Я започаткувала стартап. Дешево і сердито, 16 робочих годин на день. Ми робимо все самі. Коли ми почали думати про те, щоб найняти ще одну людину, скоро стало ясно, що ми не потягнемо найманого працівника. Я мусила сама стати підприємцем. Ми не могли платити за страховку, контролювати його роботу, запропонувати йому стабільну зарплату. Чому? Тому що всі ці стабільні речі у роботі є протилежністю стартапу.

А віднедавна – і протилежністю всього ринку праці. Виявляється, не лише стартапи відмовляються від традиційних працівників – від них відмовляється Google, малий бізнес, агенції. Кого ж вони тоді обирають? Підприємців. Компанії роблять усе можливе, щоб їх отримати.

Наприклад, 30% великих технологічних компаній вже заснували інвестиційні фонди, щоб забезпечувати капіталом засновників стартапів. Сьогодні у компаніях підприємництво є більш бажаним, ніж будь-коли. Поняття «внутрішній підприємець» (intrapreneur) виникло ще у 1992 році, однак саме зараз внутрішнє підприємництво стає глобальним явищем: компанії наймають підприємців, проводять хакатони – корпоративні стартап-змагання – та дозволяють працівникам 20% часу працювати над творчими побічними проектами.

Підприємливий працівник став популярним. Питання в тому, що сталося з традиційним працівником – тим, якому можна було сказати, що треба робити, і він це робив. Чи справді кожен мусить ставати підприємцем?

Відповідь – ро̀боти. Працівники, які поводяться, як роботи, тобто роблять те, що їм кажуть, швидко стають непотрібними.

Візьмемо літакобудівний завод. У нього є вибір: найняти двох людей за $50 000 на рік або побудувати робота за $250 000, який прослужить 15 років, не потребуватиме перерв на каву, працюватиме 365 днів на рік і 24 години на добу та не матиме особистих обставин.

Не дивно, що роботи завойовують популярність. Сьогодні у світі функціонує близько 10 мільйонів роботів. У Південній Кореї, яка лідирує за використанням промислових роботів, на 10 000 населення існує 347 роботів. На що вони здатні? За оцінками, до 2030 року роботи не будуть поступатися людям у більшості видів ручної праці. Це означає, що нам варто задуматися, чи існуватимуть наші робочі місця через 10 років.

Хороша новина в тому, що фактор, якого не мають роботи, – людський фактор – дає підприємцям особливу перевагу. Підприємці – це ті, хто розуміють людей, знають про людські проблеми та можуть створити цінність із нічого.

А якщо ви просто не любите підприємництво? Якщо ви спеціаліст своєї справи і просто хочете продовжувати це робити? Гаразд, припустимо, що за вашого життя роботи не навчаться робити те, що ви робите. Але є інша проблема, яку потрібно враховувати, – люди. В інших країнах є люди, готові працювати за менші гроші і при цьому бути не гіршими спеціалістами, ніж ви. У багатьох галузях не має значення, якщо працівники живуть деінде. І в цьому пастка – де б ви не жили, ймовірно, існують інші країни, де ваш тип праці коштує дешевше. Усі вже зрозуміли, що російські програмісти програмують утричі дешевше, ніж американські. В Індії це коштувало б ще дешевше. А як щодо досі неосвоєних ринків праці? 

Якщо є якесь сховище від підприємизації праці, це може бути творчість. Якщо ваша робота полягає у творчості – можливо, вам вдасться її зберегти. Але уявіть, що творчий підприємець спробує продати свою творчість поза основною роботою, щоб здобути репутацію творчої людини. Це може бути блог, книга чи портфоліо на Dribbble. 

Все зводиться до того, що потрібно створювати можливості та продавати. Це і є підприємництво. Якщо ви адвокат, у вас ніколи не з’явиться партнера, якщо ви не знайдете клієнтів для фірми. Це і є продаж. А якщо ви не хочете, щоб у вас з’являлись партнери – просто чекайте, доки вас не замінить хтось більш підприємливий.

Для тих, кому все це не подобається, це взагалі-то хороша новина. Світ стає кращим, але ви також повинні мінятися разом з ним – і найкраще це зробити, ставши підприємцем.

Текст: Анна Вітал, стартап євангеліст. В оригіналі стаття опублікована на ресурсі fundersandfounders.com. Переклад на українську Тетяни Цибульник