Березень 2010 року. Ранок. Мій перший в житті ранок у Лондоні. Я з невеликою валізою, куцому сірому пальто і з довгою нестриженою бородою наче у аміша стою на порозі лондонського будинку і натискаю на дзвінок. Я зовсім не здогадувався, що за особа мені відчинить двері і як далі складеться ця історія, але я відважуюсь і натискаю. Здається, тоді Вона була з зеленим волоссям. Я зустрів Вероніку (Кайоко, Маргариту — вона має безліч імен, і я досі не знаю, яке її справжнє) через Каучсерфінг. На той час Вероніка багато випивала, приймала антидеприсанти і щотижня змінювала колір волосся. А все це через Івана з Одеси, непутящого божевільного українця, з яким вона співжила у лондонському помешканні, де гучними вечорами відбувалась інтеграція Вероніки в український контекст. За кілька місяців після нашої зустрічі у Лондоні Вероніка вже гостювала у моїй київській квартирі. Пізніше ми одружилися через Фейсбук. Я встиг пережити безліч її особистих внутрішніх та зовнішніх трансформацій — спочатку вона міряла на себе образ чоловіка, щоб стати трансвеститом, щоб відчути як то бути чоловіком, який хоче стати жінкою. Згодом її захопив гопнік style, а пізніше вона запалилася бажанням стати українською «тьолкою» і вийти заміж (по-справжньому) за багатого іноземця. Життя цієї італійки може здатися тупою несерйозною грою чи божевіллям. Але поряд з тим, що сьогодні всі навколо проповідують свободи, свідомість, відповідальність, здається, що gonzo-люди (gonzo з англ. — пришелепкуватий) є найчеснішими по відношенню до себе у суспільствах, де всі живуть так ніби не помічають одне одного.

March 2010. Morning. My very first morning in London. Wearing a short grey coat and a long unshorn Amish-like beard, small suitcase in my hand, I’m standing on the threshold of a London house and pressing the doorbell. I’m very unsure what kind of person will open the door and how this story will go further, but I dare and press it. As far as I can remember, She was with green hair at than moment. I met Veronika (Kayoko, Margarita – she has a multitude of names and I still don’t know which one is real) through Couchsurfing. At that time, Veronika was drinking a lot, taking antidepressants and changing her hair color every week. All this was due to Ivan from Odessa, a good-for-nothing crazy Ukrainian she had cohabited with in a London apartment where on wild nights Veronika’s integration into the Ukrainian context was taking place. Just several months after we had met in London, Veronika was a guest in my Kyiv flat. Later we got married on Facebook. I had a chance to go through her countless personal internal and external transformations: first she tried on the image of man, then became a drag queen, then explored what it’s like to be a man who wants to become a woman. Later she got into the “gopnik” style, and then became excited about becoming a Ukrainian “bitch” and getting married (for real) to a rich foreigner. The life of this Italian girl may look like a stupid game or madness. But while everybody today is preaching liberties, awareness, responsibility, it seems that gonzo people are the most honest with themselves in societies where everyone lives as if they didn’t notice each other.

– Мені важко описати тебе кількома словами, тому передаю цю честь тобі. Хто ти?

– Minia zavout Veronika, ya ukrainski devochka. Я погано говорю англійською. Я люблю своїх друзів. Моя улюблена гра – шукати собі чоловіка з багатої країни. Я люблю басейни. У тебе є басейн? Напиши мені, я тебе вже люблю. Давай одружимось!

– It is a hard task for me to describe you in a few words, so I give this privilege to you. Who do you think you are?

– Drastvutie! Minia zavout Veronika, ya ukrainski devochka. I speak little English. I like my friends. My main sport is to look for a husband from a rich country. I like swimming pool. You have a swimming pool? Contact me, I love you already. Let's get married!

– Як у тебе виникла ідея поїхати в Україну? 

– Я хотіла змусити свого друга побачити мене. Це був Іван з Одеси. Ми колись разом жили в Лондоні. Я впала у глибоку депресію після того, як він поїхав з Лондона, бо мені не вистачало його божевільної особистості, неймовірних історій про його країну, його смішної манери висловлюватися англійською та його грубості. Коли Іван поїхав з Лондона у лютому 2011 року, я пішла на побачення з хлопцем з Каучсерфінгу. Він був доволі нудний, але єдиним цікавим моментом у його історії було те, що в молодості він їздив у Чорнобиль, і для нього це був надзвичайний досвід. Він також зв’язався з моєю подругою Даною, але вона не хотіла з ним спілкуватись. Проте вона прийшла в захват від ідеї Чорнобиля і запропонувала мені поїхати на екскурсію у пекло. Ми замовили цю екскурсію.

У цієї країни точно якісь проблеми, якщо вона пускає туристів у Чорнобиль! Найбільш радіоактивне місце на Землі, через яке померли тисячі людей, виникли усі ці хвороби та патології… Воно настільки небезпечне, що в Європі про нього щодня говорять у новинах як про жахливу подію в історії. А вони пускають вас туди всього за 120 євро. Ми купили квитки якраз перед тим, як вибухнула Фукусіма, а коли ми приїхали туди, це була 25-та річниця Чорнобиля, і відбувалася друга ядерна катастрофа. Яка синхронність!

– What was the story and the reason behind your idea to go to Ukraine?

– The reason was to force my friend to see me. It was this guy Ivan from Odessa. We used to live together in London. After he left London, I fell in a deep depression caused by the lack of his insane personality, the incredible stories about his country, his funny way to express himself in English and his rudeness. After Ivan left London in February 2011, I had a Couchsurfer date in London. This guy was quite boring but the only interesting part of his story was that he went on a trip to Chernobyl when he was young and it was a great experience for him. He also contacted my friend Dana but she didn't want to hang out with him. But she went hype about the Chernobyl thing and proposed me to go together on an excursion to hell. We bought the excursion trip.

That country has to have some problems if they let tourists go to Chernobyl! The most radioactive place on Earth, thousands of people died, all those sicknesses and malformations… It’s so dangerous that it's in the news every day in Europe, because it has been such a bad event in history. And they let you go there just for 120€! We bought the tickets just before Fukushima blew up, so by the time we were there it was the 25th anniversary plus the second nuclear disaster going on. What a timing! 

– Отже, перша проблема України – це Чорнобиль, а друга – це Іван з Одеси. Хто цей Іван?

– Він був моїм співмешканцем, ми разом жили у Лондоні 1 місяць і 24 дні у 2010-2011 рр. Він найбільш неймовірна людина, яку я зустрічала. Він народився в Одесі (у той час я знала лише дві речі про Україну: Чорнобиль і Потьомкінські сходи), вчився на кінорежисера у Києві і приїхав у Лондон вивчати англійську. Це він змусив мене так захопитися Україною. Він розказував мені про все погане, що там відбувається: про гопників (перші слова російською, які я вивчила: «Шо, бля!»), хабарництво, жахливі радянські будинки та депресивні озера, цокання підборів у метро та «у моїй країні хіпстер означає мудак». Іван був дуже крутий, безстрашний і абсолютно божевільний. Йому дуже сильно не вистачало загальної культури, але у нас відбувались найдивовижніші алкогольні розмови. Я обожнюю його російський акцент. Тож я сказала собі: «Поїхали у країну Івана! Туди, де всі говорять російською, радіоактивно і грубо!».

– So the first problem of Ukraine is Chernobyl and the second one is Ivan from Odessa. Who is this Ivan?

– Ivan was my flatmate, we lived together for one month and 24 days in London in 2010-2011. He is the most amazing person I've ever met. He is originally from Odessa (I knew just two things about Ukraine at that time: Chernobyl and the Potemkin Stairs), got a degree as a film director in Kiev and came to London to study English. This is the guy that made me so crazy about Ukraine. He told me about all the bad stuff that happens over there: the Gopniks (the first words I learned in Russian were “Sho, blia!”), the bribing, the horrible Soviet buildings with depressing lakes, the tic-tac sound of heels in the metro and the “in my country hipster means dickhead”. He was so cool and fearless, completely out of his mind. He had a really huge lack of general culture, but we had the most amazing alcoholic conversations. I love his Russian accent. So I said to myself, “Let’s go to Ivan's country! Where everybody speaks Russian, radioactive and rude!”

– Ти багато мандруєш і ніколи не лишаєшся вдома надовго, але ти завжди приїздиш в Україну. Пройшло два роки з часу твого першого візиту в Україну. Чому ти досі сюди приїжджаєш? Яка твоя стратегія щодо України?

– Україна неймовірно прекрасна. Я люблю Україну. Тут так багато грубіянів. Мені подобаються грубіяни. І мені подобається, що вони не посміхаються фальшивими посмішками, як ми в Європі. Вони дивляться в обличчя фактам і вирішують проблеми правильним чином: не займаючись цими проблемами взагалі або вирішуючи їх у дуже «антиєвропейський» спосіб.

Наприклад, проблема бездомних собак перед Євро-2012. Ми у Європі підняли навколо цього такий кумедний галас! Я чудово розумію, як Україна вирішувала проблему бездомних собак – спалюючи їх. Це прекрасна ідея!!! До цього я всім розповідала, що Україна – ідеальне місце для бездомних собак, що вони просто переслідують тебе і намагаються на тебе напасти. Тому я підтримала їх спалення. Я не борець за права тварин! Це вам не цуценята! Я чула дуже неприємні речі про те, що Україна мала побудувати притулки для собак. У цих людей немає жодної гадки про те, як усе погано в Україні. Будувати притулки для бісових собак, у той час коли люди живуть у такій скруті? Вони мали побудувати ці довбані собачі притулки, щоб любителі цуценят у Європі були задоволені і відчували, що рятують тварин, хоча при цьому їм начхати на людей!

Одного разу я запитала в Івана: «Де знаходиться Україна?» – а він каже: «У Європі», – а я кажу: «А от і ні». І я була права, на щастя, вона не у Європі. Європа – лайно, Україна рулить.  

Усі фото Олексія Салманова. All pictures by Oleksiy Salmanov.

 

 

 

 

 

– Being a great traveler, you never stay at home for a long time, but you always come to Ukraine. Two years have passed since your first visit to Ukraine. Why are you still coming here? What’s your strategy about Ukraine? 

– Ukraine is an unbelievably amazing country. I love Ukraine. It is so full of rude people. I like rude people. And I like the fact they are not faking smiles like we do in Europe. They do face the facts and they do deal with a problem in the right way: by not dealing with a problem at all or dealing with it in a really anti-European way.

For example, the dogs issue before Euro 2012. That was such an entertaining fuss we made about it in Europe! I really understand how Ukraine dealt with the stray dogs issue [by burning them]. That’s a great idea!!! Before I was telling everybody how Ukraine was a perfect place for stray dogs and how they were just chasing you trying to eat you up. So I was really in favour of burning them. I’m not animalist! Those were not puppies! I heard the most embarrassing things about how Ukraine should have built “dog houses”. I mean, those people have no fucking clue of how bad it's going in Ukraine! Giving homes to fucking dogs? People don't have decent lives over there! And they should have build fucking dog homes so that the puppy lovers in Europe could feel better about saving animals but not give a shit about human beings!

Once I asked Ivan, “Where is Ukraine?’ and he replied, “It's in Europe”, and I said, “No, it's not!” And I was right, thank God they are not. Europe is shit, Ukraine rocks.

– Відколи я знаю Вероніку, вона завжди досліджувала образ жінки у суспільстві. Коли ми зустрілися в Лондоні, ти досліджувала, що значить бути трансвеститом. Твоя експансія в Україну почалася з того, що ти намагалася одружитися з Іваном з Одеси, ставши його ідеалом української жінки. Потім ти поїхала у Київ, окупувала секонд-хенд на Лісовій і скуповувала жіночі хутра радянських часів, і щовечора виходила на люди, як фрік. І багато-багато інших епізодів… Чому ти робиш це з людьми та з собою?

– Іванів ідеал того, якою має бути жінка, повністю протилежний до того, що значило бути жінкою для мене. Мене виховували на старомодних феміністичних цінностях, відповідно до яких я мала стати схожою на чоловіка – працювати, бути успішною, мати величезну рішучість, багато вчитися, говорити багатьма мовами, виражати себе попри все, тілесно та ментально долати будь-які перешкоди в житті і ніколи не казати «не можу». Мене вирощували асексуальною, я була ідеальною машиною, бульдозером. Я ніби була жінкою, не розуміючи, що значить бути жінкою.

Тож коли я зустріла Івана, українського чоловіка, це була сутичка титанів.

Наприклад, Іван вважав, що жінка має бути заввишки до його підборіддя, щоб він (чоловік) міг вирішувати, коли цілувати її. Тому що так він має владу. Нічого собі заявочки! Також у неї має бути маленька талія, щоб її можна було обхопити двома руками (ага, а також розчавити її, якщо вона поводиться не так, як ти хочеш). Вона має бути блондинкою і мати блакитні очі. Я питала в нього: «Чому тебе не цікавлять її мрії, наміри, внутрішня краса?». Але він казав щось типу: «Мені вона подобається, тому що вона блондинка і має блакитні очі. Я з нею одружуся. Вона має бути розкішною». А я кажу: «Твої очікування завищені, друже, ти не той чоловік, який може претендувати на розкішну жінку». А він каже: «Ні, я саме такий, тому що в Україні є багато блондинок з блакитними очима, маленькою талією і на високих підборах, які завжди будуть зі мною зустрічатися».

Я думала, він усе це вигадує, як і тих злочинців, які вештаються на вулиці і б’ють людей без причини, носять жахливий одяг і просто гаркають «Шо, бля!?». Але я приїхала в Київ і побачила навколо купу білявих, блакитнооких, високих, цицькастих, худих, дуже худих тьолок. Я почувалася жахливо. 

Лондон. London. Всі фото з особистого архіву Вероніки. All pictures are from the personal archive of Veronika.

Вернацца (рідне село) Vernazza (home)

Вернацца Vernazza

Вернацца Vernazza

Лондон London

Лондон London

Лондон London

Лондон London

Лондон London

Київ Kyiv

Київ Kyiv

– As long as I know Veronika, she has always pursued the image of a woman in society. In London, when we met, you were exploring what is to be a drag queen. Your expansion to Ukraine has started with your trying to get married to Ivan Shevchenko by becoming his ideal of a Ukrainian woman. Then you moved to Kiev and occupied Lesnaya second hand market and bought a dozen of Soviet style women’s fur coats and were going out every night like a freak. And many, many other episodes... Why are you doing this to people and to yourself? What’s the point? 

– Ivan's ideal of how a woman is supposed to be (!!!) is completely the opposite of what I thought it is to be a woman. I was raised on old-fashioned feminist values, where I was supposed to become like a male – work and be successful, have the strongest determination, study a lot, talk many languages, express myself no matter what, defeat bodily and mentally any difficulty in life, and never say “I can't do it”. I was raised as an asexual, I was a perfect machine, a bulldozer. Like being a woman without understanding what being a woman means... 

So when I met Ivan, a Ukrainian man, it was a clash of the titans.

For example, according to his views, a woman has to be tall just up his chin so than he (the male) could decide when he could kiss her. Yes, because like this he has the power. Are you fucking kidding me? And she should have a small waist, so that you can take it with two hands (yeah, and maybe also break her if she is not behaving like you'd like her to). And she should be blond and have blue eyes. And I was asking him, “Why are you not interested in her dreams, expectations, inside beauty?” But he was saying something like, “I like her because she is blond and has blue eyes. I’m gonna merry her. She has to be gorgeous”. And I said, “Your expectations are too high; you are not that kind of guy that can have a gorgeous woman, dear”. And he said, “No, I am, because in Ukraine there are just blond blue-eyed small waste high heels girls that would always date me”. 

I thought he was making this up, like those criminals that are just hanging out on the street and beating up people for no reason, wearing really bad style clothes and just screaming “Sho, blia!?” But I came to Kyiv and there were just blond hair, blue eyes, tall on the high heels, big boobs, skinny, really skinny bitches around me. I felt horrible.

– Отже, твоя наступна ідея полягала в тому, щоб візуально трансформуватися в українську жінку, схожу на тисячі «наташ», зробити професійне портфоліо, надіслати його у шлюбні агенції, що спеціалізуються на українських жінках, і одружитися з багатим іноземцем…

– Коли я жила в Лондоні, я займалася «крос-крос-дресингом» – це була проекція того, як чоловік бачить жінку. Спершу я мала уявити чоловіка з його рисами та поведінкою, а потім здійснити наступний крок і трансформувати цього чоловіка у жінку – носити перуки, використовувати накладні вії і наносити багато макіяжу…  Чи була це жінка? У такий спосіб можна було досліджувати, як жінка пригнічується чоловіками. 

І от з’являється цей українець з його уявленням про жінку. Це образ жінки, яка хоче одружитися у 22 роки, народити дітей і залишити за чоловіком право заробляти гроші. У Європі ми зазвичай народжуємо дітей років у 35 – якщо ти одружуєшся раніше, люди говорять: «О, я не знала, що вона вагітна». 

Коли я приїхала в Україну, то побачила усіх цих красивих жінок, і всі вони хотіли заміж. Мене захопила ідея того, як можна бути жінкою по-новому. Я сказала собі: «Я повинна стати Жінкою». Раніше я була чоловікоподібною жінкою, потім – транссексуалом, а тепер я маю стати жінкою. І я почала себе переконувати в тому, що, можливо, я живу на Землі лише для того, щоб народити дитину якомусь козлу і при цьому не бути розумною. 

Я намагалася вкласти у себе в голові всі ці нові ідеї. Я почала думати, що моє призначення – народжувати дітей і бути розкішною, щоб мій чоловік продовжував мене любити, і що мені потрібен багатий чоловік, який би мене забезпечував, і що я маю полишити будь-які мрії про персональний успіх. Бути жертвою, тендітною, беззахисною і незграбною.

Я зареєструвалася на sugadaddy.com. Тепер у мене є багатий і старий залицяльник (і це відповідає моєму проекту). Зараз мені подобається ідея бути тьолкою багатія. Або, принаймні, створювати в інших людей враження, що я така. Мені подобається мій чоловік, він дуже розумний і дозволяє мені почуватися жінкою.

Як вийти заміж за іноземця? How to marry a rich foreigner? Всі фото з особистого архіву Вероніки. All pictures are from the personal archive of Veronika.

 

 

 

– Right, so your next idea was to visually transform yourself to the look of a Ukrainian woman, like all those hundreds “Natashas”, make a professional portfolio, send it to the online dating agencies focused on Ukrainian women and marry a rich foreigner...

– When I was living in London, I was focused on being a “сross-сross dresser” – a projection of the idea of how a woman is seen by a man that could not be a woman. So I first had to make up a male in my mind with his features and behaviours, and then make the next step and transform that male into a female – wearing wigs, using fake eyelashes and doing heavy make up... Do you think that is a woman? Fine, let’s explore this way how a woman is repressed by males. 

Then this Ukrainian came with his vision of a woman. It's the image of a woman that wants to get married at 22 and have kids and leave the working business to her husband. In Europe we usually have kids when we are 35 – if you get married before, usually people would say, “Oh! I didn't know she was pregnant”. 

So when I came to Ukraine, I saw these beautiful women and all of them wanted to be married. I was really amazed by the idea of this new way of being a woman. I said to myself: I should definitely become a Woman. As I have been a male woman, then I have been a transsexual, and now I should become a woman. So I started to talk myself into the idea that maybe the reason why I am on the Earth is just to give birth to a kid for some asshole and not to be clever.

So I tried to make up my mind with all this new insights. I started thinking that I was made to bear kids and be gorgeous for my husband to keep loving me, and that I needed a rich husband to provide for me, and give up any dream about personal success. To be victim-like, tender, frail, insecure and clumsy. I inscribed myself on sugadaddy.com. 

Now I'm with an older man who'm I met by chance during my flight to London while a mokumentary I did where i was " running to get married to ukraine" and wearing a wedding dress for a whole week in London telling everybody I met or asked me that I was going to get married! Since the first conversation on the plane I tried to talk him into getting an ukrainian mail order bride but he just wasn't interested and instead asked me out for a date, I accepted but told him I would show up in a wedding dress and so indeed I did.

– Як щодо жіночої фінансової незалежності? Як ти заробляєш гроші?

– Я живу у дуже маленькому селі з населенням 200 людей. І щодня це село штурмують 5 тисяч туристів. Я займаюся сімейним бізнесом. Мій батько здає квартиру в оренду. Так я заробляю гроші. Батько володіє квартирою, брат має ліцензію, а я там прибираю. 

– What about woman’s financial independence? How do you make money?

– I live in a really small village with just 200 people. And 5000 tourists are storming the village every day. I do run my family's business. My father has a flat for rent. That’s how I make money. My father owns the flat, my brother has the license and I do the cleaning.

– То ти робиш справжню жіночу роботу, так?

– Так, я прибиральниця. Але я також займаюся зв’язками з громадськістю. І управляю. І вирішую бюрократичні питання, пов’язані з квартирою.

Коли я була в Україні і казала всім, що живу у селі, усі мені співчували. Але це не схоже на українське село… У нас щогодини ходять поїзди, у нас дуже круті квартири, до нас приїжджають люди з усього світу, щоб побачити це село. За 20 хвилин звідти знаходиться університет, також у нас є вода й Інтернет. Це досить класно – жити у селі в Італії, тому що кожному селу принаймні тисяча років, воно має прекрасний краєвид та смачні делікатеси. Також ти усіх там знаєш, і це як велика сім’я.

– So you do a real woman’s job, don’t you?

– Yeah, I am a cleaning lady. But I also do public relations. And manage. And I am the person that deals with the bureaucracy of the flat and all the problems related.

When I was in Ukraine telling everybody I was from a village, everybody was so sorry I was. But it is not like a Ukrainian village... We have trains every hour, we have super cool flats, we have people from all over the world coming to see the village. And we have a university 20 minutes away from there, and we have water and the Internet. And it is pretty cool to live in a village in Italy, because every village is at least a thousand years old, has a wonderful landscape and delicious food delicacies. Plus you know everyone and it's like an extended family.

– Нещодавно організація Garage Gang Kollektiv номінувала тебе на проект The Muzychi Expanded History – приватну програму резиденцій української художниці Алевтини Кахідзе. Згідно з умовами програми, двічі на рік Кахідзе запрошує іноземного художника чи художницю пожити в її студії у селі без звичних зобов’язань мистецьких резиденцій. Фактично люди можуть робити там, що захочуть. Які в тебе плани на це село?

– Якщо мене оберуть, люди в селі шкодуватимуть, що я там опинилась. Але справжньої сутички не буде, тому що вони не будуть прямо залучені – вони просто будуть жертвами. Взагалі, я буду робити, що захочу і що прийде мені в голову.

Я створюватиму нові виміри життя села. Буду робити різні випадкові речі – наприклад, перевдягатися в іншу стать та йти купувати їжу. Буду проводити на вулиці тихі хіпстерські вечірки за участю підлітків, одягнутих по лондонській моді, які при цьому будуть тусуватися у Музичах і заявляти, що «Музичі – це новий Лондон». Буду робити покази незалежного кіно, проектуючи зображення на стіни для кількох глядачів. Відтворю італійську традицію розпиття на вулиці вина, “aperitivo”, перед єдиним баром, чекаючи на захід сонця, причому всі хлопці будуть носити хутра і підбори, а також сукні з Лондона.

Буду носити український народний одяг – я його обожнюю, у своєму селі в Італії я також його ношу. Можливо, я буду грати українську народну музику зі стереосистеми та імпровізовано танцювати, щоб показати, як сильно я б хотіла бути українкою і як я не люблю Європу. Також я влаштую весілля за домовленістю з українською дитиною, щоб нарешті одержати довгоочікуване українське громадянство. Усе це будуть знімати на камеру, редагувати і заливати на Google maps, і врешті Інтернет вибухне від кількості фотографій з Музичів, і люди в усьому світі побачать, яке божевілля там відбувається, – і ті дурниці, які роблю я, і справджені українські стереотипи (спалення собак на вулицях і рибалка з динамітом на озерах). 

У цьому селі можна буде робити все що завгодно, тому що я не звідти… Вони скажуть: «Що це таке? Навіщо ти все це з нами робиш?». А можливо, вони навіть нічого не помітять. І це буде чудово! Усе буде відбуватися так, що вони не помітять, що щось відбувається – а так, взагалі-то, живуть більшість людей… 

– Recently you have been nominated by the Garage Gang Kollektiv for The Muzychi Expanded History project – private residence program of the Ukrainian artist Alevtina Kakhidze. Due to the program conditions, twice a year Kakhidze invites a foreign artist to live in her studio in the village with no traditional artist residence obligations. Basically, people can do whatever they want. What is your plan for the village? 

– If I am selected, the guys in the village will be really sorry I am there. There won't be real action, because they will not be actually involved – they will be just victims. In a way, I will do whatever I want and whatever strikes my mind.

I will create different dimensions of life in the village. I will just do random things like some cross-dressing in order to go and buy food. I will make silent hipster parties on the street with a bunch of youngsters dressed fashionably like in London but hanging out in Muzychi asserting that “Muzychi is the new London”. I will make independent cinema projections on the walls just for a few viewers. I will recreate an Italian tradition like drinking wine on the street, Aperitivo, in front of the only bar, waiting for the sunset with all the guys wearing furs and heels, wearing dresses from London.

I will also wear folk Ukrainian clothes, I really love it, I am wearing them in my village in Italy too. I might play Ukrainian folk music with a stereo and improvise some dancing showing how badly I'd like to be Ukrainian and how I dislike Europe. And I will arrange a visa-arranged wedding with a Ukrainian infant to get my so long-expected Ukrainian citizenship finally. And everything will be photographed, edited and uploaded on Google maps pictures, and in the end the Internet will blow up because of the quantity of pictures just for Muzychi and people all over the world will see what kind of crazy shit is happening over there – both shit I made and Ukrainian stereotypes going on (burning dogs in the street and bomb fishing in the lake). 

You can do whatever you want in this village, because I am not from there... They will be like, “What is this? Why are you doing this to us?” But maybe they won't even notice. And that’s great! Everything will happen without them noticing that something is going on, which is actually what most of the people live like...

Переклад на українську Тетяни Цибульник