global, act local, шляк би його трафив.  

 

 

До того часу українцям має стати запасів життєзарадності виживати, берегти державу і передавати іншим країнам знання про правду, суть і тактику цієї війни. Ціну, яку українці платять у великій битві за майбутнє на сході України можна виміряти за рухом швидких, що вивозять поранених в тил, і зворотного пересування вантажівок з резерву, щоб нівелювати будь який вогневий вплив ворога. Війна завжди чорніша за темряву. Людство досі немає слів, щоб пояснити реалії війни тим, кого вона оминула. Наші бойові брати і сестри йдуть через такий досвід, щоб Україна залишалась в серці вільного світу і за це їм безмежна шана від нас і слава серед наступних поколінь.   

 

 

Бути значить робити. Досягати значить ставати. Іти на зустріч невизначеності значить відважно жити. Перемагати значить іти по кроку за раз до мети, не відстаючи в марафоні без відміряної дистанції ні на крок, щоб зрештою випередити ворога на півкорпусу. Вірити значить, відкривати двері, коли стукають ті, хто вимушений рятувати сім’ї від куль і бомб. Щодня ставати собі кращим другом і без жалю вигнати зі своєї країни втришия тих, хто нахабно краде час і варварськи руйнує спадщину. Ґартувати свій дух, щоб ставав первинним меморіалом пам'яті про невинно вбитих і закатованих, і живою стіною плачу для всіх, кому болить і мають прохання до Бога про любов.        

Слава Україні!

______
Для створення візуальних постерів використовувався шрифт дизайнера Андрія Шевченко спеціально для Маріуполя  (шрифт Mariupol)
Дизайнерка постерів Tetiana Moiseienko
Автор
Громадська організація «Ґараж Ґенґ»

компенсувати свої слабкості, а сильні сторони  використовувати найпродуктивніше

«Ми стадні тварини і залишаємося ними тому, що в стаді маємо більшу силу. Поодинці ми мало чого варті. Ні як поодинокий хуліган, ні як поодинокий чернець, ні як поодинокий солдат. У всякому разі, у більшості випадків. Тому ми об’єднуємося наперекір всьому неоліберальному прагненню до індивідуалізму».