Як ми вже знаємо, без надійних фільтрів сприйняття нині легко розплавити та засмітити власну уяву. Але фільтри існують не лише в точці входу. Людина видає світові не менше інформаційних хвиль, аніж отримує. Кожен з нас являє собою інформаційну митницю, кожен впливає на те, чого у світі буде більше — любові чи терору. 

Задача вхідного шлюзу: уникати прийому отруєної інформації. Задача вихідного шлюзу: творити свою інформацію, керуючись регуляторними принципами. Вчитися створювати чисту та якісну інформацію легше за все за допомогою ряду умовних ігрових обмежень.

У 1933 році польський емігрант в Америці, філософ та інженер Альфред Коржибський запропонував відмовитися в англійській мові від дієслова «бути» (to be). Коржибський був прихильником ідеї нового неаристотелівського типу мислення. Добре відомий його афоризм — «карта не є територією». Коржибський вважав, що людство зможе наблизитися до подолання бідності та війн, якщо буде обачнішим у використанні слів та не плутатиме їх з явищами.

Після смерті Коржибського його учень лінгвіст Девід Борланд запропонував взагалі відмовитися від усіх форм дієслова «бути» («є», «являє собою», тире, дорівнює) та замінити пасивну форму вислову на активну. Замість фрази «Томас — чорний кіт» варто було б казати «Томас здається мені чорним котом при кімнатному освітлені». Такий тип мови Борланд назвав мова-прайм (E-Prime). Хоч він і закликав до складніших мовних конструкцій, їх використання мало на меті зниження абстрактності і неточності спілкування.

Мову-прайм почали використовувати деякі письменники та науковці, проте вона не набула широкого розповсюдження, зокрема через те, що в багатьох мовах, як, наприклад, в українській, дієслово «є» зазвичай і так не вживається. Але попри свою неуніверсальність ідея Коржибського/Борланда була також прикладом ігрових стосунків з мовою, свідомих сортувань, результатом яких була якість комунікацій. 

Приблизно в той же час, коли Коржибський відмовився від слова «бути», фантаст Едмонд Гамільтон написав новелу, де описав мовну гру, в яку були приречені грати жителі вигаданого ним острову. Кожен з героїв новели мав лише один набір слів на добу, тому свою комунікацію вони будували так, щоб не повторювати жодного слова протягом цілого дня. Врешті таке обмеження загартувало мову острів’ян та призвело їх до революційного стану.

В 1969 році в іншому кінці світу французький письменник-модерніст Жорж Перек прославився, написавши роман «Зникнення». Твір був цікавий тим, що в ньому жодного разу не була використана популярна літера «е». Перек — відомий експериментатор структурних обмежень. В архітектурі свого іншого роману «Життя спосіб вживання» він використовував карту паризького дому, задачу проходження коня по шаховій дошці, греко-латинський квадрат 10-го порядку, концепцію пазлу. 

У літературі техніка уникнення якоїсь літери називається ліпограмою. Її радять використовувати як тренування тим, хто хоче розвивати свою мову і творчі навики. Сєрґєй Довлатов будував свої речення так, щоб у них не повторювалися слова на одну і ту ж літеру.

Порада інформаційної дієти: перестаньте бути машинами спрощення. Спробуйте створювати нові форми та правила подачі вихідних даних, оздоровлюйте себе як канал інформаційних вібрацій. 

Дивуйте своїх адресатів новими стилями побудови листів, вигадуйте загадки і поетичні заголовки, не бійтеся абсурду. Спробуйте складати тексти-піраміди, шифрувати ключові слова в текст, відмовтесь на певний час, наприклад, від смайликів, вітань, скорочень, великих літер, анахронізмів, жаргонів або, скажімо, політичних тем.

Грайте в ігри з мовою!